12 глава

*Єлизавета

Заяви Платона були доволі гучними й мені хотілося сприймати їх як істинну, хоч я й чудово розуміла, що «нас» ніколи не було й не буде. Цей хлопець був втіленням ідеалу. Тим самим яскравим сном, який довго не можеш забути; улюбленим книжковим персонажем, від згадки про якого серце бʼється сильніше. Зображення таких хлопців зазвичай клеять над ліжком і закохано дивляться щоранку й щоночі з надією, що картинка оживе й втілить всі потаємні бажання в реальність. 

На перший погляд, він здавався бунтарем та поганим хлопчиком, який має популярність серед жіночої статі. Втім, реальність була геть іншою, бо мій «брат» був більше, ніж красивою обкладинкою. Він був чоловіком з великим серцем, схованим під маскою байдужості. Мені подобалася його хоробрість та вміння брати під контроль навіть найбільший хаос. Від нього віяло «я з усім розберуся» та «твої проблеми тепер на мені». І як би це дивно не звучало, але я стояла рівно й впевнено, бо тягар з плечей під назвою «наречений від батька» тепер був не лише моєю задачею з зірочкою, яка потребувала термінового розвʼязку. 

— Єлизавето, до тебе можна? — Не дочекавшись відповіді у мою кімнату заходить схвильована мати Платона. 

Від її різкого та невдоволеного погляду моє тіло вкривається сиротами й виникає бажання сховатися на дні огидної рожевої шафи. Пухкі вуста мачухи стискаються у пряму лінію, а лоб стає схожим на щойно зоране поле, вкрите борознами. З моїм батьком вона завжди намагалася виглядати милою та доброю, але зі мною їй не було сенсу грати свою роль. 

— Чому ти в цьому, а не в сукні, яку я попросила Платона передати тобі? — Вона підходить ближче, хапає край фатинової рожевої спідниці й морщить носа, нагадуючи мені мого батька. Я до останнього надіялася, що після втрати матері знайдеться та жінка, яка зможе привести його до життя. Натомість у нашому житті зʼявилася його копія. Насправді я дуже боялася, що ці двоє занапастять один одного ще більше й під руїнами цього хаосу опинюся я та Платон, бо жодна війна не можлива без жертв. 

— Я трохи незграбна. Як міряла сукню, то наступила на край і розірвала її, — брешу я, розглядаючи візерунки на килимі. Мені здається, що як тільки я гляну цій Медузі в очі, то вона без жодних вагань перетворить мене на камінь і я так і залишуся нерухомим бранцем у цій золотій клітці.  

Галина Дмитрівна важко видихнула і почала намотувати круги навколо мене, від чого мої руки почали сильно пітніти. У цій кумедній сукні я була схожа на принцесу або фею. Мені тільки корони та чарівної палички не вистарчало, щоб доповнити цей образ. Ці страшні балетки з бантиками та блискітками додавали моєму чудовому луку ще більшої абсурдності. Що вже казати про білі колготи, які геть сюди не вписувалися? Цей одяг би більше пасував випускниці садочка, яка готується до вистави. Що ж, це саме те, що потрібно аби мій «наречений» глянув на мене, мов на божевільну й пішов, навіть нічого не пояснивши. 

— Головне, щоб перед Едуардом ти не почала свої мінуси перечисляти, сонечко. — З її вуст це звучало вкрай зверхньо та зневажливо. Я дала крок назад, щоб її слина не долетіла до мене. — Якщо ти думаєш, що це шмаття зможе його насторожити чи налякати, то ти глибоко помиляєшся. Чоловікам байдуже, що знімати з жінки. Їх більше цікавить, що ховається під тонною штукатурки, прикрасами та одягом. І тут, моя люба, ти виграла генетичну лотерею, бо твоє гарне личко до старості буде снитися йому у снах.  — Вона перехоплює моє підборіддя й шкіриться до мене, мов та акула. 

Мені здається, що зараз вона зжере мене за цей акт протесту у вигляді дитячої сукні, а потім піде у своїх справах, неначе нічого й не бувало. Мої щоки вкриваються румʼянцем і я зливаюся зі своїм нарядом та стінами кімнати, в яких мені хочеться розчинитися. Це був комплімент, який до жаху налякав мене і я боялася, що слова цієї зверхньої та меркантильної жінки виявляться пророчими. 

— Чи можу я побачити свого нареченого? — Вона відпускає мене і киває з лукавою посмішкою на всі 32. Мати Платона дістає з кишені свій смартфон і примруживши очі починає різко й сильно гортати пальцем по екрану.

Я краєм ока бачу, як вона заходить в чат з моїм батьком, а після цього показує мені зображення «хлопця», який може стати моїм майбутнім чоловіком. Мені важко стримувати свою огиду, хоча я вже багато років граю роль ідеальної дочки й приховую свої справжні почуття перед батьком. Наречений на вигляд був значно старшим за мене і погляд у нього був жахаючий. Я не бачила поруч з цією людиною свого майбутнього, але я розуміла, що цей чоловік може стати моїм кінцем. Якщо мачуха права і йому байдуже на мій зовнішній вигляд, то вся ця історія може закінчитися для мене сумним фіналом. 

— Знаю, він страшний, але у нього є гроші, а вони роблять людей щасливими. — Я презирливо глянула на Галину Дмитрівну, будуючи уявні стіни у своїй голові, які б мали стримати лайку, що от-от зрине з моїх вуст. Її теорія була провальною. Я була не згідна з її словами, але перечити не стала. Якщо вона щось запідозрить, то розкаже про все батькові й наш з Платоном план може піти котові під хвіст. 

— Ця людина точно допоможе вам врятувати бізнес? — Він виглядав як той, хто здатен це зробити, але всередині мене жевріла надія, що цей чоловік виявиться якимось пройдисвітом. 

— Я бачила на яких машинах катається його син, — емоційно промовляє мачуха і кров у моїх жилах холоне все швидше й швидше. Скоро вже рептилії будуть мене за свою приймати. — Він твій одноліток. У Едуарда є діти від першого шлюбу. — Мені уїдливо хотілося запитати чи немає у нього ще декілька немовлят від інших шлюбів, але я впилася зубами в язик, придушуючи образу та гнів на цю купку ідіотів, що зібрали вирішувати мою долю замість мене. 

— Він також буде під час цієї вечері? — Я не розуміла для чого взагалі ця зустріч. Навіщо мене туди кличуть, якщо на мою думку й так ніхто не буде зважати? 

— Так. Будь слухняною дівчинкою, Єлизавето. Памʼятай, що Едуард — це найкращий варіант для тебе. Твій батько серйозно взявся за весілля. Якщо не цей кандидат, то буде ще гірший… Я мала на увазі інший. — Звісно, я так і повірила в цю брехню.