10. Що раз ближче до правди.

Артем не був задоволеним такою фамільярністю слідчого. Він, звичайно, розумів його - сам попав по самі вуха, коли Мілу побачив, хоча довго не визнавав цього.
- Чого це я маю чекати в машині? А ти маєш в цей час воркувати з цим Самоновим. Чого разом не піти? - Артем обхопив кермо, що аж пальці заболіли, стиснув зуби і нахмурив брови.
- Та що з тобою? Ти гірше дитини. І чого б це ревнувати почав? - Міла тішилась і почувалась при тому трохи винною. - Перестань, серйозно.
- Не знаю. Чесне слово, я не знаю, що таке. Мабуть, боюся, щоб усе хороше не зникло. Те, що між нами.
- Я теж боюсь. Але треба вже довести до кінця справу сестри. - Дівчина ніжно пройшлася по щоці Артема, вона відчула, як його тіло розслабилось. - Ми ж разом.
- Добре, підеш одна. Закінчимо цей жах.
Цей день був першим, коли не падав сніг. Міла відчувала, як її трясе від думки про зустріч із слідчим, про скору розмову з Шевчуком, про ту інформацію, яку отримає про сестру. Вона так сподівалася, що знайде там той ключик, який відчине занавісу смерті Миросі і одночасно стане тим, що зачинить двері проблем минулого. Виснаження моральне давалось взнаки: багато думок, спогадів, планів, можливих наслідків її дій. Міла пам'ятала про ангелів, про секрет, який є запорукою свободи, але в глибині душі відчувала, що ще не час розказати про це Артему. Занадто багато небезпек навколо неї, а значить і Артем під загрозою. Спершу вона має мати в руках хоч щось, а не одні запитання і глухі кути.
- Приїхали. Я зупинився неподалік від кафе, так він мене не побачить, але я буду бачити вас.
- Ти параноїк, Кравецький. Але нехай. Якось переживу.
Міла поцілувала Артема і вискочил на мороз, місто шуміло моторами, як на диво, але вулиці були заповнені автомобілями. Артем видихнув і закинув голову на сидіння. Щось його мучило, одна згадка про зустріч з Шевчуком зводилась до поколювання під ребрами. Артем навіть роздумував, чи не поговорити з Мілою, щоб перенести цю зустріч. Але відповідь дівчини знав, вона не піде на таке. Занадто рішучою Міла стала відносно цього чоловіка. Коли відкинув від себе думки, то помітив, що Міла уже сиділа із слідчим за столиком, який був надворі, що при такій зимі рідкість.
- Людмило, я покопався в усій інформації, яка в нас є стосовно Жака. В кількох справах з'яляється це ім'я, але йому нічого не було доведено. Жак - це Іван Жаковський. Офіційно в нього бізнес, але по суті, всі знають, що він бандит. Можливо, його і прикриває той самий Нестор, але на це ще докази треба знайти.
Самонов не зводив погляду з Міли, говорив повільно, але чітко. Його руки стискали гарачу чашку кави, але сам поводився вільно.
- І вам добрий день. І ого, ви так одразу до діла. Вразили, мушу визнати. Але і вдячна, бо поспішаю. Хоча я не цілком зрозуміла до чого тут я. Якщо ви нічого не можете зробити цьому Жаку, то я тим паче в цьому не допоможу.
- І про вас я теж дізнався. - Самонов ніби не чув слів Міли. Його головна тактика - напад, а тому не зволікав і не відволікався на милі словечка.
- Навіть так?
- Вашу сестру вбили.
- Так. - Швидка відповідь дівчини, якої слідчий не очікував, трохи вибила з колії. Міла ж натомість десь підсвідомо розуміла план, який здійснює прлісмен щодо неї і старалася пручатися. Хай словесно, але все ж.
- Ви засвітилися ще в двох справах. На вас напали і кинули камінь у вас на роботі з посланням. Мої колеги зробили висновок, що це або грабіжник, або залицяльники випендрюються. Тільки бачите, Людмило, я тут бачу ниточку, яка з'єднує усі три справи. А ви мені безцеремонно брешете.
