2

В той вечір про артефакти і амулети довелося остаточно забути бо телефонна розмова між двома приятельками затягнулася до пізньої ночі. А вже на світанку Юстина вирушила в дорогу. Для цієї місії вона прибрала подобу симпатичної, молодої жінки. Яскраво-блакитні очі, коротке біляве волосся, пухкі рум’яні щічки, чуттєві вишневі вуста. Серед її відвідувачів було достатньо представниць слабкої половини людства, тож сучасні модні тенденції в одязі та макіяжі не стали для старої якоюсь загадкою. Трохи правда переборщила з бюстом, але пишні груди завжди подобалися чоловікам, а вона хотіла звабливою зовнішністю привернути до себе увагу Арсена.  

Сонце тільки-но розпочало свою щоденну мандрівку по небі, як з’явилася перша маршрутка з міста. Водій автобуса зацікавлено глипнув на довгоногу молодицю в короткій спідничці та напівпрозорі блузці, що вмостилася на пасажирському сидінні поряд, та нічого питати не став. Вже звик до того що в село Чортопхайка, до відомої на всю околицю чаклунки, частенько приїжджають зі своїми проблемами та негараздами всілякі незнайомці. Мабуть подумав, що спокуслива блондинка одна з численних клієнток відьми, а тому й не став діймати своїми розмовами.

В Світанкові Роси ворожка потрапила коли від полудневої спеки перехоплювало подих. Варто було б трохи перепочити і промочити горло чимось прохолодним та час не ждав. За словами Ради саме в цю пору Арсен ходив грати в підпільне казино. Розпізнати потрібного хлопця на практично безлюдній вуличці міста виявилося простіше простого. Він виглядав саме так як його описувала циганська віщунка. Високий, статний парубок з кучерявим чорним волоссям, круглим засмаглим обличчям і тонкою смужкою вусиків під носом.

Парубок був настільки зосереджений на чомусь своєму, що влаштувати ніби випадкове зіткнення для жінки не склало ніякісіньких труднощів.

– Вибачте, – пролепетав юнак коли буквально врізався у неї.

– Це ви мені вибачте, я така неуважна, – промуркотіла кицькою Юстина.

Тільки тепер хлопець звів очі на неї і наче отетерів від побаченого. Знадобилася майже хвилина щоб він трішки прийшов до тями і недоладно пробелькотів:

– Та ні, то моя провина. Задумався сильно і не зауважив вас.

– Нічого страшного. Я теж бувало літаю поміж хмар. Мене через односельці інколи дразнять прізвиськом – Роззява.

– То ви не містянка?

– Ні, я сама мешканка невеличкого лісового хутірця. Сюди приїхала в гості до сестри. Вона зараз на роботі, а я вийшла трохи прогулятися.

– Світанкові Роси гарне місто, тут є на що подивитися. Жаль, що зараз поспішаю по одній важливій справі і не маю вільного часу, щоб показати вам всі визначні місця.

– То може я складу вам компанію. А вже як впораєтеся зі своїми справами – проведете мені екскурсію містом.

Парубок якусь мить вагався, а потім кивнув головою на знак згоди.

– Гаразд, нехай буде так. До речі мене звати Арсен, і я пропоную перейти на «ти».

– Вероніка, – представилася чаклунка і на її обличчі засяяла кокетлива посмішка.