12. От і казочці кінець.

Міла невпевнено ступила на сходинку і зупинилась. Вона була впевнена, що хотіла цього, але і усвідомлення того, що ця розмова закладе камінець кінця усіє цієї жахливої історії - лякало. Та хіба вона цього не хоче? Хоче, звичайно, але що буде далі? Усе її життя кілька місяців трималося на таємниці смерті Миросі, а коли таємниці не буде, то як зміниться життя? Для чого вона буде жити? І Артем тут ні до чого. Покарати винного у смерті сестри перетворилося у сенс її існування, а зараз таке відчуття, що вона програла і видерли якусь частину душі. Міла добре знала, що усьому приходить кінець. Треба просто змиритися. Наступні кроки були набагато впевненіші, якийсь невідомий енергетичний копняк заполонив кожну клітину.
Міла ще раз глянула на клаптик паперу, що дав Іван, щоб не помилитися квартироюі постукала. Спершу тиша. Не було нічого чути, але тут ріщко повернувся ключ по ту сторону дверей і виглянула немолода, але дуже симпатична жінка. Міла одразу її впізнала: це жінка з фото. За роки вона зовсім мало змінилася.
- Слухаю вас? Дівчино, ви до кого?
- Ой, вибачте. До вас. Я хочу поговорити про Валерія Шевчука. Ви ж знали його?
Жінка важко видихнула, але більше жодної емоції. Вона відсторонилась трохи, відчинила двері ширше і рукою показала вглиб коридору.
- Проходьте, будь ласка.
Міла не задумувалась, гарно посміхнулась і попрямувала за господинею у кухню. Там сіла за невеликий дерев'яний стіл.
- Ви теж його донька? - Жінка сіла навпроти Міли і уважно розглядала її. - Не дуже схожі.
- Ні-ні, я йому не донька. А ви знаєте Миросю?
- Вона приходила до мене. Ми поговорили. Я чомусь не була здивована її історією.
- А мені можете розповісти?
Жінка відкинулась на спинку крісла, схрестила руки на грудях і примружила очі.
- Навіщо вам це?
- Бо Мирося не дуже вам повірила. А я хочу відкрити перед нею справжнього Шевчука.
Міла придумувала находу. Просто діставала окремі факти, які знала. Вона теж зрозуміла, що жінка не в курсі про смерть сестри. Або вона говорить правду, або геніально бреше.
- Невже вона не повірила, що цей мужчина козел і варто втікати від нього подальше, бо жодна жінка з ним ще не була щаслива. Жодна, навіть, якщо ти дочка.
- Розкажіть, будь ласка. Мене Міла звати.
- Світлана, дуже приємно. Я з Валерієм познайомилась на роботі. Ми разлм працювали на шоколадній фабриці. Він мені одразу сподобався, але Валєра тиждень за мною бігав, поки я погодилась піти з ним на побачення. Потім усе розвивалось, як ураган. Я не помітила, як закохалася. І то по вуха. Батькам Валєра, само собою, не сподобався, але мені це не перешкоджало. Я була дурною і закоханою. Ми зустрічались десь місяців сім, коли він поїхав до друга в гості, з яким працював на іншій роботі. Поїхав і зник.
Міла зрозуміла, що то до її дому Шевчук поїхав, звабив маму і зіпсував усе подальше життя усім, особливо Миросі.
Світлана криво усміхнулась, встала і поставила чайник на плиту, потім знову вернуласмь на сваоє місце.
- Зустрілись ми після шести років розлуки і випадково. В супермаркеті зустріла його, уявляєш? Я там мало не померла. Мій син так налякався, що мало не заплакав. І тільки тоді я оговталась.
- У вас є син?
- Так. Це син і Валєри. Він це швидко зрозумів, захотів бачитися з хлопчиком, приймати участь у вихованні. Я не була проти, хоча не одразу.
Міла покоперсалась у сумці і поклала на стіл дитячий малюнок, який забрала з квартири Шевчука.
- Це ваш син намалював?
- Так. Вони разом малювали. Мій хлопчик так звик до Валєри, татом почав називати, а той потім зник. Без жодного слова пояснення. Ви не уявляєте, як важко було моєму сину.
- А що таке "блек понд"? Можливо, ви знаєте.
- О, це їхнє уявне місце, де багато грошей і не треба працювати. Валєра казав, що одного дня в них буде таке місце тут і ми усі разом там будемо жити.