- Навіть не знаю, що вам на це відповісти.
- Правду. Але сумніваюся, що буде так легко. Нестор теж засвітився в кількох інцидентах, але звичайно все затихло. Щоб посадити депутата, потрібно зловити його на гарячому.
Самонов нахилився вперед і кутики його губ плоповзли догори.
- Чого від мене хочете?
- Допоможіть мені зловити Нестора на злочині, щоб засадити цю гидоту за ґрати.
- Я навіть не проти вам допомогти, бо ви мені подобаєтесь, чесно. І ви набагато розумніший за ваших колег, що очевидно. Це, до речі, комплімент був. Але зараз я мушу завершити одну особисту справу. І вона не може чекати.
- За той час хтось може постраждати. Ви це розумієте?
- Повірте, я розумію. І хай я буду зараз жорстка, а то і жорстока, але, як сказав мій друг, чекав так довго, то почекає ще кілька днів. Але я радо вам допоможу, пам'ятайте про це.
- Пам'ятатиму. Сумніваюсь, що справа нападу на вашого шефа буде розкрита. Тому без образ.
- Я розумію. Дякую вам від щирого серця. Побільше б таких, як ви. До наступної зустрічі.
Міла піднялася, поправила шапку і посміхнулась до слідчого, який допивав гарячий чорний напій.
Артему було цікаво, що ж там слідчий так жваво пояснює Мілі. Він ледь стримався, щоб не подзвонити до неї, але наближення дівчини до авто принесло явне полегшення.
Міла потерла долоні, усміхнулась Артему і поглядом запитала "що не так?".
- Що він тобі сказав? Поїдемо, коли розкажеш.
- Хоче, щоб я допомогла Нестора за ґрати посадити. Мабуть, щоб приманкою була або щось такого типу.
- Він що збодеволів? Це ж небезпечно! А той крзел на будь-що готовий аби його персону не образили! Навіть не думай йому допомагати!
- Це так приємно, що ти про мене піклуєшся.
- Але. Буде зараз " але".
- Але я згідна з Самоновим - Нестора треба зупинити. І, як тільки покінчимо зі справою Миросі, я вислухаю його план.
- Тобі життя не миле, признайся. Або мене просто хочеш до гробу звести. Бо, їй Богу, до інфаркту недалеко, як з тобою ще трохи повештаюсь.

Цього разу дорога не була такою складною, несніжна погода радувала водіїв, що швидко прямували чистим асфальтом. Артем мовчав, Міла теж занурилася у свої роздуми. Така мовчанка була трохи дивною, але точно не була неприємною. В голові Артема кружляли докори, що їхній цукерково-букетний період далекий від ідеалу. Він точно не так собі все уявляв. Та розслабитись і повністю віддатися моменту, почуттям заважало щось. Сам не знав, що це є, але відчував це навіть дуже добре.
- Ось будинок, де живе Шевчук. В мене якесь погане передчуття. Давай іншого дня приїдемо.
- Ні. Я боюсь, що можу взагалі передумати, а тоді мене це буде з'їдати усе життя. Сьогодні, зараз. Будь ласка.
- Та я очікував такої відповіді, але спробувати треба було. Тоді ходімо і покінчимо з ним.
Міла міцно тримала руку коханого, не відпускала його, як тільки вийшли з авто. Квартира Валерія знаходилась на четвертому поверсі старого будинку. Обидвоє втупилися у цифри на дверях і чекали, коли подих вирівняється. Міла знову глянула на Артема і запитально кивнула. Дзвінок не працював, хоч як не старався Артем. Тоді голосний стукіт у старі пошарпані двері, за хвилину почулися важкі кроки з-за дверей і скрип підлоги. У Міли аж подих перехопило. Комок в горлі, якого не помітила за цей час, почав давити і мусила ковтнути і не раз, щоб могла говорити. Двері відчинились, дівчина стояла так, що опинилась за межами погляду чоловіка з квартири, а от Артем стояв прямо перед ним.
