Глава 1

Після кількох хвилин хлопець, що сидів за столом пішов до себе в кімнату. Його довге руде волосся розвивалось, чим нагадувало якийсь прапор. Хлопець швидко зайшов до себе і більше його не було видно. 

- От, чорт! Просто залишив гостя і пішов до себе в кімнату. Нрхх...

  За столом сидів ще один хлопчисько. Блондин з блакитними очима, в синій сорочці. Він дувся, скрестивши руки на грудях та дивлячись на двері тієї кімнати. Сьорбнувши чаю, блондин дістав диск з грою яку купив для них двох, але, здається, рудий лиш хотів попередню частину.

- Роберт, блін! Ти будеш брати цей довбаний диск чи ні?! - Хлопець почав рухатись в сторону виходу - Якщо ні то я іду!

  У відповідь почулася лише тиша. Йому було соромно йти з подарунком і той зупинився.

- Він що, знущається? 

  Світлий пішов у напрямку дверей кімнати свого друга. 

- Ти ж хотів іти, ні? - Відповів Роберт.

- Ти все ще дуєшся за той лут? Та камон.

- Так, я все ще ображений.

- Боже, ти як дівчина. І волосся довге, і поводиш себе так само.

- Я не дівчина! Те, що у мене довге волосся не означає, що я - дівчина.

- Ха-ха! Так і знав, що ти пропустиш частину про поведінку - Посміявся блондин.

- Ніколас, йди звідси.

- Нєа, ти так і не забрав диск нової гри. Тобі пощастило, що я зайняв чергу одним із перших.

- Сам би сходив.

- Ні, там і так все забрали

- Серйозно?

- Так.

 ...

Через декілька хвилин, вони обоє надягли шоломи і занурились у гру. Вони відразу ж пішли на першу арену та дорогою взяли квести. 

- Серйозно, принести хліб у кузню? Там що, зроблять новий меч з їжі? - Ніколас розглядав вікно квестів, що він взяв.

- Ха, хотілось би поглянути на це! Але дивно, що там не описано якій кузні віддати, тут їх багато.

- Там, напевно, треба зайти в ту що зроблена самою грою, а не гравцями.

- Думаю це логічно, але їх тут три і вони знаходяться дуже далеко одна від одної - Роберт дивився на карту та розглядав будинки.

- Ей, ти не побачив? Це кузні одного і того же НПС. Назви одинакові всюди: Шміцерхед. 

- О боже, який каламбур. Такс ну тоді підемо до найближчої.

- Агась.

  Вони проходили вулицю, за вулицею. Всюди базари та нові гравці. Роберт і Ніколас ветерани серії, грають з другої гри і їх не дивувала така людність на вулицях. Але їхню увагу привернула одна дівчина. Вона була в тяжких залізних латах і великим мечем, що незвичайно для початківця. Хлопці знали, що за цей клас найскладніше грати в цій серії ігор, можливо та дівчина доволі досвідчена. Роберт і Ніколас вирішили підійти до неї.

- Привіт! Доволі дивно бачити таку громадину на спавні гри. Скільки граєш?

- Ее, привіт. Напевно, декілька годин? Я не дуже знайома з іграми цієї серії.

- Ось як, - неочікувано втрутився в розмову Роберт - Ох, значить ти новенька? Ну я можу сказати, що ти вибрала доволі складний для початку клас. Найлегше буде грати за дальників. Маги чи лучники, немає різниці.

- Ну, я вибрала це, так як тут найбільше захисту.

- Наскільки я пам'ятаю в Паладинів, 30 очків захисту. В порівнянні з іншими, що мають максимум 13 чи 15, це доволі багато. - намагався пригадати Ніколас.

- Ох, думаю у мене будуть проблеми... - Дівчина почала хвилюватися.

- Ей, ми забули спитати, яке в тебе ім'я?

- Елізабет, можна просто Ліза.

- Я Ніколас, Нік.

- А я Роберт, думаю сама зрозумієш як мене називати.

- Ну, виходить ми тепер друзі? - запитала Елізабет.

- Якось так.

- Ви допоможете мені проходити гру, так? - благаюче спитала вона.

- Так, звичайно, але нам самим треба розкачатись.

- Вам з чимось можна допомогти?

- Так, думаю, ти нам допоможеш повбивати слиз на першій арені.

- А і поки не забули - Ніколас відкрив меню та надіслав запит дружби Ізабеллі.

- Ох, так звичайно - Роберт зробив те ж саме.

   Після ще коротких і не необхідних розмов, вони спочатку направились в кузню, щоб нарешті віднести хліб. Як тільки трійця туда зайшла, відразу відчувся запах звичайної майстерні. Але вони прийшли сюди, щоб віддати хліб, а не купляти щось, тому, хоть як це не егоїстично, хлопці не звернули уваги на працю коваля. 

- Ой, я згадала! - Раптом почулася Ізабелла, коли вона відкривала меню квестів - Я також взяла похоже завдання, тільки з металом. Вось.

  Дівчина поклала на стіл залізо. Він відразу ж розлетівся на багато частинок і вилізла плашка, що квест виконано.

- Ой спасибі тому дівчинко, що допомогла мені, - голос коваля був грубим і низьким, але водночас лагідним - Бачите, моя донька тяжко захворіла і їй потрібні дорогі ліки. Тому, я працюю ще більше, щоб получить свої гроші, але як на зло ніхто не приходить, так як в мене закінчились матеріали, щоб кувати. Ще раз спасибі, міледі.

- Хм? 

  Перед Ізабеллою з'явилось вікно ще одного квесту (Доречі, хлопці зробили те ж саме і коваль повторив сам діалог з Ізабеллою, тільки трохи змінивши його). Завдання полягало в тому, що треба вибити із мобів ліки чи купити, для доньки коваля. Дівчина звичайно же прийняла квест, так як гроші на початку гри потрібні.

- В тебе такий самий? - підійшов до дівчини Ніколас.

- А? Ти про квест? - Хлопець кивнув.

  Вони вийшли та пішли в напрямку першої арени. Тут вже зібралось багато гравців, що вбивали невинних живих пеньків та злих комах. Ніколас дістав лук з сумки та призвав сагайдак з маленьким запасом стріл, що давався на спавні. Ізабелла і Роберт зробили те ж саме тільки з посохом і мечем. Всі троє побігли, що було сил та накинулися на монстрів. Ніколас влучив в одного із слизу та підійшов поближче, щоб розірвати його. Після смерті бідного монстра, випав сувій на якому було написано слова на незрозумілій мові. Ніколас піднявся та побачив хлопчика з кучерявим волоссям, невеликим ріжками та носом і копитами як у оленя. Він вже хотів побігти до нього, але той втік. До Ніколаса підійшли його друзі.