11. Початок кінця.

Артем поклав руку на талію дівчини і повів у кабінет. Вони вмостились на широкий  диван і Міла витягла конверт. Вона кілька разів прокрутила його у руці, поглянула на Артема і видихнула, ніби готова стрибнути з висоти.
- Дізнаємось, що там.
Папір дав слабинку і у руках уже виднілися два зігнуті в четверо дві карточки А4. На одній було шість фотографій. Міла впізнала на цих фото Валерія, який під'їхав на авто до лікарні з дівчиною, зовсім молодою. На наступних уже дівчина на руках чоловіка, тепер уже вертається без неї і сідає знову в авто.
- Це та дівчина, про яку нам розповідав. - Міла аж задихатися почала, повітря втікало від неї.
- Відеореєстратор авто зловив Шевчука, як той привіз дівчину. Це могло б його засадити на багато років в тюрму, враховуючи, що дівчина померла.
- Він уже сидів. Ось дивись. - Міла подала Артему другий папір.
- Мабуть, це і перешкодило Валерію вернутися до твоєї мами. Він відсиджував вирок.
- Мирося не знала про це. Твій батько хотів показати Миросі справжнього Шевчука, її батька. Він просто хотів правду сказати. І заплатив за це життям. - Міла забрала папірець і дивилась на Артема, який знову не слухав їі.
- Артеме, ти ще тут? Ти знову прлетів думаками. Земля до Артема, прийом.
- Це пояснює усе, що чула Іра того дня. Але одного вона мені тоді не сказала. А сьогодні, коли зранку говорили, то після слів про "крота" просто втекла. Ніби налякалась, що сказала зайвого. Мирося казала, що батько не бачить крота під носом.
- Думаєш, та Іра знає щось? То поговаримо з нею ще раз.
- Ходімо. Вона працює в нас, ти їі бачила, вона двері трьі відчиняла, коли прийшла сюди вперше.
Анна сиділа усміхнена, чоловік знову щось розповідав. Артем перебив маму, яка хотіла щось відповісти Павлу.
- Мамо, Іра ще є, ще не пішла додому?
- Артеме, так негарно.
- Мамо...
Анна випрямила спину, незадоволено стиснула губи і так же прдивилась на сина. Міла це все добре бачила і її совість заворушилась.
- Не знаю, сину. Йди подивись на кухню, зазвичай там усі сидять.
- Дякую, мамунь. - Артем чмокнув у чоло і побіг у напрямку кухні.
- Вибачте йому. Я піду з ним.
- Анно, хіба не копія Богдана? Ну, точно копія.
На кухні поралася лише стара господиня пані Таня, і лише вона.
- Таню, скажіть, а Іра вже пішла? - Пані здивовано глянула на захеканого Артема, очі якого блищали від азарту, який переповнював.
- Я їі з самого ранку не бачила. Вона прибігла, точно так, як ти щойно, і забрала кілька своїх речей, які тут залишала і сказала, що звільняється. Потім вибігла, як фурія, і більше нічого не чула від неї. Цього досить?
- Так, вибачте, що так увірвався, але це дуже важливо.
Таня лише усміхнулась, потім підійшла до Артема зловила його щоку і звернулась до Міли, яка стояла неподалік.
- Інколи він, як мале неотесане хлопчисько. Але, мабуть, в цьому його шарм.
- Ви знаєте адресу Іри? Нам дуже треба знайти її.
- Я десь записувала. Якось відносила їй браслет, який загубила тут. Почекайте і зараз знайду.
Пані Таня перекинула кілька сторінок пошарпаного чорного блокноту і стукнула рукою об стільницю.
- Знайшла. Вона знову в щось вляпалась, так? Не щастить їй з чоловіками, усі проблеми через них.
- Дякую, Таню. Ви диво.
Міла вдягала плащ, збиралася виходити, коли Артем пригорнув до себе і поцілував, так жадібно, як ще ніколи не цілував.
- Залишайся. Завтра у нас багато справ. Треба шукати правду.
- А твоя мама?