Слова Світлани переконали дівчину, що син цієї милої жіночки жорстокий вбивця. І стало ще гірше на душі. Чому у таких приємних людей народжуються такі випродки-діти?
- Ви не розізлились на Миросю? Що вона до вас прийшла? Вона ж донька...
- Ні. Я вже давно перестала злитись. Мирося дуже мила дівчина, сподіваюсь, що її розчарування буде не таке велике, як наше. І вона зможе йому пробачити, як це зробила я.
- А можна запитати?
- Та питай, дівчино, хіба ти тут не для того? - Світлана засміялась, коли почула свист чайника. Зняла посудину з плити і запитально дивилась на розгублену Мілу.
- Можете мені показати вашого сина? Можливо, я б з ним поговорила?
- Ні, з ним краще не говорити про батька. Це болюча тема. А от показати можу. От глянь, фото позаду.
Міла почувалась ідіоткою - стільки часу просидіти і навіть не нлянути навкруги. Зачарована добротою і такою світлою енергетикою Світлани, геть забула, чого справді прийшла.
Міла встала і взяла сумку з крісла, ледь дихаючи підійшла ближче до стіни неподалік, і жахнуласть. Вона знала сина Світлани, дуже добре знала.
- Це ваш син?
- Так. Такий красень, які його батько.
- Дякую. - Голос тремтів, руки стали холодними, як лід, і ще й спітніли. Міла стараласт говорити нормально, але виходило не дуже. Жінка помітмла, як Міла змінилася, і назмурила брови. - Я уже піду. Дякую.
Міла вилетіла з будинку, в руках міцно стискала телефон. Вона хотіла прдзвонити Артему, розказати все, почути його голос, який втамує бурю емоцій, але зупинилась. Згадала, що зараз бабуся Стася в лікарні, сама його попросила їхати до неї, тепер що - буде кликати до себе, бо нарешті дізналася те, про що так довго мріяла, і що її ввело в ступор. Крім того, ВІН там міг бути, а втрати Артема - це останнє, чого хотіла. Міла викликала таксі, вирішила, що перечає свій шок вдома, а тоді все розкаже всім. Та не могла себе стримати і набрала повідомлення Артему.
- Ні, потім вишлю. Пізніше.
До квартири уже не бігла, а повільно йшла. Усі сили покинули її. Хто там казав, що фізичне виснаження страшніше за морально-психологічне? Той дурень. Ніби стиснули її невидимі кайдани і витягують все життя. Одразу зайшла у свою кімнату, кнопочка "відіслати" виконала свою роботу і повідомленя пішло. Але мережа останні дні добряче барахлила, тому дівчина знала, що її месидж може прийти пізніше.
Усе, чого бажала її втомлена душа, це кава і сон. Як тільки ступила крок в коридор, так одразу постукали в двері. Міла закотила очі, надула губки і важко видихнула. А потім трохи зраділа.
- Можливо, Артем уже отримав повідомлення і приїхав. Він вміє дивувати.
Міла пострибала до дверей, навіть не глянула у вічко, з усмішкою відчинила їх і завмерла. Тільки секунда минула, як чоловік навалився на двері, які дівчина уже хотіла зачинити. Та як вона, худенька мініатюрна дівчина могла змагатися з сильним мужчиною? Ніяк. Двері під натиском відскочили і Міла побігла у свою кімнату. Знову ж таки зачинила їх,хоч знала, що це намарне.
- Мама дзвонила! Казала, що подруга Миросі приходила, хотіла поговорити про батька.
Вхідні двері зачинились, цей звук Міла добре знала. Вона взяла телефон, але мережа зникла, подзвонити не було як.
- Чорт! - Хоча в голові промайнули зовсім інші словечка, вголос вийшло лише це.
Двері голосно гримнули, чоловік уже стояв на порозі, Міла лише крикнула і то неголосно.
- Не могла ти просто залишити все? Обов'язково треба було лізти в мої справи?
- Та ти дурень, якщо думав, що твоя записочка змусить мене поїхати!
Чоловік спокійно підійшов і схопив руку дівчини, в якій тримала телефон, і кинув його щосили у стіну. Тоді навис над Мілою усім тілом, але дівчина не збиралась здаватись. Чи то адреналін, чи якась надвитримка і тверезість розуму, про які і сама не здогадувалась, дозволяли не потонути у страху. Вілтною рукою схопила настільну лампу і з усієї сили кинула в обличчя нападника. Хоч він і ухилився, але хватку послабив, що дозволило звілтнити руку і побігти в кухню.
