9 глава

*Платон

Мене переповнює злість на цю людину, яку я бачу вперше у своєму житті. Йому вистарчило декілька секунд, щоб я зненавидів його й розкладав на атоми одним лише поглядом. Понад усе я терпіти не міг людей, до яких не доходить з першого слова. 

— А сам отримати не боїшся? — Він виструнчується й переключає свою увагу з Лізи на мене. Принаймні, він їй більше не буде надокучати.

— Я не чіпляюся до чужих дівчат на відміну від тебе, — фиркаю я, міцно стискаючи кулаки. Так руки й чешуться, щоб заїхати йому по цій неприємній морді. Такі індивіди лише й вичікують поки на їхньому шляху зʼявиться беззахисна та слабка дівчина, яка  фізично не може дати прочуханки.

— Забирайся звідси, інакше тебе виштовхають з клубу охоронці й ти навіть на кілометр не наблизишся до цього місця, — втручається в розмову Єлизавета, явно налякана та спантеличена усім, що тут відбувається. Я показую їй поглядом, щоб вона стала у мене за плечима, але зведена сестра нахабно ігнорує мої натяки. От вперте дівчисько! 

— Та як ти взагалі смієш, так зі мною поводитися? Ти хоч знаєш хто я? — “Чергова помилка природи” — крутиться в моїй голові. 

Коли він робить крок на зустріч Лізі, то я беру його під лікоть і штовхаю в сторону. Він зачіпає сусідній столик і відвідувачки клубу, які до цього косо дивилися на нас, починають верещати. Схоже на те, що мій план «Не привертати уваги сторонніх» провалився. 

— Платоне, вшиваймося звідси негайно, — кричить мені на вухо Єлизавета, тягнучи за плече назад. 

— Ми ще не закінчили розмову з цим… — На жаль, я не згадав жодного культурного слова, яким би його можна було назвати. 

— Байдуже! Якщо нас впізнають, то це буде фіаско. — Ліза нервово чіпляється тремтячими пальцями за мою долоню і я розумію, що зараз я готовий зрадити власним принципам, лиш би вона так не нервувала. Схоже, що танці для неї — це не просто вияв непокірності перед батьком чи спонтанне хобі. Здається, я ще дуже й дуже мало знаю про Єлизавету. 

Поки наш спʼянілий знайомий намагався оговтатися від мого поштовху, ми хутко попрямували у бік гримерки. Єлизавета попросила мене почекати в коридорі, а за декілька хвилин вона зʼявилася переді мною вже без перуки, яскравого макіяжу та спокусливого костюма. 

Безперечно той образ був дуже ефективним, цікавим та захопливим, але вона більше мені подобався другий варіант: з розтріпаним волоссям, зібраним у низький хвіст, з розмазаними чорними колами під очима, червоним румʼянцем на пів лиця… Все це додавало їй якогось особливого шарму й вирізняло з-поміж всіх інших дівчат. Суперсила Лізи полягала у тому, що вона вміла бути кардинально різною. Водночас цей «талант» міг призвести до того, що вона втратить себе справжню, розірвавшись між власними бажаннями та ідеальним образом, який створив їй батько. 

— Що ти взагалі тут забув, Платоне? — Я мовчки забираю її сумку з речами й вказую долонею у бік стоянки. Останні дні літа виявилися доволі холодними, тому я скидаю свою спортивну куртку й накидаю їй на плечі. Вона дивиться на мене з-під лоба, а потім таки ледь чутно шепоче «дякую». 

— Вирішив приглянути за любою сестричкою, щоб її часом ніхто не скривдив, — промовляю я, часто кліпаючи. Насправді моя відповідь була не така вже й далека від істини. 

Як тільки Ліза покинула межі будинку, то мій сон розчинився у повітрі. Клянуся, що намагався заснути, але нічого не виходило, бо всі думки були про неї. Я знав, що Єлизавета доросла дівчинка, яка зможе за себе постояти. Підстав переживати за її безпеку не було, бо клуб — це доволі людне місце. Чесно кажучи, то мене просто замучили ревнощі. Коли я уявляв її таку чарівну на танцмайданчику й інших чоловіків поруч, які поїдають її своїм поглядом, то кров у моїх жилах аж закипала. 

Ми були ніким один одному. Всього лиш зведені брат та сестра, які випадково поцілувалися в клубі. Вона чітко дала зрозуміти, що її зацікавленість в мені сягає 0, але я не міг просто так стерти цю дівчину ці своєї памʼяті. 

Моя привʼязаність та щира доброта до людей часто зігравали зі мною в злий жарт, але я не міг перебороти себе. Вкотре я наступав на одні й ті ж граблі, вже наперед очікуючи удару в лоба. Мабуть, я страшенний мрійник, бо ще досі надіюся, що цей раз буде іншим і моя голова залишиться цілою, або ж серце…

— Ти лише наробив нам проблем, Платоне. — Вона роздратовано скидає свої туфлі і йде босоніж по траві, запихаючи взуття у сумку. Навіть не уявляю, яке полегшення вона зараз відчуває. 

— І це я чую замість подяки? — Я не очікував, що вона кинеться мені на шию з поцілунками та обіймами, але я розраховував на елементарні слова вдячності через те, що заступився за Єлизавету. Невже їй байдужість до мене настільки сильна? 

— Ти привернув увагу занадто великої кількості людей. Це може зіграти з нами в злий жарт. — Я теж ризикував, щоб приїхати сюди просто заради того, щоб побачити її, але вона цього не помічала. Єлизавета сприймала мене як людину, що хоче вставити їй палки в колеса, але насправді все було якраз таки навпаки. Я намагався її вберегти навіть від самого себе. Жаль лише, що вона цього не помічала. 

— Я мав мовчки триматися осторонь і дивитися, як він чіпляється до тебе? — День був дуже виснажливим та складним і у мене не залишилося сил стримувати свої емоції. 

У Лізи був шанс втекти звідси й розпочати все з чистого аркуша. Я дав їй цю можливість, а вона нею не скористалася. Нехай тепер не думає, що може робити все, що їй заманеться, бо я не збираюся бути до неї добрим, якщо вона так ставиться до мене. 

Єлизавета відкриває двері й зручно вмощується на передньому сидінні. Я оббігаю авто, пришпилюю пасок безпеки й міцно стискаю кермо. 

— Більше ніяких нічних пригод, Лізо. Якщо я наступного ранку не застану тебе сплячою у ліжку, то твій батько дізнається про твою роботу, зрозуміло? — Це було жорстоко й мій власний вчинок різав мене ножем по серці, але я не міг ризикувати більше нею. Той випадок у клубі показав наскільки небезпечним може бути це місце. Я не хотів, щоб вона більше там зʼявлялася.