8 глава

*Єлизавета

«Лізочко, ти повинна добре вчитися.»
«Лізочко, ніколи не звʼязуйся з поганими компаніями.»
Лізочко, не ходи допізна, бо тебе скривдять.»
«Лізочко, не треба тобі тих танців. Хіба це серйозна робота?»

Мій батько після смерті мами проводив навколо мене червоні лінії одна за одною і в якийсь момент їх стало багато. Настільки, що рідний дім почав мене душити, а тато здавався найлютішим катом. 

Я клянуся, що намагалася його зрозуміти. Втрата мами була гірка мов полин і впоратися з нею було не так просто. Батько пилинки з мене здував і на початку це мене так бадьорило. Він завжди був поруч, оберігав і розумів, як ніхто, мій біль від втрати. Втім, з часом любов до єдиної доньки переросла у божевільну неконтрольовану залежність. 

Він ретельно переглядав мій гардероб та косметичку й викидав у смітник все те, що йому не подобалося. Він вичитував мене за кожну нижчу за 10 оцінку, за кожне криве слово, за кожен неправильний рух чи жест. Охоронець ходив за мною по пʼятах щоденно і давав мені спокій лише коли я була вдома. 

Моя бридка рожева кімната була єдиним прихистком, де я могла бути сама собою. І коли я знала, що в будинку немає нікого, окрім мене, то я дозволяла собі бути слабкою та справжньою. Я плакала, вимощувала свій гнів на плюшевих іграшках і їла багато шоколаду. Тато забороняв мені їсти велику кількість солодощів, які я так любила. Він був не просто гіперопікуючим чоловіком, а жорстоким. Неодноразово я просила у нього купити мені бодай плиточку шоколаду, а він бурмотів собі під ніс «Ні» і тягнув у бік виходу з магазину. Я давилася слюнями, коли мої однолітки могли їсти все, що забажали, а я водночас мала стежити за своїм раціоном, щоб часом не набрати вагу. 

Таке життя не просто виснажує, а повільно висмоктує всі сили й вбиває. Найбільше за все я боялася, що це пекло ніколи не закінчиться. Мені здавалося, що я навіки застрягла в цьому будинку з цим чужим мені чоловіком, який сприймає мене за свою ляльку, якою так легко й просто керувати. 

Я зробила крок на зустріч своїй свободі дуже раптово та неочікувано. Одногрупниця, з якою ми сиділи за одною партою, як і я, захоплювалася танцями. Вероніка з таким запалом в очах розповідала про свою роботу в клубі, що я таки набралася сміливості й однієї ночі поїхала разом з нею. Мені так сподобалося, що я більше не могла сидіти в тій золотій клітці й відмовлятися від своїх мрій. 

Посеред ночі, я мов та Попелюшка, втікала, щоб нарешті відчути себе вільною. Кожного разу я відчувала шалений стрес, коли додавала снодійне в чай охоронцю. На початку мені здавалося, що мене обовʼязково розсекретять і тоді тато впровадить ще більше заборон. Проте, мій план працював дуже чітко і поки батько навіть не підозрював, що я кудись зникаю посеред ночі. 

Як тільки я виходила на сцену, то могла вилити весь свій біль у танці. Я була гарячою, відвертою, запальною. На мені завжди була перука, яскравий макіяж та екстравагантний костюм. Якби хтось з моїх знайомих і побачив мене, то точно не впізнав би, але не Платон. 

Моє татуювання стало ключем до розгадки. Я була певна в тому, що він й далі мучитиметься в здогадках, але, трясця, я помилилася. Й тепер, коли мій зведений брат все знав, то я мов по тонкому лезу ходила. Ми були знайомі недавно, тому я не знала чи варто йому довіряти. Мені здавалося, що він може у будь-який момент розповісти про все батькові й тоді той віддасть мене заміж за першого кращого, а в нашому варіанті явно гіршого. 

Платон — це та людина, яка ніколи не мала більше зʼявлятися у моєму житті. Він мав бути тим яскравим та чарівним моментом, який я б згадувала з посмішкою. Чомусь цей хлопець вирішив бумерангом повернутися в моє життя ще й в ролі зведеного брата. Чорт! Він же поняття не має, що це був мій перший поцілунок. Він мені настільки сподобався, що я підійшла сама й поцілувала, хоч раніше до хлопців навіть зайве слово промовити боялася. Як ви розумієте, на них тато також табу наклав. 

Мені довелося швидко замітати за собою сліди після поцілунку з Платоном, бо у моєму договорі вказано, що я не можу чіплятися до клієнтів. На щастя, Вероніка, яка бачила нас, вирішила змовчати й прикрити мене. 

Я зникла за дверима з тремтячими колінами, сиротами на тілі та дивним поколюванням у животі. Насправді це було просто неймовірно і я не шкодувала про той поцілунок ні на мить. Втім, сказати Платону правду теж не могла. У нас не може бути спільного майбутнього. Мій тато знищить не лише мене, а і його… Але ж помріяти про нього в ночі я можу, вірно? 

— Лізо, ти взагалі тут з нами? — Вероніка махає в мене долонею перед очима і я розумію, що мої роздуми тривали занадто довго. — Нам вже на сцену пора. Швидко закінчуй з макіяжем. 

Я схвально киваю на її зауваження й починаю уважно виводити стрілку. Якщо не вдасться намалювати з першого разу, то сьогодні я буду в образі панди. На щастя, десь на небесах почули мої молитви й через 30 секунд я вже стояла поруч з іншими танцівницями. Мені страшенно хотілося спати й головний мінус цієї роботи полягав у тому, що вона була вночі. Мені катастрофічно бракувало годин в добі, щоб виспатися. І я дуже боялася, що це негативно позначиться на моєму здоровʼї. Водночас танці були єдиною потіхою в моєму житті й відмовитися від них було б рівноцінним до того, щоб відмовитися від себе самої. 

Ми виходимо на сцену і я відчуваю себе тим самим метеликом, що зображений у мене на попереку. У майбутньому я хочу бути такою ж витонченою, вільною та яскравою, як і ця комашка. Ідея з татуюванням, до речі, також була дуже спонтанна. Брат Вероніки — тату-майстер. Вона знала про мою невеличку мрію й одного разу допомогла мені її здійснити. Це було так кумедно, бо Ігорю довелося бити татуювання посеред ночі. Іншого виходу не було, бо тато б обовʼязково потребував пояснень. Я приховувала свого маленького метелика як тільки могла. Зазвичай я вдягала одяг у якому його не було видно, або ж замальовувала тату тональним кремом.