- Ах, ти ж суко! Я б тебе ще там на дорозі залишив! Але твоя подружка була поруч і якось все занадто підозріло було б. От і змусив себе тебе врятувати! - Голос був зовсім близько до кухні.
Міла взяла довгий і вузький ніж, їй здавалось, що таким легше маневрувати, в руку насипала солі, а перед тим в задню кишеню запхнула баночку з перцем, відкриту ясна річ. Старалась використати все, що було під рукою. Можна було б не бігти у кухню, а одразу до вхідних дверей, але ймовірність, що Міла встигне втекти була мізерна. Вона то знала, що ввн точно якось зачинив двері, щоб не можна було вибратись. А це означало втратити час і можливість зупинити нападника, щоб вона могла його якось закнеблювати.
- Мілусь, давай  без героїзму. Твоя сестричка вже пробувала, як бачиш не дуже допомогло.
- А давай за правилами жанру, розкажи, чогр Миросю вбив?
- Не повіриш? Випадково! Вона мене розізлила, хотіла рятувати, все виправити. Хотіла, щрб я сам пішов і признався в усьому. Ти ж сама розумієш, про що я. Ти не гірша за неї,мушу визнати. А пгтім почала погрожувати. От і збісився! Так вже вийшло. А тебе я не хотів спершу вбивати, але ж ти не хотіла відступати. Сама собі винна. Я б тебе ще в батька вбив, але клята рука ще болить і не міг добре затиснути шарф навколо твоєї гарненткої шиї. - Ігор аж облизав губи і єхидно усміхнувся.
Така поведінка добряче налякала, серце ватекло в п'ятки, але Міла не збиралась здаватися. Вона обіцяла Артему, вона дотримає слова. Ігор ступив крок вперед, Міла підняла ножа вище, але такий маневр лише розсмішив чоловіка. Він не зупинився, а настурав, як хижак на здобич. Коли вже був зовсім близько і хотів спіймати Мілу за руку, вона кинула йому в обличчя сіль. Від чого Ігор заскавулів, як поранений собака, і закрив очі руками. Він ще якийсь час голосно лаявся, та Міла обійшла його і побігла у коридор, та Ігоря не так легко провести. Навіть сіль в очах не завадила йому рушити за діачиною, схопив її за светер, щосили потягнув і та звалилась долілиць на підлогу.
- Шкодую, що не вбив тебе, як тільки вперше побачив!
Ігор вхопив своїми доагими пальцями ногу і притягував тіло дівчини щораз ближче, тепер ніж був у роках чоловіка. Міла старалась вхопитись за щось, та будь-що, аби не дозволити йому стати ще ближче.
- Дякую, подруго, за любов до шпильок.
Взяла одну туфельку з каблуком тоненьким, як голка і довгтм в сантиметри сім, тоді дозволила Ігорю притягти себе поближче і як замахнулась своєю дівочою зброєю. І не раз так повторила. Ігор лише коричав. Кров капала з обличчя. Рани були і на щоці, і на руках, якими той прикривався.
- Так тобі й треба, гад!
З іншого боку дверей почувся знайомий голос. Міла піднялася і побігла до дверей.
- Артеме! Я не можу відчинити двері!
Артем і ногою вже гамселив, але не допомогало.
- Брехня в цих тупих фільмах! Не так то легко вивалити вхідні двері. Міло, тримайся! Я зараз!
Ігор уже піднявся на ноги, від несподіванки Міла закричала, але вже на повен голос.
- Ти ж розумієш, що ти в пастці?! Артем по ту сторону! Він викличе поліцію, а тобі нікуди тікати!
- Нехай! Але ти таки здохнеш!
Руки обхопили шию Міли, стиснули її, ніби це був мячик, і знову бракувало повітря. Та цього разу було куди страшніше: вона могла бачити зворе задоволення в очах вбивці, від чого нудило.
- Ти будеш гнити в землі, як і твоя сестричка!
З того боку почувся постріл, Самонов увірвпвся в квартиру, через що відкинуло обох в глиб коридору. Ще один постріл і Ігор, скулившись в калачик, кричить від болю, спершись об стіну.
- Міла? Міло!
Артем схопив дівчину за плечі, притягнув до себе і поцілував, потімобійняв і вивів з квартири.
- Ти навіть з синцями красуня.
Міла не була так понівечена, як її нападник, та все ж знаки від спроб Ігоря її вбити були. Дівчина розплакалась і заховала обличчя на грудях Артема, знову відчула аромат його парфумів і непомітно для всіх усміхнулася.