- Моя мама розумниця. І я буду чемним, чесно.
- Добре, я залишусь. Але мені на роботу, тому ні - не залишусь.
- Твій начальник тебе звільняє на кілька днів від роботи із збереженням заробітної плати.
Міла не могла перебороти сорому, який відчувала, все ж таке вона робила вперше. Та згадавши, що вона в чужому місті, де їі ніхто не знає, а мама давно плюнула на неї, примусила замовкнути ту "чемну дівчинку" в собі. Ще кращим аргументом, щоб насолоджуватись моментом були міцні обійми Артема, який ліг біла неї, поцілував у щоку і смачно засопів. Вдихаючи такий уже рідний аромат коханого чоловіка, Міла заснула.
Коли Міла розплющилп очі, то Артема не було. Вона щось зовсім забула, де знаходиться, а коли згадала, то прокрутила в голові, що буде говорити Анні про свою ночівлю. І знову сором охопив її. Вона видихнула і зійшла вниз, де почула голос Артема і його матері.
- Доброго ранку, сонько. А я то думав, що встигну принести тобі сніданок у кімнату.
Артем так вільно говорив про це в присутності Анни, що Міла аж захоплюватись почала його впевненістю. Сама лише усміхалась і не знала, як правильно реагувати. Та Анна зовсім не дивилась на неї з осудом, радше щастя читалось в очах.
- Артеме, синку, Таня казала, що ти Іру шукав вчора. - Баба Стася рідко виходила з кімнати, самопочуття не дозволяло розігнатися з прогулянками, тому онук так зрадів їі появі.
Артем підстрибнув до бабусі, поцілував так ніжно в чоло і обійняв, на що та тільки захихотіла.
- Ой, хтось тут літає від щастя. Що ж ти зробила, Мілусь, з нашим серйозним хлопчиком?
- Так-так, бабусю, тільки понасміхатися з мене треба. Але тобі можна.
Бабуся сіла біля Анни за стіл, де уже Иіла чекала на Артема.
- Ну, то ти шукав Іру.
- Так, бабусю, шукали. Ми шукали. Сьогодні підемо до неї додому. Таня дала нам адресу.
- Я вчора зранку чула, як ця непутяща дівчина з кимось говорила. Хоча правильніше сказати, то вона кричала і то була сварка.
- З ким?
- Не знаю, любий, я не чула більше голосів. Ось, що я чула: "Так сталось, я забулась і сказала", "Як так не страшно? Він точно буде знов мене розпитувати", "Я не дурепа! Я втекла, бо злякалась!", "Не погрожуй мені!". Все, потім пішла і більше її не бачила.
- Вона знає, хто вбив мою сестру! Чого ж нічого не сказала? Я видушу з неї правду, якщо треба буде!
Міла аж охолола від такої думки, тепер вона точно впевнена, що нема чого розповідати Артему про таємницю у ангела. Бо якщо ще хтось з його оточення в цьому бере участь, то в  небезпеці уся його сім'я.
- Ми до Іри.
- Тримайте нас в курсі цієї справи.
Як тільки Артем з Мілою зникли за дверима, баба Стася погладила плече Анни, бо бачила, наскільки стурбованою вона була.
- Вони мусять знайти правду. Усе буде добре.
- Ой, а я так переживаю, хоча усе розумію. Але Миросю вбили, якщо вбивця захоче нашкодити моєму сину?
Квартира, де жила Іра знаходилась на другому поверсі досить старої багатоповерхівки. Артем постукав, але все марно.
- Іро, це Артем Кравецький! Відчини, нам треба поговорити!
- Можливо, втекла, як думаєш?
Він зновк постукав, але незмінна тиша відгукнулась знов і знову. Двері таки відчинились, але квартири навпроти. Звідти вийшла жіночка років шістдесяти, але обличчя будо приємним, а усмішка заворожувала.
- Діти, ви до кого?
- Добрий день. Я Артем Кравецький, Іра працює в мене. Нам треба поговорити з нею, ви не знаєте, чи вдома вона?