- Добрий день. Я... - Почав Артем впевнено, але чоловік його перебив і поправив чуприну.
- Я знаю, хто ти. Син Кравецького. Чого тобі?
- А мене знаєте? - Міла виринула перед чоловіками так неочікувано, що навіть Артем здивувався.
Вираз обличчя Валерія одразу змінився, як тільки Міла постала перед ним. Вона не вміла прочитати, що кокретно відчуває чоловік, але страх точно там був.
- Знаю. І тебе знаю.
- Давайте зайдемо. Не будемо ж на порозі розмовляти.
Квартира була двокімнатна, невелика, але охайна, як для одинокого чоловіка. Міла одразу помітила відсутність обручки та й при вході було лише чоловіче взуття. Вони прямували за Шевчуком до невеликої квадратної кімнати, що слугувала вітальнею. Господар квартири сів у старе м'яке крісло, яке дуже вже любив, бо зовнішній вигляд якраз про це свідчив, а Міла з Артемом вмостилися навпроти.
- Давайте без тих охань і ахань, чайку пропонувати не буду. Перейдемо до діла.
Кількахвилинна мовчанка дала змогу придивитися до Шевчука. Трохи сивини у досить ще чорнявому волоссі, що дуже рідкість у його віці. Обличчя, хоч уже пошарпне часом та життям, але все ще виднілася в ньому та привабливість змолоду. Міла не здивувалась, що її мати закохалася в цього чоловіка. Аін притягував, мав в собі щось таке, що заворожувало, але хамством і небезпекою теж непогано завіяло. Та хто ж не любить поганих хлопців?
- Ви знаєте Андрія Нестора? - Почала Міла здалеку. Можливо, навіть хотіла трохи прикрути крутизну цього пана, яку він так показував.
Валерій від несподіванки аж сіпнувся.
- До чого це? Я думав, що ми про Миросю говорити будемо.
- Будемо. Але спершу дайте відповідь на моє запитання.
Валерій невдоволено стиснув губи, відкинувмя на спинку крісла і вдивлявся десь у стелю.
- Я не піду звідси, поки не отримаю відповіді на всі запитання.
- Знаю.
- Звідки?
- З казино.
- Нестор і мій батько партнери. Але це тосується лише казино. Це Нестор переконав, чи то пак, намовив батька, щоб той став інвестором. І вони стали рівноправними співвласниками "Блек Джек". - Артем не хотів втручатися, але знав - його пояснення скоротить час для ясності в темі депутата, а отже швидше перейдуть до Миросі.
- Давайте так: ви мені увесь бруд на Нестора, а потім ми швиденько вирішимо все щодо моєї сестри і все. Ми звідси зникаємо і забуваємо одне про одного. Назавжди.
Самовпевнена усмішка осяяла обличчя Шевчука і він випрямився к кріслі.
- Яка вперта. Але мені подобається. Тільки більше ми не зустрінемось, обіцяйте мені. Щодо Андрія, то старий козел любить дівчаток, молоденьких дівчаток. І його ніколи нічого не зупиняло, коли якась попала йому в смак. Одного разу, в казино, пробрались дві мололенькі і неповнолітні дамочки. Чорт знає, як їм це вдалось. Коротше, на одну з них Нестор поклав око. І лапу. Кінець був нехороший. Я дівчину тоді в лікарню підкинув, але вона померла.
- Як ви могли?..
- Ми мали компромати один на одного. Ми були взаємовигідними. Це єдина моя послуга для Нестора, але залишилась мені тягарем на все життя.
- Повірити не можу. А Мирося знала?
- Ні.
- Розкажіть про сестру. Все, що знаєте.
