4. Котики і мишка.

Бенкет завершився ближче до півночі, Анна мала намір зловити сина перед тим, як той піде спати, щоб поговорити про таємничу дівчину.
- Синку, присядь біля мене.
Артем виснажений розмовами з усіма гостями хотів лише розслабитись і заснути. Але образити маму не міг, а відмова могла це зробити.
- Що таке, мам? - Артем сів на м'яку софу і сперся до плеча матері. - Я знаю цей погляд. Тебе щось турбує?
- Синку, ти вже не дитина і зазвичай з мамами про такі речі не говорять, але ти з кимось зустрічаєшся?
- Не розумію, звідки раптом таке зацікавлення моїм особистим життям? - Тон був занадто грубим, як для розмови з матір'ю. - Вибач.
- Ти уже так довго сам. Жанна - єдина, хто завжди поруч. Ми знаємо її від завжди.
- Ні, мамо, зупинись. Щоб ти там не хотіла сказати про Жанну і мене, то не кажи. Якщо це вона тебе надоумила розпитати мене про стосунки з дівчатами, то взагалі мовчи. Я тебе люблю, але не лізь у цю частину мого життя, прошу тебе.
Артем поцілував Анну в чоло і піднявся у свою кімнату.

Міла відчувала метелики в животі з самого ранку, ще не було такого дня, щоб їй так хотілося йти на роботу. Думка, що Артем буде там, змушувала дівчину усміхатися.
Двері магазину були уже відчинені, Женя чекав на своїх працівниць на порозі.
- Швидше, шеф тут. Беріться до роботи і жодної кави.
Слова Євгена ощасливили Мілу, вона сподівалась, що Артем буде таким, як вчора на бенкеті, що він прийшов так рано заради неї. До полудня ані Жені, ані Артема не було видно. Коли відчинились двері кабінету, Міла заплющила очі і повільно вдихнула, щоб опанувати емоції і не витріщатись по-дурному на Артема, коли той стоятиме неподалік. 
- Євгене, я заберу Мілу на годинку. Треба дещо обговорити, добре? - Артем зупинився біля каси, а Міла уже перестала дихати. 
- Звичайно. - Женя не був задоволений з такої пропозиції, але він знав, що запитати дозволу це була звичайна ґречність зі сторони Артема.
Дівчина взяла рюкзак і попрямувала за началником. Як тільки вийшли з магазину, Артем зупинився, запхнув руки в кишені і, не дивлячись на Мілу, неголосно запитав.
- Куди йдемо?
- Я не знаю, де тут смачно готують. Я не місцева, забули?
- Перестань з "ви". - Погляд Артема став м'якшим, а голос і зовсім не схожий на його. - Йдемо пообідаємо хот-догами.
Міла не втрималась і захихотіла, Артем не відводив очей від дрібної істоти, яка викликала в нього так багато емоцій нараз.
- Ти усіх дам водиш на хот-доги?
- Усіх не поведеш на такий обід. Хіба тебе.
- Мені образитись чи що?
- Ні, ти неправильно зрозуміла. Я не те хотів... - Артем відчув, ніби йому років десять і він на уроці математики, коли все переплутав, а пояснення тільки ускладнили ситуацію. Тоді Артем отримав законну двійку.
- Я б не здала ресторанного екзамену. А хот-доги я люблю. - Міла підійшла ближче і запах парфумів знову манив до себе дівчину.
Артем знав місце, де хот-доги найсмачніші. Вони з Владом не раз сюди приходили і розмовляли,  сидячи за невеликими дерев'яними столиками.
Вітер став холодним, а його пориви сильнішими. Волосся Міли хаотично вертілося під силою вітру, що змушувало дівчину його весь час поправляти. Артем вважав це милим. Події того вечора так довго мучили Артема, що це питання він хотів прояснити у стосунках з Мілою найперше.
- Того вечора в кафе, я дуже розгнівався.
- Чому? - Артем не звик відкривати свої почуття дівчині, пояснювати дії, тому відповідь на таке просте запитання далась особливо важко.
- Бо я подумав, що той молодик, це твій хлопець. Той, якого ти так любиш і який тобі збрехав. Я знаю, ти скажеш, що це не моя справа. І ти цілком права.
- Забудь те, що я тоді сказала. Забудь про цю людину. Вона в минулому. Навіть не думай про неї, ніби цієї людини ніколи не існувало. Я вільна. - Міла відвернула погляд, вкусила шматок гярячої булки з сосикою і збирала усю сміливість, щоб говорити далі. - А от чи ти вільний?
- Ти про Жанну? Вона лише знайома дитинства. Так, був час, коли ми були парою, але це ще у школі. Зараз нічого немає.
- То добре. - Артем забрав пасмо волосся, розвіяне вітром, з обличчя Міли, повільно і ніжно провів по її щоці теплою рукою і завмер від пильного погляду сірих очей дівчини. Він не хотів поспішати, він хотів, щоб все було ідеально.
Жанна з мамою зайшли у магазин "SOHO" з конкреною метою: розвідати все про дівчину з бенкету. Усе, що зможе дізнатися, Жанна передасить Адаму, щоб той міг діяти. Женя ходив по залу і оглядав, чи все на своїх місцях. Ліза, мама Жанни, трохи знала Женю. І знала, як він не любить нових працівників.
