Шах і мат чужими руками

Ніч після побачення з Аліною виявилася безкінечно довгою. Артем лежав у ліжку, втупившись поглядом у темну стелю, поки старий годинник на кухні методично й глухо відбивав кожну годину.

Усі його думки кружляли навколо Олени. Розсічена скроня досі неприємно пульсувала болем, нагадуючи про її зухвалий нічний випад. Вона не просто завадила його планам — вона виявилася повноцінним, небезпечним гравцем, який уже зробив свій перший хід.

«Якщо я не відповім — вона виграє. Якщо відповім необережно чи занадто грубо, як пропонував Сергій, — програю. Тут потрібна не сила. Тут потрібен тонкий розрахунок.»

На світанку, коли небо над Києвом ледь почало фарбуватися в попелясто-рожеві кольори, він підвівся. Налив собі міцної чорної кави, сів за робочий стіл і відкрив чистий документ на ноутбуці. Його пальці швидко застукали по клавіатурі, виводячи чіткі лінії майбутнього полювання.

План: Олена.

1. Дізнатися все: біографія, приховані зв’язки, її головні слабкі місця.
2. Встановити приховане спостереження не лише за нею, а й за її інформаційними джерелами.
3. Створити альтернативну версію — фальшиву історію, яка виглядає абсолютно правдоподібно, але веде розслідування в глухий кут.
4. Вивести її на відверту розмову — але не від імені Артема Коваленка, а в образі того, кого вона сама палко прагне в мені побачити.
5. Фіксувати кожен крок.

Він зберіг файл, закрив кришку ноутбука і зробив останній ковток захололої кави. На його губах з’явилася холодна, ледь помітна усмішка.

— Це не кримінальна війна, Олено, — тихо кинув він у порожнечу кімнати. — Це шахи. І я щойно зробив свій перший хід.

Ранок почався за звичним графіком, який став для нього бронею. Артем прийняв крижаний душ, обрав бездоганний темний костюм, білосніжну сорочку та ідеально зав’язав краватку. У дзеркалі він виглядав саме так, як вимагав його статус: зібраний, упевнений у собі чоловік, на обличчі якого не залишилося й тіні нічних сумнівів. Навіть подряпину на лобі він приховав так, щоб ніхто в офісі нічого не запідозрив.

Артем акуратно роздрукував свій нічний план, склав його в щільну шкіряну папку й узяв із собою. Ця папка була його головною зброєю на сьогодні.

Біля під’їзду вже чекав чистий чорний автомобіль. Водій звично відчинив перед ним двері, і Артем занурився в прохолодну тишу салону з тонованими вікнами. Машина рушила, розрізаючи ранкові затори. Артем дивився на заклопотаних перехожих крізь темне скло й відчував, як уламки його думок — про батька, про кримінальні пропозиції Сергія та про безстрашну журналістку — нарешті складаються в один чіткий, масштабний пазл.

«Сьогодні я знову одягну маску ділового магната. Але всередині я залишаюся гравцем. І ця партія змінить усе.»

Коли автомобіль зупинився біля бізнес-центру, Артем упевненим кроком пройшов крізь хол, ігноруючи зацікавлені погляди співробітників, і піднявся ліфтом на свій поверх. Зайшовши в кабінет, він кинув папку на стіл і миттєво натиснув кнопку внутрішнього зв’язку:

— Покличте директора служби безпеки. Зараз же.

За кілька хвилин двері відчинилися, і в кабінет пройшов високий, зосереджений чоловік, тримаючи в руках важке досьє.

— Пане Артеме, як ви й наказували, ми зібрали все, що можливо, про журналістку Олену, — звітував він, кладучи папери перед босом.

— Викладайте, — коротко, мов обірвав, кинув Артем. — Мені потрібна повна, детальна картина. Минуле, контакти, джерела.

Начальник безпеки відкрив першу сторінку:
— Офіційно вона працює як незалежний розслідувач. Має кілька хороших зв’язків у великих медіахолдингах, але діє абсолютно самостійно. Проте є один нюанс: судячи з останніх рухів по її рахунках, хтось дуже впливовий таємно фінансує її розслідування проти вашої родини.

Артем слухав, не перебиваючи, а його пальці ритмічно й повільно постукували по лакованій поверхні столу. Усередині все співало від мисливського азарту.

— Дякую. Це саме те, що я шукав, — Артем закрив папку з досьє, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. — Можете йти. Спостереження не знімати.

Щойно двері за начальником безпеки зачинилися, Артем знову натиснув селектор:
— Викличте фінансового директора. Негайно.

Через п’ять хвилин у кабінет увійшов охайний чоловік середнього віку в дорогому класичному костюмі та з масивним шкіряним портфелем.

— Ви хотіли мене бачити, пане Артеме? — фінансист акуратно сів навпроти й відкрив свій блокнот для нотаток.

Артем відкинувся на спинку крісла, затягуючись сигаретою. Його голос звучав тихо, але в ньому відчувалася залізна, прихована напруга:
— Так. У мене є пропозиція, яка кардинально змінить наші фінансові потоки та деякі інвестиційні проєкти. Але для цього мені потрібна ваша абсолютна, повна участь. І повна конфіденційність.

Фінансовий директор підняв погляд, уважно слухаючи:
— Я готовий. Що саме потрібно зробити?

Артем зробив довгу паузу, випустивши хмару диму в бік панорамного вікна. За склом шуміло велике місто, яке навіть не підозрювало, яка інтрига зараз розгортається на останньому поверсі хмарочоса.

— Це буде гра з неймовірно високими ставками, — повільно вимовив Артем, пропалюючи підлеглого поглядом. — І ми маємо бути готові до будь-яких запитань з боку закону чи преси. Але якщо ми проведемо цю комбінацію точно за планом — виграш перекриє всі наші ризики. Деталі схем я надам вам трохи згодом. А зараз мені потрібна технічна частина. Ми відкриваємо нове, потужне незалежне видання.

Фінансовий директор здивовано підняв брови, але швидко повернув собі професійний спокій і зробив помітку:
— Зрозумів. Хто має бути офіційним власником?

— Підставна особа. Підберіть когось із чистою репутацією, щоб комар носа не підточив. Усе має виглядати максимально прозоро, чесно й престижно. Великі бюджети, повна свобода слова.

— А хто очолить це видання? Хто буде головним директором і обличчям компанії? — запитав фінансист, тримаючи ручку напоготові.