8. Повернення до...

Міла стояла посеред засніженої вулиці, автомобілі повільно повзли по дорогах, які ще сковував лід. Волосся дівчини обліпили дрібні сніжинки, а вона, ніби не відчувала морозу, не зробила ані кроку у напрямку квартири Інни. Був ранок, що означало - Інна на роботі. Госмподарки нема, ключі вона має, але зайти все одно важко. Коли Жанна змусила Мілу поїхати, вона змирилася, що більше сюди не повернеться. Навіть повірила в це. Можливо, саме тому було так важко і страшно знову вернутися у місто.
Але Міла уже змінилася, почуття страху стало рідним, а тому впоратися з ним було уже не складно. Квартира була такою ж, як вперше її побачила дівчина, коли приїхала сюди. Інна і в кімнаті нічого не рухала, ніби чекала на її повернення.
Вона знову залишила валізу біля ліжка, а сама взялася витягати блокнот із схованки. Швидким рухом зняла пил, який окутав м'яку тканину, і заховала предмет у сумочку. Міла рушила до дверей, на хвилинку зупинилась біля дзеркала і оглянула своє відображення. Дівчина, що постала перед нею, була дуже виснаженою. Синці під очима і сірий колір шкіри видавали недоспані і заплакані ночі. Обличчя витягнулось і стало худорлявим так, що з першого погляду можна було подумати на хворобу. Міла й сама злякалась прбаченого. Стрес та усі переживання так її вимотали, що вона не схожа на себе.
- Треба це негайно змінити.
Та бажання наводити елементарний марафет, що звався макіяжем для маскування наслідків останніх тижнів, зовсім не було. Хворобливий вигяд і переддепресивний стан зараз найменше зваилдював Мілу. В порядок себе приведе, а депресія відступить, як тільки закриє справу вбивці сестри. Цей кінець буде її початком. Рукою трохи причесала розпущене волосся, яке, як сподівалась дівчина, буде захистом від поглядів Артема, бо саме до нього вона йшла.
Будинок Кравецьких знову навіював тривогу і невпевненість. Міла не спішила натиснути на дзвінок, вона ще впорядковувала думки і слова, які буде говорити Артему.
Анна сиділа з чашкою кави в руці і читала газету. Артем нервово ковтав слину і збиравмя з духом, щоб сказати мамі про Миросю.
- Мам, мені треба тобі щось сказати.
Анна відклала газету і чашку вбік, чоло зморщилось і очі звузились.
- Артеме, ти ні слова не сказав про Мілу відколи повернувся. Про неї хочеш поговорити?
- Міла - це закрита тема. Але це стосується мого перебування у Міли.
- То кажи уже.
Артем дивився на матір і повірити не міг у те, що зараз скаже їй.
- Миросю вбили. Дівчина з новин, зо на сміттєзвалищі знайшли, саме це і була Мирося. Мамо, ти ж ніяк не причетна до смерті Мілиної сестри?
Очі Анни раптово округлились, а потім знову звузились, губи стислись у пряму затиснуту лінію і вона встала, хотіла уже піти, як різко повернулася до сина.
- Як ти міг таке подумати? Це вона тебе в цьому переконала? Ні, сину, я до смерті Миросі не причетна.
Голос був холодним і слова летіли, мов кулі. Анна вийшла з вітальні і зникла за білими дверима. Артем проклинав себе, що піддався сумнівам, що Міла мала над ним таку владу. Самобичування перервав дзвінок у двері. Артем зупинив помахом руки Ірину, сам пішов до дверей. Коли побачив гостю, то завмер від несподіванки.
- Міла? Що ти тут робиш?
Снігом замело усе довкола, вітер сильнішав і сніжинки навалились на обличчя Артема.
- Можливо, зайдемо в середину.
Артем пропустив дівчину у будинок і ще раз себе вилаяв, що знову піддається впливу Міли. Він не повинен її впускати, через цю дівчину Арием щойно образив свою маму, а тепер ця винуватиця стоіть посеред вітальні і незворушно вдивляється в його очі. Від цього погляду тіло Артема накрило хвилею ознобу, а потім жару.
- Нам треба поговорити. Можна й тут, але...
- Ходи в кабінет.
Міла йшла за Артемом, вона не зуміла відвести погляду від його широких і мужніх плечей, які ще недавно ховали її від проблем. Вона ніколи не забуде того тепла, яке давало тіло Артема, його запах. Так би і накинулась на нього, залізла в його обійми і прикувала до себе, щоб більше ніколи не втрати. Важко було придушити цей порив, Міла так скучила за Артемом, що ледь не плакала.
Артем відчував на собі пильний погляд супутниці, але вже кілька тижнів тому вирішив для себе, що Міла минуле і разом їм не бути ніколи. Шкіра приємно реагувала на холод від шкіри на кріслі, в яке Артем повільно всівся. Міла сиділа по іншу сторону столу і щось шукала у сумочці.