- Вона перша до мене написала. Лист, уявлєте. Я повірити не міг. От я і відповів. Хоча не відразу. Я довго думав, чи варто взагалі починати, але не втримався. Коли Мирося написала, що приїде, то присягаюся, я був щасливий. Попросив Нестора, щоб той замовив слівце у Кравецького і взяли її на роботу. Жила зі мною, десь місяців два.
- Ви серйрозно? З Інною місяць, з вами - два. То де вона жила потім? Точніше з ким? Ви знали, що вона зустрічалася з кимось?
- Знав, але з ким Мирося не казала. Вона обіцяла познайомити нас в травні, але потім вона змінилася. Несподівано так. Одразу після мого звільнення, вона ходила розлючена, а потім взагалі налякана. Думав, що перейнялася моїми проблемами, але... Тому я звернувся до Богдана, щоб розібрався, бо я нічого спільного з махінаціями у казино не мав. Мене підставили.
- Невже ви недопитувались, де вона живе?
- Звичайно, що розпитував. Не роби з мене монстра безсердечного. Я любив Миросю, можеш і не вірити. Тільки вона нічого не говорила, мовчала. Казала, що щаслива і це головне.
- А ви не думаєте, що цей чоловік міг їі вбити?
- Сумніваюсь. Швидше її смерть має відношення до казино і тих неточностей, через які я втратив роботу.
В голові було порожньо, Міла хотіла розпитати все, а тепер навіть і не знає, що питати. Вона встала і прйшлася кімнатою, щоб трохи втекти від чоловіків і привести себе до тями.
- І мій батько щось знайшов?
- Не знаю точно. Він якось подзвонив і сказав, що він мені вірить. А проблему в казино скоро вирішить. Того дня я зрозумів, що Богдан Кравецький і справді нормальний мужик. Бо Мирося чогось дуже вже мене переконувала, що він зухвалий мажор, який звілтнив мене, бо йому так захотілося.
- Чого вона так говорила? Батько завжди до неї гарно відносився. Ніколи і слова поганого не сказав. Я не розумію.
- Така думка не одразу в неї з'явилася. Спочатку вона визвалала його, а це я вважав його мажором. Я не впевнений, що або хто на неї вплинув, але того дня, коли твій батько помер, донька була у мене. Ми мали разом поснідати, але до неї подзвонили і так вона розлютилась, що чашку розтрощила і дверима грюкнула.
- Хто подзвонив? Я ж бачу, що знаєте.
- Мирося лише раз необережно, в гніві, вимовила ім'я. Ім'я жіноче.
- Та кажіть вже, чи ми по бувах маємо вгадувати? - Не витримала Міла, яка уже сиділа на своємк місці біля Артема.
- Яка ж ти нетерпляча. Жанна. Це пані Боу подзвонила того ранку.
- От стерва ж!
Валерій вільно розсівся у кріслі, витяг сигарету і розплився в усмішці. Міла дуже старалася не порівнювати сестру з цим покидьком, але не було легко, коли його рузи, міміка чи інтонація розмови так нагадувала Миросю. Вона зрозуміла, що сестра була дуже подібною до свого справжнього батька, можливо, аж занадто.
Артем оьійняв Мілу за плечі і дав зрозуміти, що треба заспокоїтись і не дати насолодитись своєю емоційністю цьому хаму. Одні неприємні відчуття охоплювали дівчину, коли та знову глянула на Валерія.
Міла не втрималася і піднялася, підійшла до стіни, на якій висіли багато фотографій, малюнків, картин. На одній побачила сестру, яку обіймав цей чоловік. Тільки на фото він зовсім не грізний, не вульгарний і не черствий. На обличчі читається любов і щастя.
- Ви її справді любили. То чого не вернулись по неї, як обіцяли матері?
Валерій кинув недопалок і скривився, його ніби заболіло.
- Я хотів. Я так і планував зробити, але обставини змінились. Не повіриш, але я любив твою маму і хотів створити нормальну сім'ю. Але життя вносить свої корективи. Коли зміг, то приїхав до вас. Літо, усі були на подвір'ї. Тоді побачив вперше Миросю. Я зник, щоб не ламати вам життя. І своїй доньці теж. Перед твоїм батьком був винний. Коротше, відпустив я ілюзію про щасливе сімейне життя. Мабуть, так подякувати хотів Вові, що не свою доньку виховує.
