Вечеря з дияволом

Артем в'їхав у двір свого будинку, коли нічне небо вже почало сіріти. Руки все ще відчували віддачу від пострілу — легке поколювання, яке не змивалося антисептиком. Він піднявся у квартиру, кинув ключі на стіл і завмер.

На кухонному столі вібрував телефон. Екран світився холодним білим світлом. Напис: «Батько».

Артем витримав паузу. Один гудок, другий, третій. Він розстебнув верхній ґудзик сорочки, відкашлявся, повертаючи голосу м'якість, і натиснув «прийняти».

— Слухаю, тату. Ти щось рано сьогодні. Чи, навпаки, запізно?

Голос Сергія Коваленка-старшого пролунав густо, з характерною хрипотою людини, яка звикла, що її слухають затамувавши подих.

— Для справжніх справ годинник не існує, сину. Я чув, у тебе ніч була бурхлива. Навіть Денис кудись зник, не дочекавшись перезмінки. Кажуть, поїхав у бік кордону. Не знаєш, що його так налякало?

Артем підійшов до вікна, дивлячись на власне відображення.
— Денис виявився слабкою ланкою, тату. Він почав плутати, кому він служить — мені чи своїм амбіціям. Я знайшов у нього «ліві» звіти. Схоже, він хотів продати інформацію про моє видавництво твоїм конкурентам. Я дав йому вибір: зникнути зараз або пояснювати тобі, чому він тебе зраджує. Він обрав перше.

У слухавці запала тиша. Артем чув, як батько повільно вдихає дим сигари.
— Твої методи стають... вишуканими, — нарешті промовив старий. — Мені подобається цей тон. Але досить про охоронців. Я дзвоню, щоб привітати тебе. Софія каже, що ювелірна майстерня вже видала перші зразки. «Спадщина», так? Красива назва. Твоя дівчинка має смак.

Артем напружився. Згадка про Аліну в устах батька завжди звучала як прихована погроза.
— Вона талановита. І вона не має стосунку до наших справ, тату. Залиш її за дужками.

— О, ні, сину. Вона вже всередині. Ти ж сам подарував їй цей магазин. А отже — вона частина сім'ї. Тому я вирішив: завтра ввечері чекаю вас обох у себе в маєтку. Вечеря. Обговоримо розширення «бізнесу». Я хочу познайомитися з Аліною ближче. Подивитися, чи варта вона того золота, яке ти для неї плавиш.

— Це не найкраща ідея, — відрізав Артем. — Вона не готова до знайомства з тобою. Ти її налякаєш своєю «гостинністю».

— Артеме, — голос батька став крижаним, — це не пропозиція. Це наказ. Привези її. Я хочу бачити, що ти нічого від мене не приховуєш. Якщо вона така чиста, як ти кажеш, то їй нема чого боятися старого батька. До речі, я запросив і Олену. Твоя журналістка робить успіхи. Її остання стаття про корупцію на митниці дуже допомогла моїм друзям прибрати зайвих людей. Ти молодець, що тримаєш її під рукою.

Артем відчув, як пальці самі стискаються в кулак. Батько перетворював його світ на свою шахівницю. Аліна, Олена, золото — він збирав усіх в одному місці, щоб одним ударом перевірити Артема на лояльність.

— Ми будемо о восьмій, — сухо відповів Артем.

— Чекаю. І Артеме... не забудь надіти на неї щось із «Спадщини». Хочу побачити, як на ній виглядає наше минуле.

Батько поклав слухавку. Артем відкинув телефон на диван.

Він розумів: ця вечеря — пастка. Старий хоче побачити реакцію Аліни, спробувати її «на злам», а заодно — перевірити, чи не занадто багато знає Олена.

Він набрав Сергія (союзника).
— План міняється. Вечеря у батька завтра. Мені потрібно, щоб Павло був на зв'язку кожну секунду. А ще я хочу взяти на роботу отого «технаря». Він буде слідкувати чи не слухають нас. І підготуй для Віктора особливе замовлення. Мені потрібен кулон із «Спадщини»... але з секретом. Якщо старий захоче пограти в істину — ми дамо йому її. Але на моїх умовах.

Артем сів у крісло, не вмикаючи світло. Попереду був найважчий день у його житті. Він мав ввести Аліну в лігво вовка, переконавши її, що це просто сімейний візит.

«Я обіцяв їй чистий аркуш», — подумав він, дивлячись на свої руки. — «Але завтра мені доведеться занурити її в саме серце нашого бруду»