13 глава

*Єлизавета

Мої ноги починають тремтіти від хвилювання і я хапаюся долонею за плече Платона. Він — мій єдиний порятунок і я буду надіятися на те, що він допоможе мені до останнього. 

— Як же мені все це не подобається, Лізо, — шепоче мені на вухо зведений брат, зціпивши зуби. Його вилиці настільки напружені, щоб об них можна запросто порізатися, мов об гострий ніж. Будь-хто б міг налякатися Платона, але не я. Яким би злим він не був через всю цю історію з одруженням, але лише з ним я відчувала себе в безпеці. — Яка ганьба. Його син старший за тебе! — Його гнів закипає і мені доводиться стати йому на ногу, щоб він замовк. 

— Батько може щось запідозрити, — зауважую я, намагаючись не дивитися в очі «нареченому». Цікаво, наскільки серйозними є його наміри? Можливо, я просто йому не сподобаюся і він покине цю дурну ідею з одруженням?

— Та чхати я хотів на це збіговище ідіотів, коли справа стосується тебе, Єлизавето. — Ніхто раніше не казав мені нічого подібного. Я гадала, що такі висловлювання характерні лише для романтичних персонажів з фільмів. Невже я силою думки оживила одного з них? 

Батько бере під руку мою мачуху й веде її в бік «нареченого» та його сина. Ми наближаємося не лише до двох чоловіків, але й до мого кінця, бо бути з цим виродком для мене гірше, ніж померти. Моє життя й так позбавлене сенсу й мені не буде чого втрачати. Після смерті матері я часто ставила собі питання: «А чому не я?». Хто його знає, як би склалася доля батьків, якби померла я, а не мама. 

Він думок про смерть мені стало моторошно. Я стільки років жила з думкою, що от-от щось зміниться і стане краще. Щиро вірила в те, що моє «рожеве життя» заграє новими барвами, але це «потім» ніяк не наставало і я опускала руки. 

Поки я літаю у своїх думках, Едуард бере мене за руку і цілує її. Хочу одразу висмикнути долоню і декілька разів добре помити від тієї огиди, що полонить мене зараз. Цей чоловік нагадував злого персонажа з книги, який в кінці мав померти. Я хотіла, щоб він зник і забув про моє існування раз і назавжди. 

— Приємно познайомитися, Лізо. Наживо ти навіть красивіша, ніж на фото. — Його слова здаються мені брехливими. Такі люди, як Едуард — фальшивки. Вони намагаються здаватися добрими та привітними, але насправді, коли настає час скинути маски, то він буде одним з перших, хто поллє тебе брудом і запхає ножа в спину. Поруч з ним я виглядала як гарненька лялька. Таке собі привабливе доповнення, що не соромно вивести в люди. Схоже на те, що він вирішив додати у свою колекцію ще одну красиву прикрасу й на цю роль обрав саме мене. — А це твій наречений Владислав. — Чекайте, що? Я різко обертаюся й бачу позаду ще три пари ошелешених очей. Ні батько, ні мачуха, ні Платон не розуміють у чому справа. — Я пізніше все поясню, Юрію. — Не знаю, що спонукало Едуарда прийняти таке рішення, але він явно був від цього не в захваті. 

Єдиним, хто спокійно сприймав всю цю ситуацію й з посмішкою спостерігав за цим цирком був Влад. Це був повний життєвої енергії та позитиву хлопець, який подумки вже знімав з мене рожеві трусики. Він прикусив пухку нижню губу й ступив крок мені на зустріч, огортаючи запахом своїх терпких парфумів. 

Син Едуарда нахилився до мене й поцілував у щоку, мов це для нього звична справа. Гарячий уривчастий подих змусив мою шию тремтіти. Я старалася триматися впевнено й не виказувати свій страх, але це було так складно. 

— Після нашого одруження ти танцюватимеш лише для мене, Лізо, — шепоче він мені на вухо. І тут я розумію, що наша з Платоном гра добігла кінця. Я виходжу з неї першою і приймаю цю поразку. 

Влад знає хто я насправді й буде краще, якщо я залишуся з ним, ніж тато дізнається правду. Мені хотілося провалитися під землю від всього цього абсурду. Чому серед усіх клієнтів клубу, де я танцювала, він виявився тим, хто запамʼятав мене? Невже цей яскравий образ, макіяж та перука не змогли впоратися зі своїм завданням? 

Влад по-власницьки поклав долоню мені на талію й направив  моє тіло в бік ресторану. Щоб розбавити якось атмосферу, чоловіки почали балакати про бізнес. Навіть мачуха встигла вставити свої 5 непотрібних копійок. Я ж чула лише віддалено їхні голоси та неприємне пікання у вухах, що слугувало тривожним дзвіночком перед моїм кінцем. Моя спина горіла від палкого погляду Платона. Він був єдиним, хто мовчки плентався позаду, спостерігаючи за тим, як якийсь нахаба безцеремонно торкається мене. Самій було гидко від цієї ситуації. 

Наступна година пройшла для мене неначе в тумані. Я думаю про своє майбутнє, якого я просто не бачу. Лише темну й холодну пустоту, що наближає мене до фіналу. Кожного разу, коли я підводжу свої очі, то зіштовхуюся з поглядом зведеного брата, який сидить навпроти. Мені соромно дивитися йому у вічі, бо я відчуваю себе зрадницею. 

Влад, який раніше був на всі 100% включений у розмову про бізнес, нарешті звертає на мене увагу. Він потайки просовує руку під квітчасту скатертину і долонею стискає моє стегно. Я підстрибую від різкого дотику й страху. 

— Вибачте. Комар вкусив, — брешу я, червоніючи. Мені неприємні його дотики й нахабство Влада відверто лякає. Якщо він посмів лапати мене ще при першій зустрічі та оточенні наших батьків, то я навіть уявити собі не можу, що він дозволятиме собі далі. Мої здогадки ще більше мене мучили, бо я бачила, як мене крок за кроком передають з рук одного тирана в руки іншого. Батько обрав собі подібного й навіть не приховував радості. 

— З вашого дозволу, Юрію, я б хотів запросити Єлизавету на танець. Невеличке тренування перед весіллям нам не завадить. — Я бачу, як Платон сильно стискає ніж у руках і мені стає боляче. Я намагаюся уявити себе на його місці, й мій біль тільки посилюється. Хотілося вірити в те, що минуть роки й потім ми вдвох будемо згадувати про ці ревнощі зі сміхом. Єдине, чим я могла себе зараз підбадьорити — це химерними надіями. 

— Звісно-звісно. — Влад підводиться й бере мене за руку. Грає повільна й приємна мелодія. Вона б мала заспокоїти мене, але я молила Бога про те, щоб вона закінчилася чим швидше.