Сльози збиралися, стримати їх було нереально. Міла стояла обличчям до стіни, втупившись у дитячу картинку, обрамлену у жовту рамку. Витерла вологі щоки і вдихнула, ніби це мало її врятувати від того розпачу, який відчувала.
- Він не знав.
- Не знав. Марія не сказала.
- Які улюблені квіти впшої доньки? Ви приходили на гріб Миросі? - Міла повернулась до Шевчука, щоб бачити його і впевнитись, що той не бреше.
- Я не був на її гробі. Але хотів би.
- Ви знаєте, що таке "Блек понд"?
Валерій відреагував, точніше його тіло: очі розширились, губи стинулись, тіло напружилось. Міла це вловила і хотіла витягти все.
- Я не знаю, про що ти говориш. Якщо це все, то попрощаємось.
Валерій встав і випровадив гостей, хоч Міла і пручалась, пробувала заперечити і змусити його розповісти про те, що так його збентежило.
Двері безжально зачинились перед носом дівчини, вона ще хвилину гримала у них, кричала, щоб впустили, але все намарно. Артем відтягнув їі подальше від квартири Валерія.
- Він бреше. Він нагло бреше. Точно щось знає про " блек понд". Ти бачив, як він на обличчі змінився? От гад мовчить.
- Гримаючи в двері, нічого не доб'єшся. Хіба тебе у відділок відвезуть, бо сусідів налякаєш. Потім ще раз прийдемо, але сумніваюся, що двері нам відчинять. Ходімо, а там подумаємо, що робити.
В квартирі було тихо, Інна ще спала. Артем не дуже розумів, що зараз робити, щоб хоч якось підтримати Мілу. Вона змарніла на очах, настрій зник, як рукою відняло, і виглядала темніше чорної землі.
- От чого правда висковзує від мене? Завжди! Як я маю покінчити з цим кошмаром, коли усі пазли, які я маю не підходять один до одного!
Міла провела руками по волоссю і сіла на крісло у кухні, де Артем уже готуваав какао.
- То подумай, що ти знаєш. Давай, розказуй. Можливо, тобі тільки так здається, і маєш набагато більше корисної інформації, аніж думаєш.
- Давай. - Шоколадний аромат заполонив простір і дівчина заплбщила очі від теплої насолоди напою. - Як вона потрапила на роботу, уже зрозуміло. Відповідно, з Нестором теж вияснилося, що вона його і не знала. Хто той коханий, з яким була така щаслива, але все ж не познайомила його з батьком і мені нічого не писала. І чого б це вона думку змінила про твого батька? Що такого трапилося?
-  Я не цілком таке мав на думці, але нехай, попрацюємо в такому дусі. Як на мене,то Жанна трапилась. Думаю, вона проробила з Миросею те саме, що і з тобою.
- Не розумію. - Міла знову посмакувала солодкий напій і уважно слухала все, що їй говорив Артем.
- Хіба вона тебе не переконала, що я можу скривдити тебе і твою матір, що я мстивий і небезпечний. Що я вбивця.
Міла сховала очі і згадала той ранок, їхню сварку і свою страшну помилку, яка могла навіки завершити стосунки з Артемом. Чомусь серце стиснулося від думки, що він ніколи не зможе забути і вибачити їй це звинувачення.
- Мені знову просити вибачення за ті слова? Я ніколи не вірила, що ти здатен на таке, але...
- Тихо, Міло, не виправдовуйся. Я уже давно забув і тим паче вибачив. Це лише приклад того, як Жанна вміє натиснути на правильні кнопочки, щоб змусити людину робити так, як хочеться їй. Не більше.
- Ти точно не злишся на мене?
- Я уже злився і нічого доброго з того не вийшло.