- Про що ти хочеш говорити? - Артем пильнував свій тембр голосу, щоб той ні на ноту не змінився. - Як на мене, ти уже все цілком зрозуміло висказала.
Останні слова прикликали спогади з того ранку, коли Міла його поранила, ніби ножем по серцю проїхались, і гнів приплив новою хвилею.
- Я... Я не можу повернути слова назад. Та й мої вибачення мало що змінять. - Нігті впнулись у шкіряну палітурку блокноту, який лежав на колінах. - Ти казав, що допоможеш мені.
- Казав, але ці слова втратили свою актуальність. Якщо це все, то йди. До речі, як ти знала, що я вдома?
- Я подзвонила у фірму, там сказали, що ти приїдеш у другій половині дня. А номер у телефонній книзі є. Без криміналу, Артеме, чесно. А щодо допомоги... Думаю, тобі теж цікаво, про що говорив твій батько з моєю сестрою у день його смерті.
На Артема, ніби відро холодної води вилили, Міла немов думки читає. Він ще не вирішив, не міг вирішити, чи лізти у минуле батька, яке так тісно зачіпає Мілу. І тут, вона сама до нього прийшла, витягла проблему з батьком, ніби знала, що цікавість з'їдає Артема.
- Припустимо, що я таки допоможу. Але є одна умова. Ти мені розказуєш все. Жодних таємниць, тільки правда.
- Я знала, що ти так скажеш. - Міла поклала чорний шкіряний блокнот на стіл. - Тільки правда.

Артем дивився на невеликий блокнот і не наважувався його відкнити. Чи хотів він правди? Чи хотів знову впустити Мілу у своє життя? Підпустити до себе так близько, що він знову заплаче. Міла терпеливо чекала, вона розуміла, як важко Артему цей вибір дається. Звичайно, Міла могла вдатися до хитростей, знайти слова, які підштовхнуть хлопця погодитися, але це означало впасти в своїх власних очах. Вона стала б егоїстичною хамкою. Єдине, що залишалося Мілі - це чекати.
- Що це? - Міла видихнула з полегшенням і квнчики вуст піднялись у ледь помітній усмішці.
Енергія та азарт переповнювали діачину, слова вимовлялп швидко, але старалася усе роз'яснити якнайдоступніше.
- Мирося заховала цей блокнот в квартирі Інни. Той, хто вдерся в квартиру, шукав саме його. Подивись.
Артем повільно перегортав сторінку за сторінкою, але нічого не розумів. Вираз обличчя видавав невдоволення від переглянутого і Міла відчула, що втрачає його увагу.
- Я розшифрувала усе. Там багато прізвищ відомих людей міста. А ці числа,то думаю це...
- Гроші.
- Так. Прізвище Нестор теж там є.
Артем підняв карі очі і погляд став трохи м'якшим, мабуть, він знайшов пояснення щодо Адама.
- Тому ти з Адамом зустрічалася? Щоб розпитати про це?
- Ні. Тоді я ще не знала про причетність його або його батька до блокноту. Інна сказала, що саме Андрій Нестор попросив твого батька, щоб той взяв на роботу Миросю.
Брови Артема ще більше насупились, спина випрямилась в кріслі, а потім рушив до дверей.
- Бачу, розмова в нас буде довга. Скажу, щоб принесли чай.
Зачинивши за собою двері, Артем залишив Мілу у кабінеті, а сам обперся об стіну і заплющив очі, щоб знайти рівновагу. Поведінка Міли мала сенс. Усе, що вона робила, а що так гнівило Артема, було лише кроком до цілі. Він почав нарешті усвідомлювати, яка ж Міла сильна, що все це витримала. Він уже здає позиції, хоча навіть вникнути в справу ще не встиг. Усі ці таємниці психологічно виснажують. Артем покликав Іру і попросив чай у кабінет. Коли повернувся, Міла сиділа на місці і чемно чекала на його повернення.
- Я нічого не знав про Нестора і його прохання.
- Саме тому я хотіла поговорити з ним про сестру на вечірці. Але вийшло зовсім не так, як хотіла.
Спогади про настирливе домагання депутата викликали огиду і неприємний осад, але жодних глибоких відчуттів.
- Адам потім приїжджав і казав, що його батька попросили про послугу. Думаю, вламник блокноту і попросив цього хама, щоб той поговорив з твоїм батьком.
- Ти бачилась з Адамом після вечірки?
Міла раптом зраділа, навіть іскорка надії з'явилась, що Артем ще не повністю закопав почуття до неї, бо останні слова очевидно розкрили його ревнощі.
- Так. - Більше говорити Міла боялася, щоб не роз'ятрити ран чи то старих, чи нових. Коротке "так" усе, що могла придумати в той момент. - На відео з магазину Мирося говорить, що її обаели навколо пальця і це має відношення до тієї розмови з твоїм батьком.
Артем мовчав, рука не поспішаючи, відчинила верхню шухляду і взяла жовту теку. Кілька секунд молодик тримав папірці і стривожено дивився на них, а потім підсунув теку до Міли.
