7 глава

*Платон

— Чому ти так довго мовчала, Єлизавето? — суворо запитую я, намагаючись втамувати той вир емоцій, що намагається взяти наді мною гору. 

Насправді я трохи сердився на Лізу за те, що вона була не достатньо відвертою та чесною зі мною. Декілька годин тому я запропонував їй втекти на моєму авто, а зараз відчував себе повним ідіотом. Якби я випадково не побачив це татуювання, то вона б продовжувала говорити загадками й водити мене за носа. 

— Жодні слова не змінили б нашого минулого, Платоне. Мені соромно за свій вчинок і я б веліла більше про це не згадувати. — Вам коли-небудь попадав пісок в очі? Зараз у мене були приблизно такі ж відчуття. Той поцілунок був одним з найкращих у моєму житті і я б, трясця, увіковічнив його назавжди у своїй пам’яті, а вона говорить про це, як про помилку. 

— Мені здавалося, що нам обом було добре в той момент. — Я дивлюся в її очі й хочу побачити в них чесну відповідь, але вона нахабно відводить погляд, колупаючи нігтем задирку на пальці. Я загнав її в глухий кут і зараз Єлизавета не настільки смілива, як раніше. Тепер я бачу в ній ту саму покірну та слухняну татову донечку, яка буде схвально кивати на будь-які слова, лиш би її ніхто не чіпав. — Лізо? — Її мовчанка мене дратує. Я хочу почути правду, а не витягувати з нею одне слово за іншим. 

— У той день я мала дуже поганий настрій. Ми з татом посварилися і я на емоціях вирішила доказати і йому, і собі, що я не його маріонетка. Мені навіть хотілося, щоб у той момент він зʼявився в клубі й побачив нас разом. Можливо тоді б він зрозумів, що я вже давно не під його контролем. Вибач, Платоне, але цей поцілунок не мав для мене жодного значення. Мені просто здалося, що тобі також хотілося підняти настрій у ту ніч. 

Це звучало неначе неприємний ляпас по обличчю, а якщо бути точним, то це був значний удар по моїй самооцінці. Вкотре я зловив себе на думці, що мій найбільший ворог — це моя бурхлива фантазія, якій я не можу вчасно сказати «стоп». Я розумів, що Платон+Єлизавета — це той надпис, який ніколи не зʼявиться на замках, які часто закохані вішають на мостах, а ключі від них викидають у воду. Наш союз був таким же малоймовірним, як і завтрашній кінець світу чи сніг влітку. Втім, я впевнено продовжував фантазувати й придумувати різні сценарії у своїй голові з нашою участю в головних ролях. Зараз я відчував себе повним ідіотом, якого поглинув сором та відчай. Думати про зведену сестру у романтичному ключі було помилкою, якої я більше не допущу.   

— Добре, Лізо. Я тебе почув. Цього більше ніколи не повториться. 

Після цієї складної та відвертої розмови було вкрай незручно знаходитися з нею в одному приміщенні, тому я хутко вийшов з кімнати, нервово розстібаючи ґудзики на своїй сорочці. Найгірше те, що я геть не сподівався на таку її реакцію й коли мої очікування розбилися на друзки, то я не знав куди себе подіти. 

Збоку я виглядав, як маленький хлопчик, що не навчився приймати відмову. Проте, насправді я був чоловіком, якого до біса ранили люди, яких я по щирому любив. Інколи мені здавалося, що все погане в мені перекреслює будь-які мої хороші вчинки й саме тому я зараз самотній. Я намагався знайти 1000 і 1 проблему в собі й це призводило до стрімкого розмноження моєї самотності. У мене не було ні вірних друзів, ні люблячої родини, ні коханої дівчини…

Ліза виходить з кімнати у своєму одязі трохи зблідла та нервова. Ми мовчки йдемо до мого авто й атмосфера з напруженої переростає у вкрай сумну та незручну. По дорозі я в думках рахую кількість дерев, які ми проїхали та детально розглядаю кожного пішохода, який трапився на нашому шляху. 

Краєм ока помічаю, що Ліза вдає неначе зайнята чимось важливим у своєму смартфоні, але насправді вона просто заходила в нотатки, налаштування та соціальні мережі, а потім видаляла вкладки. Я бачив таку ж саму самотню людину, як і я, але між нами була різниця. На відміну від Лізи я не намагався прийняти те майбутнє, яке запланували для нас батьки. Я буду боротися за свою свободу до останнього, навіть якщо Єлизавета буде проти мене. Все ж, вона просто моя зведена сестра, з якою нас повʼязує нікчемний поцілунок, який би вона воліла забути. Якщо Ліза змогла викинути з голови той інцидент у клубі, то і я зможу. 

Як тільки ми переступаємо поріг, нас зустрічає моя мати та вітчим. Вони мов ті роботи «сканують» нас, звузивши очі та опустивши брови. Божечки, мені й маминих допитів було достатньо, а тут ще цей кадр додався. От тепер вони справді виглядали як чоловік та дружина. Можливо, цей шлюб не такий вже й паршивий, яким здавався, на перший погляд. 

— Щось ви не в гуморі, — зауважує Юрій Вікторович. У мене так і чешеться язик, щоб сказати йому про те, що мій поганий настрій повʼязаний з його донькою-піджейкою, яка залишилася незадоволеною після нашого поцілунку в клубі. Втім, я не опущуся до такого рівня, лиш би зіпсувати їй життя за те, що вона образила мене. 

— Просто втомлені після дороги, — бреше Ліза, знизуючи плечима. Вона скидає взуття і натягує на ноги масивні пухнасті тапочки рожевого кольору. Невже Юрій Вікторович не помічає, що його донька ненавидить цей колір? Вона з такою огидою дивиться на ці капці, що навіть з космосу помітна її відраза. 

— Як там репетиція у хорі? — Я починаю нервувати, бо зараз ми ходимо по тонкому лезу. Мені навіть не спало на думку дізнатися назву того хору. Одне неправильне слово і нам влаштують допит, який ми запамʼятаємо на все життя. Відчував себе школярем, який забув зробити домашнє завдання й зараз придумує відмазку перед мамою. 

— Все пройшло чудово. Тільки горло трохи болить через те, що довго співала. Я піду до себе, щоб хоч трохи відпочити, добре? — Це миле дитя з посмішкою на всі 32 важко зітхнуло, спершись на поручні. 

Мені хотілося поаплодувати їй за чудову акторську гру. Нам такого персонажа якраз таки в театрі й не вистарчало. Їй Богу, ця дівчина дуже й дуже небезпечна. Якщо їй вдалося обвести навколо пальця рідного батька, то зі мною вона може зробити все що завгодно, якщо я бодай спробую стати на її шляху.