Артем підняв Мілу на руки і поніс у кімнату, обережно і так ніжно, як ніколи, поцілував рожеві дівочі губи. Вона уже не вміла жити без цих поцілунків, тепла таких рідних очей, і рук, що готові зловити кожного разу, як вона буде падати.
- Я кохаю тебе. - Міла трохи відсторонилась, бо зрозуміла, що, мабуть, занадто швидко зізналася. Раптом Артем не впевнений у своїх почуттях і не може відповісти їй такими ж трьома заповітними словами. Або налякала його такою наївністю, бо після цих слів стосунки змінюються: одні стають міцними і розквітають у щасті, інші ж - гинуть. - Вибач.
Дівчина готова була втекти у ванну, там зачинитися і не виходити, поки Артем не піде, щоб розплакатися і згоріти від сорому і розчарування. Чомусь у Міли все малювалось у темних тонах, вона була впевнена, що Артем ще не готовий до такого зізнання.
- За що ти просиш вибачення? Я теж тебе кохаю.
Міла припала до губ коханого у шаленому нестримному поцілунку. Зіскочила з рук і лише тоді відпустила його, щоб знову почати дихати. Та недовго Міла змогла відсторонитись, гарячка, яка спопеляла усе її єство, лише посилювалася, коли в очах Артема заблищали іскорки бажання.
Міла відчувала боротьбу: з одного боку хотіла забутись і насолоджуватись Артемом, з іншого ж - її стримувала уся ця ситуація, в якій вони разом сиділи.
- Нам треба до Жанни.
Міла аж шарахнулась від почутого, бо не на такі слова вона чекала. Артем притягнув дівчину за талію до себе і поцілував у чоло. Він не хотів розказувати, що знає її маленьку таємницю, щоб не засоромити. Але та несподівана поведінка в день корпоративу і така власна Міла не виходидили з його пам'яті, Артем зовсім не проти побути цілісінький день з Мілою, поніжитись в їі обіймах і нарешті насититись нею. Але реальність не відпускає, бо завтра уже робота, він, як начальник, і то дозволив собі сьогодні вихідний, та й чоловік, який переслідував Мілу нікуди не зник. Невідомий міг повернутися будь-якої миті, що не на жарт лякало. Тому Артем дуже добре знав, щоб бути щасливими спершу треба позбутися небезпечного минулого.
- Поїхали до Жанни. Перший день нового року дуже в нас працьовитий, але хто зна, можливо, це знак, що скоро ми все дізнаємося.
- Подзвонини, а раптом її нема.
- Так, подзвони. Щоб вона придумала сто виправдань або зовсім зникла. Ні-ні, несподіванка наша перевага, забула? Тому їдемо зараз. Вдягайся, а я почекаю внизу.
Жила Жанна у багатому районі з власною охороною. Міла аж рота роззявила від такого побуту. Хіба у фільмах можна точно таке побачити. Дяді в костюмах на в'їзді, охорона по периметру, купа всяких дорогих авто.
- Та то триндець! Аж страшно тут жити.
Артем розсміявся, щось там промовив до того ж дяді в костюмі і їх прорустили на царину багатеньких.
- Ти така смішна. Ходімо вже.
Починало темніти. Поки Артем з Мілою добралися до дверей, що вели у квартиру Жанни, то надворі уже була ніч.
- Так швидко потемніло. Ця Жанна ще та зміюка. Якщо шантажем не понехтувала, то здатна на багато чого гіршого. Як ти міг з нею бути?
- От будеш мені тим тицяти до кінця життя, так?
- Буду. Ти плануєш так довго мене мучити своєю присутністю? "До кінця життя" - це знаєш довго.
- Сама винна.
Міла показала язика і відсторонилась на кілька сантиметрів, ображеною вона звичайно не була, але трохи подуркувати з Артемом таки хотілося, весело було.
- Ходи сюди.