- Батько попросив зібрати інформацію про твою сестру. Ти знала, що після місяця роботи, вона змінила прізвище на Шевчук? Відмітки про одруження нема, до речі. Дальше знайдеш копію паспорта.
- Не знала. Я багато чого не знала. Але можу це пояснити.
Артем з цікавістю слухав Мілу, йому теж захотілося знайти усі відповіді і зрозумів, чому ця дівчинка не може відступити - це затягує, як наркотик.
- Шевчук - це прізвище батька Миросі. Біологічного батька. Моя мама зрадила моєму батьку, а Мирося про все дізналася. Саме до нього вона приїхала. Валерій Шевчук - усе, що я знаю. Потрібно його знайти. Допоможеш?
Злість відходила і дозволила подивитись на дівчину з іншої перспективи. Вигляд був жахливий, хворобливий і виснажений. Жалість нагрянула і Артем занепокоївся про Мілу.
- Допоможу. Але за умови, що ти подбаєш про себе. Геть змарніла.
Від холоду, з яким Артем говорив, тіло Міли затряслось, ніби в приміщенні від'ємна температура.
- Добре. - Кожне слово давалось щораз важче, Міла хотіла поплакати, бо тільки так ставало легше. Безнадія заполонила серце і нарешті Міла була готова визнати, що Артем назавжди закрив розділ, де між ними були почуття.
- Ти уже говорила зі слідчим?
- Завтра маю йти до нього.
- Я заїду по тебе о дванадцятій.
Мовчання, яке наступило опісля, Міла розтлумачила легко - її просять піти. Блокнот знову знайшов своє місце у сумочці і тоді Міла піднялася і збиралась уже йти, як зупинилась, і, не обертаючись до Артема, вилила душу.
- Я шкодую, що не сказала усе тобі швидше. Тільки зараз розумію, що можна було багато чого зробити по-іншому. І, можливо, моє життя не стало б таким... безнадійним.
Серце Артема стискалось від жалю, а горло здавило від комка, який виривався на волю. Він хотів притягти до себе дівчину, обійняти і відчути тепло її тіла, яке так жадав, розцілувати її ніжні рожеві губи і запевнити, що все буде добре. Він все для неї зробить, світ прикладе до ніг, але гордість і образа зупиняли цей шалений порив.
- Я не з власної волі поїхала. Жанна дізналася про мене правду і погрожувала, що все тобі розкаже. А ще налякала, що буцімто ти ви можете нашкодити моїй мамі... Мені дуже соромно, що я на таке повелася. Я мала зникнути, щоб ти ні про що не довідався.
Ручка голосно заскрипіла і Міла вийшла з кабінету. Артем опустив лікті на коліна, нагнувся вперед, обхопивши долонями голову. Він дихав важко і часто, як при нападі паніки. Але це не була паніка, це були емоції, які він утискав. Артем не уявляв, що буде так важко зображати холодного байдужого виродка, коли всередині почуття розривали груди. В голові боротьба аргументів, щоб зупинити цю фарсу, проти причин, чому варто продовжувати, не стихала ні на мить. І все ж він не міг відпустити Мілу в такому стані. Хоч до дверей провести та побачити, як дівчина зникає за воротами.
Артем зупинився, бо Мілу уже захопили.
- Привіт, красуне. Ти якими вітрами сюди? - Ігор підбіг до Міли, що та і не сподівалась, бо хотіла втекти з цього дому світ за очі.
- Прийшла на роботу проситись, щоб вернули. А ти як?
- Як завжди, красуне. - Ігор підійшов ближче, його рука несподівано, але делікатно опустилась на талію дівчини. - Як потрібна буде допомога, то звертайся. Я не залишу тебе в біді.
Пальці зімкнулись в кулак, зуби Артем зціпив так сильно, що щелепа заболіла. Ревнощі обпікали кожен мілоіметр його душі. Але аін стояв, не зрушив з місця, він спостерігав.
Міла зрозуміла, що Ігор не дуже звернув увагу на її прохання щодо статусу "друзі", а тому відсторониламь на крок від нього, щоб звільнитись від долоні, але Ігор не здавався. Як тільки дівчина відсупала, пальці схопили лікоть і рука сповзла до низу так, що тендітну долоню уже обхопили обидві чоловічі і підняли її до губ Ігора. Він поцілував руку, яку міцно тримав однією своєю, другою ж повільно провів зверху до низу по спині Міли, від чого стало не по собі.
- Дякую, ти справжній друг, але мені пора.
Міла не чекала на відповідь, вона вистрибнула на двір і рушила подальше від чоловіків з цього дому. Ігор теж зник з вітальні. Артем, охоплений ревнощами, страхом втрати та гнівом, вдаряє з усієї сили у картину на стіні, як наслідок уся рука в крові, зате тіло звільнилося від каторги почуттів і уже готове відключитись в солодкому сні.