3. Гра у небезпеку.

Чай нарешті охолов і перестав обпікати губи. Артем вже чекав на відповідь, але дівчина тягнула час.

- Не бреши. Ніхто не повірить, в казочку, що вітер надув і тому так почервоніли. Я впізнаю, коли хтось плакав. У моєї мами уже другий місяць такі очі, як в тебе сьогодні були. Можеш звичайно і не говорити...

- Людина, яку я люблю, мені збрехала. І думаю, не раз. А я не вірила, що таке взагалі можливо. - Тепер очі Міли дивились прямісінько на Артема.

- Він козел! Брехня, як отрута, вбиває помало, але в кінцевому результаті не засумніваєшся. Залиш його в минулому і живи теперішнім.

Міла не спішила виправляти хибну думку хлопця, що плакала вона через кавалера. Вона і не могла, тоді треба було б усе розказати. Дівчина сиділа і слухала слова Артема, як знак від вищої сили. Артем може бути її теперішнім, треба тільки перестати брехати і розказати правду. Надіятись, що він їй зможе пробачити. Але вона так не могла, занадто довго Міла брехала мамі про Миросю, щоб зараз відступити.

- Я б хотіла. Але, як завжди, не все так просто. Обіцяю, що я прислухаюсь до твоєї поради. Ой, тобто вашої поради. Вибачте, забулась.

- Сьогодні можна на ти.

Артем ревнував, він це просто визнав. Не заперечував, не боровся з цим почуттям, а прийняв. Бо вперше за довгий час, він відчув такі сильні почуття до дівчини. До тепер, Артем і не знав, як це ревнувати. Що ця тендітна дівчина може ніколи не бути його, її серце зайняте і він їй не потрібний, що якийсь покидьок її кривдить, а Міла все одно йому вірна.

- Мені пора, уже пізно, а ще добиратися додому треба. Дякую за чай. - Останній ковток чаю був дуже солодким, цукор, що не розчинився, осів на дні посудини. Міла відставила чашку у раковину і підійшла, щоб взяти рюкзак. - Завтра приберу.
- Уже десята, трамваїв уже нема в таку годину. Я відвезу тебе. І не заперечуй.
Міла ковтнула слину і пробувала таки заперечити, бо провести ще трохи часу поруч з Артемом, а потім відпустити і змиритись з думкою, що він  ворог - нестерпно. Артем притримав Мілу за лікоть і ніжно усміхнувся, у відповідь з'вилась така ж ніжна, але з краплиною сорому, усмішка.
- Та я не кусаюсь.
В авто було тепло, а нічне місто набагато привабливіше, ніж вдень. Міла була впевнена, що відсутність сотень людей на вулицях прикрашала його.
- Інна знає, про твій вибрик? - Артем, як завжди, дивився на дорогу.
- Ні, ти що. Вона б не дозволила мені такого зробити. Інна нічого спільного не має до цього. Можна сказати, що я вкрала в неї ключі. Я б просила, щоб і не дізналася. - Міла сподівалася, що Артем подивиться на неї. Його карі очі заворожували і Міла могла дивитися в них навіки. Та хлопець незворушно дивився вперед.
Телефон Артема, який мав своє особливе місце в салоні авто, почав вібрувати, на екрані виднілося уже знайоме жіноче ім'я - Жанна. Артем глянув на мобільний і натиснув червону кнопку. Та телефон знову задзвонив, і так ще разів зо три.
