3 глава

*Платон

Коли я дивився на маму та вітчима і те, як вони фальшиво посміхаються один одному під час реєстрації шлюбу, то мені хотілося плакати. Я тужив за своїм батьком, який був чудовою людиною. Мені не вистачало його і я не міг повірити в те, що  зараз його місце намагається зайняти інший. Юра перетворив життя своєї доньки на пекло і з нашим зробить те саме. Я спостерігав за тим, як мати тягне мене на дно і не міг нічого з цим зробити. Не памʼятаю, коли востаннє відчував себе таким нікчемним та безпорадним. 

Під час фотосесії в парку цих двох «закоханих голубків» я стараюся триматися осторонь. Ліза схоже що теж не в захваті від того, що тут відбувається. 

— Ти вмієш водити авто? — тихо запитую в неї. Добре, що мама з вітчимом настільки поглинуті фотосесією, що навіть нас не помічають. 

— Так, а що? — Мене починає дратувати те, що вона уникає мого погляду й знову вдає з себе милу дівчинку. Якби я хотів її спалити перед батьком, то вже б давно це зробив. 

— Тоді досить штовхати каміння балетками. — Я дістаю з кишені ключі від свого спорткара й кладу їй в долоню, перед цим роззирнувшись. Мій план був божевільним, але я хотів бодай її позбавити всіх цих страждань. — Де моя машина припаркована ти знаєш. У багажнику є старий кошик для пікніка. До його дна приклеєний пакет з готівкою. Цього вистарчить тобі на декілька місяців. Тікай! 

— Ти що геть збожеволів? Це якийсь розіграш? —  Вона повертає мені ключі, явно налякана та переполохана через мій план. Я й сам не розумів навіщо це роблю. Вона ж чужа мені людина, а я так сильно ризикую заради неї. 

— Ні. Я даю тобі шанс на щасливе та вільне життя. Я не хочу бачити, як твій батько віддає тебе якомусь старому діду, лиш би його бізнес не збанкрутував. Моя мати теж не подарунок, але вона б не дозволила якійсь жінці… — Мені самому не вірилося, що я підбираю слова. Ліза була дуже ніжною і я не хотів лайкою лякати її. — Виконувати її інтимні забаганки, бо вона, бачте, закриває рахунки моїх рідних. Знаю, ти вважаєш себе сильною дівчинкою, Лізо, але ця реальність — це повне лайно. Я скажу, що ти вкрала моє авто і я ні про що не знав. Їдь. 

Я бачу, як посмішка повільно спадає з її лиця й вона спираєтеся на дерево, щоб не впасти. Мені жаль, що я руйную останні її хороші думки про свого тата. На такий вчинок може зважитися лише монстр. 

— Як ти? — Я обережно підхоплюю її за талію, щоб вона не впала. Ліза доволі висока, але в моїх руках вона здається дуже маленькою та мініатюрною дівчинкою. 

— Я знала, що рано чи пізно це трапиться, але не могла повірити, що рідний батько вчинить так зі мною. Це ж просто звірство… — Це було ризиковано, але я таки наважився обійняти Єлизавету. У неї не було нікого, хто б міг її підтримати, як і в мене. 

— Тому я й даю тобі шанс на порятунок, сестричко. Скористайся ним. — Мене тягнуло до неї і я не хотів її відпускати, але мій здоровий глузд кричав про те, що так буде краще для нас обох. Звʼязок між нами у будь-якому випадку не закінчиться чимось хорошим. Історія без хепіенду, як то кажуть. 

— Дякую за пропозицію, Платоне. Я справді приємно вражена твоїм вчинком, але погодитися не можу. Мій батько знайде мене, де б я не була, але від думки про те, що я застрягла в цій історії не сама, мені куди приємніше. — Мене здивувало рішення Лізи. Вона могла бодай спробувати вибратися з цієї золотої клітки, але я не осуджував її. 

Після всього цього спектаклю під назвою «весілля» ми мали перевезти коробки з нашого старого будинку. Я знав, що в мами останнім часом зʼявилися проблеми з роботою і борги. Втім, я ще досі не міг повірити в те, що вона одружиться з абиким лиш би врятувати бізнес. Це ж з крайності в крайність. 

Коли ми підʼїхали до нашого дому, то мені написав Єгор — один з моїх колег. Він запитав де я і лише тоді я згадав про те, що у мене репетиція. Трясця! Завтра ми маємо дебютувати з виставою. Я не можу її пропустити. 

Я вийшов зі свого авто й невдоволено траснув дверима. Моя мати ніколи не хотіла, щоб я був актором і схоже, що вона таки досягне свого. Якщо не буду зʼявлятися на репетиціях, то мене виженуть і я зможу забути про свою мрію.

— Тату, тут така справа… Щойно написала Віра й сказала, що у нас через пів години додаткова репетиція по вокалу. Скоро празник і хор має співати на відмінно. Це прохання священника, — протараторила Ліза, нервово стискаючи ремінці своєї шоколадної сумочки. Цього разу на ній була довга сукня темно-синього кольору. Вона була гарною, але ховати таку красу під цим товстим шаром тканини було якимось збоченням. Тим паче, що зараз літо і я навіть уявити не можу як їй спекотно. — Я боюся туди їхати на таксі. Раптом ще щось трапиться. Може Платон мене відвезе, а ви поки займетеся переїздом? — Вона співає в церковному хорі? Я зловив себе на думці, що хотів би почути її спів. 

— Так, звісно. Платоне, тільки будь обережний за кермом. — У його погляді я так і прочитав: «Якщо з неї хоч волосина впаде, то ти труп!». Весела сімейка. 

— Гарного вам дня! — Ця раптова репетиція одразу викликає в мене підозри. Що ця дівчинка задумала? Сестричка стріляє до мене очима і я розумію, що нам пора вшиватися поки наші «наречені» не передумали. 

— Лізо, що за цирк ти влаштувала? Ти хористка? — Я нічого проти них не маю, але я відчував якийсь підступ. Ще від її вчорашньої витівки не відійшов, а тут вже нові пригоди. 

— Так. І якщо ти хоч одне погане слово скажеш про мій колектив, то я сама тебе задушу. Ці люди прекрасні і я рада, що співаю разом з ними. Втім, наші репетиції насправді набагато рідше відбуваються, ніж думає мій батько. За цю брехню я буду горіти в пеклі, але про це потім. Я знаю, що в тебе репетиція в театрі, тому вирішила тобі допомогти. Поїхали, — пояснює та, пристібаючи пасок безпеки. Звузивши очі я роздивляюся її ластовиння на лиці й вкотре намагаюся пригадати звідки знаю цю дівчину. 

— Лізо, ми були знайомі раніше? — Вона відводить погляд, нервово заправивши пасмо волосся. Хоче вона того чи ні, але я таки докопаюся до правди. — Звідки ти знаєш розклад моїх репетицій, а? — Ця мала нишпорка ще крутіший шпигун ніж я. Як я можу їй довіряти коли в неї стільки скелетів в шафі?