Він схопив дівчину за пояс плаща і потяг у сторону найближчої стіни. Притис їі тіло до холодної опори, а сам впритул підйшов, та так, що Міла ледве витримувала його погляд на собі, вона закусила нижню губу і зірвалась: схопила за комір-стійку чоловіче пальто, так вп'ялася в губи Артема, що аж до болю. Та він не заперечував. Хвилин п'ять у безпам'яті вони ховалися за стіною і не відпускали одне одного. Артем отямився перший, важко дихаючи, він ще раз поглянув на червоні щічки Міли, яка лише тепер відчула трохи сорому за свій вчинок, і підійшов до дверей неподалік.
- Ти шалена. Але це капець, як сексуально! Тепер ми можемо зробити те, чого ми сюди прийшли?
- Так.
Думки, окутані туманом, не були ясними, тому відповідь одним "так" була безпрограшна. Тіло ще тремтіло, а губи, хоч і нили від напористості поцілунків, але так хотіли ще. Міла підійшла до Артема, вдихнула, щоб точно вернутися у реальність, і постукала у двері. Знову і знову стукіт, але ніхто не відчиняв.
- Мабуть, їі нема. Тобі б точно відчинила.
- Значить, приїдемо завтра. Я домовлюсь про зустріч, щоб не тратити часу впусту.
- Після роботи. Ми разом це зробимо.
- Разом. Я знаю, як для тебе це важливо.
- Я мушу почути все, що вона скаже, особисто.
- Відвезу тебе додому, а сам заскочу в офіс. Я точно пам'ятаю, що справами казино відав юрист, давній друг батька. Якщо знайду його телефон, то назначу зустріч і довідаємося, що ж там таке трапилося, в тому клятому казино. Батько навіть не дуже мене допускав до цих справ, казав, що це не важлива частина бізнесу і не варто витрачати на це сили.
Уже при виході плече Артема відчуло на собі важку руку, що поплескала його кілька разів.
- Що ви тут робите? Кого, а вас то точно неочікував тут побачити.
Адам вишкірив свої ідеально білосніжні зуби у широкій усмішці, реакція Артема на нього не була більше гнівною чи з огидою, тепер вже цілком дружній погляд і рукостискання показували, як стосунки різко змінилися.
- Ми до Жанни. Але їі нема.
- І я до неї. Кажете, нема вдома. Тоді потім поговорю. А вас, що до неї привело?
- Вона щось знає про Миросю. З тобою все нормально?
Веселий вираз обличчя при згадці про Мирославу одразу зник. Адам переступив з ноги на ногу і наважився заговорити.
- Посидимо в кафе, я маю дещо вам розповісти.
Артем глянув на Мілу, яка з повним нерозумінням втупилася в Адама, потім знову на знайомого і вже впевнився, що він теж якось був вплутаний у справу Миросі.
- Давай, ми нікуди не спішимо.
Під вечір місто наповнилось людьми і уже не було так мирно і затишно. Кафе, в яке зайшли Адам, Артем та Міла, теж жило звичним нічним життям. Чоловіки замовили міцну каву, Міла ж не хотіла нічого. Чи то стрес, чи цікавість перемагали з фізичною потребою їсти-пити.
- Жанночка нічого вам не скаже про Миросю. Вона буде усе заперечувати і відмовками вас випхає, або зовсім поїде за кордон. Втече. Але я розкажу.
- А ти, як втрапив до цього багна? Тільки не кажи, шо це ти коханий моєї сестри? Бо не впевнена, що таке витримаю.
- Ні. Я не коханий Миросі. І поняття не маю, хто це. Але я таки відіграв сваою роль у її житті. І одразу прошу вибачення, бо винний я не менше, ніж Жанна.
Зазвичай Міла вміла приховувати свої емоції, але не сьогодні. Усе було написано на обличчі. Вона переживала, що Адам скаже те, що змінить їі думку про нього. Знову. А він їй справді подобався, як друг.