- Не здається вона.
- Навіть не уявляєш. Нормальні люди за другим разом уже розуміють, що не має як розмовляти.
- Мабуть, має на те причину. Можливо, щось погане трапилося.
- Жанна не звикла, щоб її ігнорували. Її ніхто нвколи не ігнорує.
- Окрім тебе вочевидь. Тобі таке можна? - Міла пробувала вивідати, хто ж така Жанна для Артема: подруга, знайома, кохана. Остання версія була осрбливо нестерпно.
- Коли знаєш людину все своє життя, то маєш певні привілеї. Ну і я просто вже перестав перейматися її забаганками. - Міла хотіла ширше розвинути тему Жанни, але зрозуміла, що це буде занадто зухвало, тому промовчала.
- От і приїхали. - Руки Артема ще й досі тримали кермо. Він оглянув будинок, що за вікном, і несподівано взяв руку Міли. - Сьогоднішній вечір буде нашою таємницею, добре? - Долоня діачина повністю зникла в великій долонеі Артема, його рука була теплою і такою сильною. Великий палець правої руки Артема лагідно ковзав то вверх, то вниз по тонких дівочих пальцях. Він стиснув руку Міли і не хотів її відпускати, хоча знав, що це бажання наївне, бо дівчина уже зайнята.
- Звичайно. - Усе, що змогла вимовити, в такій ситуації. Міла вирвала руку із руки Артема, невиразно прошепотіла прощання і побігла до дверей під'їзду.
Артем нахилився трохи назад, провів руками по волоссю, зачісуючи його назад, і важко видихнув.
- Ідіот. Що я роблю? - Ще раз видихнув і мотор машини загарчав, ніби розлючений собака.
Міла стояла біля дверей, вона старалася внормувати дихання, жадібно ковтаючи повітря. Серце Міли билося так швидко, що вона аж налякалася. Коли швидкість серця внормувалася, Міла згадала про солодке замовалення Інни. Не вагаючись, вона забігла до продуктового за рогом і купила солодощі.
- Інно, я вже тут. - Інна прибігла в коридор і стояла до Міли впритул.
- Де ти так довго була? Я уже переживати почала.
- Вибач, я не слідкувала за часом, тепер так добре на дворі. Так пусто. І дивись, що я маю. - Невеликий мішечок з шоколадними цукерками коливався, як маятник, перед очима Інни.
- Ти найкраща. - Інна схопила цукерки і вернулась до читання книги.
Міла поспішила в свою кімнату, витягла диск і з нетерпінням чекала, коли коло на значку "інший носій" перестане крутитися. Від переживання руки спітніли, Міла ковтнула трохи води і знову взялася чекати на картинку. І ось нарешті - відеоплеєр уже відтворював зустріч того дня.
- Інка, привіт, дай ключі від квартири.
- Що-що? Ти взагалі, що тут робиш? Якщо тебе прбачит Артем, тобі буде неперреливки.
-  Я знаю. Я все знаю. Ти зараз про старого Кравецького? Я не збираюсь тобі будь-що пояснювати чи виправдовуватись. Мені треба дещо забрати з твоєї квартири, це дуже важливо.
- І я маю в це повірити?! Ніби, що ти там могла залишити?

