1 глава

Присвята

Книга присвячується усім хорошим дівчаткам, які в один день наважилися бути справжніми. Ви — мистецтво, зіткане із вибору бути собою, а не чиєюсь ідеальною картинкою. 

*Платон

Вам коли-небудь здавалося, що ваші нерви на межі й у будь-який момент можуть здати? Мене це відчуття не покидало з народження і це до біса складно зберігати спокій коли твоя мати робить чергову помилку у своєму житті. 

Вона була єдиною близькою людиною, яку я мав любити усім серцем, але її ставлення породжувало лише ненависть, яка плодилася в мені з шаленою швидкістю під час цієї недолугої зустрічі з її бойфрендом. Я не розумів навіщо я сиджу за цим столом у незручному діловому костюмі й посміхаюся людям, яких би велів ніколи не бачити у своєму житті. 

Мені хотілося мовчки встати, траснути дверима так, щоб аж шибки повилітали й піти не озираючись. Я був на межі й показував це кожною клітинкою свого тіла. Мої сильно стиснуті щелепи, незадоволений вираз обличчя, злісний погляд, побілілі від сильної напруги кісточки на пальцях — все говорило про те, що я радше прослухаю нудну лекцію в універі, ніж буду знаходитися в компанії цих лицемірів. 

— Заспокойся, Платане, — прошепотіла мені на вухо мама, фальшиво посміхаючись. Перед цим вона двічі придавила мені ногу своїм каблуком, але я ігнорував її. Нехай подякує, що я взагалі прийшов сюди. 

— Отже, перейдімо до суті нашої зустрічі. — Юрій Вікторович відклав виделку й поправив свою краватку. Я дивився на його сірувате обличчя й такого ж кольору очі й не міг зрозуміти, що в ньому знайшла моя мама. 

Після смерті батька вона близько 10 років уникала чоловіків, неначе вони якісь прокажені. Її раптове рішення про одруження спантеличило мене. Трясця! Та вона навіть не казала про те, що з кимось зустрічається. 

Я намагався придумати якесь логічне пояснення усій цій дивній ситуації. Спочатку я думав, що моїй мамі просто захотілося тепла й ласки. Гадав, що це якась не довготривала інтрижка, яка нічим серйозним не закінчиться, але зараз, коли я сидів за столом з цим похмурим чоловіком та його донькою, то розумів, що ми в повній дупі. 

Ці двоє навіть не дивилися в бік один одного під час обіду. Вони мовчки їли свій салат, час від часу перекидаючись банальними фразами про погоду в Києві. Про яке кохання може йти мова? Я не розумів, що їх може повʼязувати, окрім того факту, що вони однолітки й обоє не люблять стояти в заторах, але прийшов сюди, щоб все зʼясувати. 

— Ми з Галиною одружуємося завтра, о 12:00. Платоне та Єлизавето, ми будемо раді вас бачити. Це буде виключно сімейне свято, після якого я допоможу вам перевезти всі речі у наш дім. До речі, на ночівлю сьогодні залишайтеся у нас. — І скажіть мені, будь ласка, де я так сильно нагрішив, щоб мати таке покарання? 

Я саркастично закочую повіки, спостерігаючи за реакцією мами. Схоже на те, що їй байдуже на все, що каже цей чоловік. 

— У мене на завтра вже були плани, — невдоволено буркаю собі під ніс. Навіщо мені брати участь у цій церемонії? 

— Це почекає. — Юрій зиркає на мене своїм зневажливим поглядом і я усвідомлюю, що у нього не так вже й мало точок дотику з моєю мамою. Вони обоє дуже сильно люблять контроль і приймати рішення за інших. — Лізочко, покажи Платону його кімнату. Нам з Галиною потрібно залишитися наодинці. — Я навіть зрадів, що мені більше не доведеться бути в компанії цих двох ідіотів. Мене аж нудить від них. 

Я переводжу свій погляд на Єлизавету, яка поспіхом підводиться з крісла, розпрямляє складки на своїй спідниці й вказує долонею на деревʼяні сходи, що ведуть вгору. Поки ми підіймаємося вгору я детальніше роздивляюся свою нову сестричку, яка й словом не обмовилася під час цієї вечері. 

Її розкішне біляве волосся заплетене у дві товсті коси, на лиці мінімум косметики, яку навіть здалеку не видно, нігті короткі та охайні, без покриття лаком. На вигляд вона як школярка, але мама перед цією зустріччю обмовилася, що їй 19. Ліза одягнена у білу сорочку, яку вона застібнута аж на останній ґудзик, та довжелезну спідницю, яка ледь не волочиться по підлозі. Навіть через цей невдалий образ я можу зрозуміти, що у неї дуже гарне та витончене тіло, яке вона чомусь ховає від інших. І мені здається, що у всьому цьому вина її занудькуватого батька, який любить контролювати свою доньку не менше, ніж моя люба матуся мене. Або ж це чудо просто хоче вдавати ідеальну й слухняну дівчинку лиш би догодити своєму татові. Якщо це справді так, то я приречений померти від нудьги у цьому домі. 

— Ось твоя кімната. Моя знаходиться навпроти. Якщо буде щось потрібно, то звертайся. — Вона уникає мого погляду й мені одразу здається це дивним. Цей милий румʼянець на лиці свідчить лише про одне — її бентежить моя компанія. Якби я був хорошим хлопчиком, то дав би їй спокій і мовчки пішов у свою спальню. Втім, мені потрібна була інформація від неї і до цього всього мені хотілося подражнити Лізу, щоб зрозуміти, якою вона є насправді. 

— Мені ой як потрібно. Заходь. — Я відчиняю двері в її кімнату й… Що за чорт? — Це лігво єдинорога? — Мені аж в очах разить від рожевого кольору, з якого на всі 100% складається її кімната. Рожеві двері — це вже верхній ступінь збочення.

— Це моя спальня. Тобі тут не можна знаходитися, Платоне. — Вона морщить лоба, зводить густі брови й дивиться на мене з-під лоба. Я витріщаюся на її пухкі зімкнуті в пряму лінію губи й ловлю себе на думці, що звідкись знаю цю дівчину. Її лице мені знайоме, але я не можу пригадати. 

— А то що, сестричко? — Я ігнорую її попереднє зауваження й зручно вмощуюся на просторому ліжку з балдахіном. Мабуть, вона в дитинстві передивилася мультфільмів про принцесок і вирішила стати схожою на них. — Боїшся, що я знайду твою поличку з рожевою білизною і розкажу про це твоєму таточкові? — Я лягаю на живіт і підставляю долоні під підборіддя, щоб краще її бачити.