Міла ніколи не перестане захоплюватись вмінню Артема розмовляти з людьми: так ввічливо, але водночас інформативно.
- Вона нікуди не виходила. Має бути вдома. Можливо, до неї хлопець прийшов, тому і не чує.
- Який хлопець? - Міла занадто різко запитала і зрозуміла це запізно, коли обличчя жінки вже не стало таким приязним, дівчина вирішила, що треба їй на майстер клас до Артема по дівловому спілкуванню. - Вибачте, трохи різко вийшло.
- Трози таки різко. Я не знаю цього хлопця, але виглядав він галантно. Завжди так вдягнений чемно, в костюмі. Він часто не бував тут, але інколи заходив. Імені не знаю, Ірка не знайомила нас. Я то її попередила, щоб тут ніяких хахалів не водила, коли квартиру їй в оренду давала, але той так пристойно виглядав, що навіть я змовчала. Раптом дівка джекпот виграла і за багача вийде заміж.
Міла підійшла до інших дверей і притулила вухо, так прислухалась, що аж частина обличчя почервоніла.
- Міло, що ти робиш? - Артем усміхнувся поважній жіночці і чекав, що Міла таки відійде від дверей, бо виглядало все трохи дивно.
- Ти чуєш це?
- Нічого не чую.
- Телефон. Там, за дверима, телефон. Мелодія грає, чуєш?
Артем підійшов і теж притулив вухо до дверей, кожен м'яз був напружений.
- Точно, там щось дзвенить. Ви ж маєте ключі від квартири?
- Маю, звичайно. Це ж моя квартира!
- Відчиняйте! Щось тут неладно.
- Ну, добре. Але, якщо Ірка кричати буде, то я тут ні до чого.
Ключі були зовсім недалеко, жінка порилась в коридорі хвилин дві і віддала потрібні ключі Артему. Замок піддався моментом, на підлозі в коридорі лежав мобільний, екран якого світився і виднівся напис "Мама". Міла ковтнула слину, яка стала густою і з якимось кислим присмаком, мабуть, відчувала, що зараз буде жахливе видовище. Артем обережено ступав вперед, у кімнаті на радянському килимі лежала Іра.
- Артеме, її голова!
Міла оминула хлопця, присіла біля дівчини, побачила, що кров тече з голови. Усе волосся склеїла червона липка рідина, на шиї виднілися синці. Уява одразу намалювала, як ті ж руки в смертельній хватці душать її сестру.
- Викликай швидку! Вона ще дихає!
Ледь вівдчутне дихання пропалило шкіру руки, коли Міла хотіла забрати волосся з обличчя. Такої надії вона ще не відчувала. Надія, що Іра прийде до тями і розкаже, хто їі мало не вбив, запалала, як свічка.
Швидка не забарилась, хоча Міла вважала, що можна було б і швидше. Кілька годин Артем з Мілою пробули в лікарні, перш ніж їм щось сказали. Та новини були невтішними, Міла уже мало не плакала.
- Вона в комі. Чудово! Ми знову ні чорта не знаємо!
Дівчина сиділа на твердій лікарняній лавці і стискала губи до болю, щоб не залитися сльзами розпачу.
- Шевчука притиснемо. Тепер ми маємо чим. Того, що було в конверті досить, що змусити його говорити. - Артем пригорнув Мілу,вона лише схвально похитала головою і таки розплакалась. - Тримайся, моя пташко.
Наступні кілька годин минули у відділку, вони по сто разів повторювали ту саму історію. Звичайно, наперед домовилися, що про власне слідство розповідати не будуть. До Іри прийшли, щоб переконатись, що все добре, бо її зникнення занепокоїло. А так, як дівчина працює уже давно і стала частиною родини, то не могли так все залишити.
- Не хочу я більше бачити цього напису. Поліція мене бісить. Нічого путнього не роблять, а витискають з людини останні соки. Що нам тепер робити?
Салон авто приємно грів від холоду, Міла закину голову, заплющила очі і попробувала не думати.