Мирося була в джинсах, білій футболці оверсайз. Або це була чоловіча футболка, в чому Міла була впевнена. На голові кепка, яка закривала обличчя. Міла вдивлялась в екран, щоб побачити очі сестри, тоді вона все зрозуміє. Її очі не вміли брехати, в них Міла завжди вичитувала, як почувається Мирося. Нарешті дівчина зняла кепку і підійшла до Інни ближче.
- Я не винна в смерті Кравецького. Так сталось і мені шкода. Мене теж обвели навколо пальця, чуєш? Я мушу забрати те, що в тебе в квартирі.
Коли з коридору почулися голоси, Мирося неакуратно одягла кепку і вибігла з магазину.
Хоч на екрані, але Міла вперше за рік побачила сестру. І Мирося була налякана, зла і така непривітна. Не дивно, що Інна вважала її небезпечною. Дивлячись на Миросю, Міла теж злякалася.
- Що означає "обвели навколо пальця"? Миросю, скільки таємниць в тебе? Що б не заховала сестричка, воно й досі тут. Треба буде пошукати. Сподіваюсь, ця річ дасть нову підказку, де шукати тебе.
Міла вимкнула комп'ютер і лягла на м'яку подушку, але спати не могла. Моменти, проведені з Артемом, крутилися в пям'яті. Вона не хотіла нічого забути, щоб кожна деталь назавжди залишилась у шухляді в її коридорі спогадів. Його очі, слова, дотик.
- Як можна було так влипнути? Якби я знала, що я не байдужа Артему, то готова хоч зараз все закинути. Аби бути щасливою з ним, хоч трохи щасливішою. Мама. Вона мене зненавидить, коли про все дізнається. Єдине, що мене врятує - це повернення Миросі додому. Досить уже говорити з собою! Спати! Спати!
Міла і не зчулася, як очі втомлено заплющились і вона поринула у міцний сон.
Артем не поїхав у "SOHO", спина уже й так нила через коротку і незручну софу. Його хребет благав про хороший матрац і зручне велике ліжко. Квартира була порожня, світла Артем не вмикав, лише настільна лампа у вітальні освітлювала приміщення. Заплутаний клубок почуттів переповнював і таке враження, що вихлюпнеться зараз в істеричний крик. Артем знав, хто йому допоможе, як не раз уже бувало. Номер телефону він знав на пам'ять, гудок раз, другий, але відповіді не було. Крли раптом сонний чоловічий голос леть чутно вимовив " алло".
- Владе, ми можемо завтра зустрітися? Скажи де і я під'їду.
- Артеме, хай тебе вовки з'їдять. Я так добре спав... Зустрінемося, звичайно. Зранку в мерію маю зайти, звідти і забереш. Будь десь о десятій на місці. І йди вже спати, друже.
Артем дуже хотів би лягти і заснути, щоб усі проблеми і незрозумілі ситуації, жінки в його житті зникли. Але Міла не вилазила з голови. Вона йому подобалась, така наївна, але і сильна водночас. Якщо вона щось приховувала, то робила це ідеально. Та згадка про те, що є той, кого вона любить, примушувала Артема злитись, ніби рана, боліла і кровоточила. Це почуття потрібно було знищити в зародку, тому він вирішив не з'являтися в "SOHO" якийсь час. Артем заснув на дивані у вітальні, він був не менш зручний, аніж ліжко.
Влад вийшов із мерії, махаючи паперами, як віялом, так сильно пекло сонце. Авто друга впізнавав здалеку, легким бігом обминув усі запарковані авто і нахилився у відчинене вікно водія.
- Ти безсовісний, ти знаєш? Краще, щоб це було щось цікаве. - Папери кинув через Артема, а сам пішов сідати з боку пасажира.
- Я не подумав, що ти можеш уже спати о такій годині. Це дивно трохи.
- Не дивно. Але не переводь стрілки на мене. Що в тебе стряслось? - Артем дивився на дорогу і стиснув губи. - Котра тебе непокоїть?
- З чого ти взяв, що я про дівчат говорити хотів? - Швидкий погляд різав Влада навпівл.
- Я тебе знаю, знаю, коли ти такий, то це про діачину. Що Жанка тебе знову дзьобає? Хоча чесно тобі скажу, не думаю, що вона колись зупиниться. Хоча знаю, коли вона стане пані Кравецькою.
- Ніколи цьому не бути. Я з вічливості і старої дружби терплю усі витівки, але уже сильно все набридає.
- Отже, Жанна тут ні до чого. То хто вона? - Влад зручніше всівся в кріслі і знову почав махати документами.
Артем не знав, з чого почати і що взагалі розказувати. В його голові все сплуталось, жара не допомагала зібратися з думками.
- Пам'ятаєш дівчину з бару? Шатенку? Щось з нею не так, а я ніяк не зрозумію що. - Одна брова Влада піднялася, але він уважно слухав далі. - Частіше бачу її, то більше хочеться дізнатися про неї. Вчора ввечері вона прокралася в магазин, щоб знайти півдвіску, яку загубила. Так вона казала. Хоча я чомусь не вірю в це. Я вирішив, що це шанс трохи розговарити Мілу і ми випили чаю.
- І що? Розговорив? - Влад трохи несерйозно і з насмішкою запитав.
- У неї батько помер. І...
- Ти запав на цю Мілу. Вона тобі подобається і то дуже сильно. І саме це тебе мучить, так?
- І вона кохає іншого. Вона зайнята.
- Артеме! Відколи це партнер - це перешкода? Вони ж не одружені. Ба, навіть обручка не захистить від "справжного кохання", яке часто зустрічають уже після сакрального "так". На що ти чекаєш?
- Так, він їй збрехав, але це ще нічого не означає. Вона чітко сказала, що любить його. Та й взагалі, я не хочу ніяких стосунків. На що ти натякаєш?
- Друже, перестань собі брехати. Ця дівчина тебе за живе зачепила. Подобається вона тобі. Дай собі і їй шанс. Попробуй, а там побачиш, чи вийде з того щось. Нащо ускладнювати собі життя?