- Це все Жанна придумала. Вона, друже, має якусь хвору параною стосовно тебе. Вона собі видумала, що ти і вона маєте бути разом, не зважаючи ні на що. Коли Мирося почала приходити до вас додому, до баби Стасі, то та собі понапридумувала, що Мирося хоче тебе спокусити і обвінчати.
Артем, як зачарований сидів, слухав, а ніби не розумів, що до нього таке говорять.
- Я ж її усе своє життя знаю. Як я міг не бачити, яка Жанна насправді?
- Ти не один такий. Я теж в житті б не сказав, що вона хвора на голову злюка-параноїчка. А коли почала мене шантажувати компроматом на батька, то й вимоги ставити ще й наважилась. Ігор тобі не казав, що Жанночка просила його, щоб той доносив їй, що там відбувається між Миросею і тобою? Ні? Та я й не дивуюсь, панночка Боу вміє прикрутити.
- І він погодився?
- Мілусь, не знаю точно, але, здається, відмовив. Хоча потім Жанна могла його якось переконати. Вона мені, даруйте, але не відчитувалась.
- Все одно не розумію, який конкретно вона мала вплив на Миросю і до чого тут батько.
- Артеме, Жанночка вирішила пограти на почуттях Миросі. Вона мала на папері усе її життя. Що в ньому було не знаю, але знаю, що у планах було посварити Мтросю і пана Кравецького. Вона наговорила щось про твого батька, і Мирося одразу вирішила, що він мерзота з грошима, який грається долями людей. І мене в це вплутала. Того дня, коли Мирося увірвалася у кабінет твого батька, вона спершу бачилась зі мною. Я їй сказав все, як хотіла Жанна. Краще б відмовився.
- Що ти таке сказав?
- Що тавій батько використвую свою владу і кривдить людей. Що це через нього у мене вирок, бо він використав знайомство з суддею і мене визнали винним, щоб не заплямувати чечть доньки знайомого. Мирося була зла, як фурія. Я бачив в її очах, що вона готова розірвати всіх довкола. Вона сказала, що йде зараз розбереться з твоїм батьком. Вибач. Я сам не знаю, чого це я переживав за компромат. Він не на мене ж, а на батька. Зараз мені байдуже, але уже пізно: що зроблено, то зроблено. Я винний у смерті пана Богдана не менше, ніж Жанна.
Артем не вірив почутому. Його батько завжди пробував усе робити правильно, бачити позитив там, де чорніше чорного, добро там, де ним і не пахне. А отримав ножем у спину.
- Ти тут жертва, Адаме. Тобі тільки поспівчувати. На диво ти ще при здоровому глузді лишився. В тебе хоч совість ще якась є. От Жанна... Вона мені за все заплатить. Вже я її покараю.
- Мені аж легше, як нарешті зізнався. Усі мої хиби будуть переслідувати жо кінця днів, але радує те, що трохи розуміння все ж знайшлося для мене. Кожного дня я себе питаю, якби я відмовив Жанні і не зустрівся з Миросею, чи були б живі твій батько і сама Мирося.
- Усе це до чортиків складно, скажу вам.
Міла вхопила руку Артема і дивилась на Адама, але могла лише співчувати. Їй так тяжко було на серці, єдине чого хотіла - це поринути в обійми Артема і не відпускати його до ранку. Ніби читаючи думки Міли, хлопець попрощався з Адамом і мовчки сіли в авто.
- От що означало, що їі обвели навколо пальця. Мабуть, сестра дізналася, що все було брехнею і вона помилилася.
Артем її обійняв, чого так бажала Міла. Він не відпускав Міли з обіймів, поки сама не попросить.
- Поїхали додому.
На вечір уже зайшов снігопад. Знову все довкола біло і дороги засніжило моментально. Ліхтарі освітлювали тротуари, Артем припаркував недалеко від дому Інни і видихнув.
- Ти ж не поїдеш вже в офіс? Пізно і сніг падає. Завтра все зробиш. Артеме, ти мене чуєш?
Артем нахмурив брови і не чув жодного слова Міли.
- Що тут робить моя мама?