- Завтра я в офісі. В мене нарада з усіма керівниками, потім переговори з можливими інвесторами і перегляд звітів. А це затягнеться. Завтра відпочинь від сьогодні. Можеш на роботу не йти.
- Артеме, моя голова вибухне від думок. Який там вихідний? Я краще в магазині буду, робота відволікатиме. Ти мені вибач, що я така егоїстка. В тебе на голові ще купу всяких справ, а я б собі тебе привласнила. І закинула своїми проблемами. Дуже по-дорослому, нічого не скажеш.
- Я тебе люблю, Людмило Когут. І зроблю все, щоб ти тільки усміхалася. Але реальність жорстока: не працювати ніхто не дозволяв.
Дівчина закинула руки на шию Артема, притягнула до себе і поцілувала. Єдине чого зараз хотілося - це лягти в тепле ліжко, обійняти коханого чоловіка і мовчати. Насолодитись його присутністю, його теплом, його красивим тілом.
- Давай ти сьогодні знову залишайся в мене, зранку завезу на роботу. А зараз приїдемо, в морозилці точно є ціле відерце морозива, яке ми вкрадемо і подивимось фільм, закутавшись в ковдру на ліжку. Якщо хочеш.
- Хочу.
Зранку Артем привіз Мілу під двері магазину. Дівчина надула губки і таким жалем подивилась на Артема, що той був готовий забрати її з собою.
- Я хочу, як вчора. Я б взагалі не вилазила з твоєї кімнати. Головне, щоб морозиво було і ти.
Артему стало якось не по собі від думок, які з'явилися, що помітила Міла.
- Ти чого зашарівся? Чоловіки взагалі червоніють від сорому? - Міла щиро не розуміла, але такий Артем ані крихти не втратив свого шарму.
- Ти мене провокуєш на думки, які зовсім не мають спільного з роботою. А я маю думати тільки про неї.
- Я трохи тупенька, бо не розумію.
- Морозиво. Ти. Кімната. Ліжко. Не вилазити.
- Я ж не настільки тупенька. Зрозуміла вже.
Міла цьомнула Артема в губи і втекла, буквально. Артем все одно не зміг викинути з думок це шалене дівчисько, але усе решта таки вийшло кинути на задній план. Робоча атмосфера офісу повність захопила Артема.
На вулиці темніло так швидко, що Міла не помічала, що то уже кінець роботи. Інна пішла в магазин, щоб купити продукти для модного салату, який вичитала десь на просторах інтернету. Міла обіцяла почекати подругу біля магазину, але холод пробирав до кісток.
- Інно, де ти?
Білявка махала руками, в яких тримала кілька пакетів з закупами і широко усміхалась.
- Чекай, поможу тобі! - Міла кричала, бо Інна була по ту сторону дороги.
Писк коліс змусив зупинитись, але лід під ногами тільки погіршував ситуацію. Рука заболіла, коли її так сильно потягнули. За мить дівчина очуняла і побачила неподалік Ігора, який тримався за руку і важко дихав через біль. Вона піднялася і побігла до нього, Інна підскочила і вже допомагала Мілі підняти Ігора на ноги.
- Ти як? Твоя рука! Ігоре, в лікарню треба. Що ти тут робиш? І що це було?
- Міло, по одному запитанню, будь ласка. Я хотів запитати тебе про Іру, бо в будинку Кравецьких мертва тиша. Побачив, як ти мало не гепнулась і те авто... Тебе відтягнув, а мене трози зачепило. Нічого страшного, все мине. Поболить кілька днів.
- Міло, це вже вдруге.
Погляд, який кинула Інна на подругу, говорив про злість, яку та відчувала, і острах за Мілу.
- Знову ти в щось вляпалась, так? - Ігор уже стояв впевненіше, але рука боліла, що було видно на обличчі. - То як там Іра?
- Вона в комі. Не знати, коли опритомніє. Поліція повідомить її сім'ю. Більше нічого говорити. Можливо, ти знаєш щось про її життя в місті?
- Та ми не дуже там дружили. Говорили так, про все і трохи. Душу мені вона не відкривала, якщо що.