- Молодий юначе, чи могли б ви мені допомогти?
- Звичайно, пані Лізо.
- А могли б ми пройти у ваш кабінет? Справа дуже делікатна.
Євген крутився, як та змія, навколо Лізи. Його улесливий тон змушував Інну відчувати дискомфорт десь глибоко в шлунку.
- Інно, три кави.
Женя з двома дамами попрямували у кабінет, двері зачинилися, а Інна провела їх підозрілим поглядом.
- Начальник великий знайшовся. - Хмиркнула незадоволено і пішла робити каву.
- Як я можу вам допомогти?
- Любий, Євгене, ви мені завжди подобались. Я у вас бачу потенціал. Думаю, ви нас з донькою зрозумієте. У вас працює двоє дівчат, так?
- Так. Інна, вона уже давно тут працює, років зо три. І новенька Людмила.
- От про неї ми хочемо дізнатися. - Жанна не втрималася і перебила маму, за що торимала суворий проникливий погляд Лізи.
- Вибачте моїй донці, але таку поведінку можна зрозуміти, коли якась провінціалка пробує забрати коханого.
- Я так і знав. - Кулак гримнув по столі і жінки аж підстрибнули на місці від несподіваного галасу. Інна принесла каву і одразу їй вказали на двері. - Я знав, що все не випадковість. А її втрата свідомості при першій зустрічі з паном Артемом, то оскара треба дати, бо повірили всі. А головне, що Артем пошкодував її і не звільнив тоді.
Ліза задоволено глянула на доньку і легко хитнула головою у бік Євгена з хитрою усмішкою.
- То ви чудово нас розумієте. Після втрати батька, Артем став легкою здобиччю для таких панянок. Ми хочемо його вберегти від страшної помилки.
- Нічого особливого я вам не можу сказати. Але обіцяю, що буду мати око на неї і повідомлю, якщо помічу щось дивне.
Інна стояла під дверима і розчула окремі слова і швидко зметикувала, що мова йшла про Мілу.
Ліза з донькою сіли в шикарне авто і поїхали до Анни Кравецької.
- Жанночко, скільки разів тобі повторити, що спішити в таких справах не треба. Ще коли ти дитиною була, я обіцяла, що Артем буде твоїм і ти станеш Кравецькою. Дозволь мені виконати обіцянку і не зіпсуй всього. Визнаю, ти молодець, що посіяла сумніви в Анни щодо нової симпатії її сина. Тепер треба утвердити це все, щоб вона остаточно була на твоєму боці і ти, люба, будеш фавориткою.
- Тому ми зараз і їдемо до Кравецьких? Але ми ж нічого не дізналися.
- Доню, тобі ще вчитись і вчитись. Хіба Євген не сказав, що Артем мав звільнити цю вертихвістку, а вона раптом впала? Хіба це не чудовий доказ, що вона аферистка? Це ж не ми придумали, а слова очевидця.
- Мамо, ти найкраща у перекручуванні інформації.
- Я нічого не перекручую, я лише подаю так, як нам вигідно. Анна занадто сильно любить сина і боїться, що його скривдять, тому повірить у кожне наше слово. Ми швиденько позбудемося цієї Людмили.
Коли Міла вернулась на роботу, Інна була мовчазна і стривожена. На питання дівчина отримувала одну і ту ж відповідь:
- Вдома, Міло, поговоримо. Зараз працюй.
Цікавість і страх боролися в душі дівчини, поки не прийшов кінець робочого дня. Міла ще ніколи не бачила Інну такою мовчазною, напруженою і, ніби, трохи наляканою. Інна запропонувала подрузі пройтися і посидіти трохи у парку, погода ще дозволяла ввечері посидіти надворі, та коли сонце зникало ставало по-осінньому непривітно.
- Міло, ти пам'ятаєш, що я говорила тобі про Артема?
- Інно, я тебе прошу. Звичайно, що пам'ятаю. Я не планувала нічого такого, повір. Але він сам...
- Я бачила, я ж не сліпа. Сьогодні приходили до магазину Ліза Боу з донькою. Закрилися в кабінеті з Женькою і просиділи там трохи часу.
- Я не знаю, хто це.
- Жанна Боу - донька Лізи Боу і колишня Артема.
- Він казав, що вона лише подруга і зустрічалися вони ще в школі.
- Бачу, що Артем серйозно втюрився у тебе, якщо так пояснювався.
- Щось не зрозуміла: ти це жартуєш чи насміхаєшся?
- Я хочу сказати, що Жанна капець, яка неприємна людина, а її мамочка в сто разів гірша. І розмова в кабінеті була про тебе. Женя не палає до тебе симпатією, а Жанна, напевно, дізналась про тебе і Артема. Вона так легко не відступить.
- Якщо ти хотіла мене налякати, то тобі вдалося. Та й нема ніяких "мене і Артема". Так, він проявляє деяку зацікавленість, але ж це ще нічого не означає. І твоє "втюрився" - це лише здогадка, не більше.