2. Крихти брехні.

Вечірка до дня народження Жанни затяглася до другої ранку. Влад кожного разу повторював, що хвилинка і вони уже йдуть. Та це були лише відмовки.
Артем, сидячи з самого краю столу, часто заглядав на перший поверх. Він не вмів описати те, що тягнуло його погляд в сторону бару. Дівчата досі були там. Вони сиділи та весело перешіптувались за уже третім коктейлем. А в його руках був лише сік. Артем підняв склянку, зробив ковток і ще раз оглянув свою компанію, таку жваву і готову на нові подвиги. Їхній вигляд не виказував, що сидять вони тут не одну годину. Очі Артема пекли, голова важка, мов камінь, а тіло нило від втоми. Погляд знову попрямував у сторону бару і місць, де сиділи Міла та Інна. В ту мить Артем схопився на ноги й швидко підійшов до краю антресолі - дівчат не було.
- Я не п'яна. - Інна зупинилась і підняла руку до обличчя, ніби перевіряла, що вона на місці.
- Я б сказала, що ми трішки нетверезі.
Дівчата так-сяк пошкандибали до квартири; кинули підбори подальше і вляглися на великий диван у вітальні, не ввімкнувши навіть світла.
- А ти помітила, що за весь час, що ми були у клубі, до нас не підійшов жоден хлопець? - В голосі Інни звучало обурення.
- Ми безнадійний випадок або ми виглядали занадто неадекватними. - Міла не забула про суть цієї вилазки, але їй було по-людськи добре. Не думати про проблеми, не переживати, не забивати голову дурними думками. - Інночко, нам на роботу зранку. Завтра мене точно звільнять.
- Сьогодні. Це уже сьогодні.
- Інно, кажи таких розумних речей, коли по венах тече "Секс на пляжі".
Інна зареготала на всю кімнату, а Міла одразу її підтримала. Людмила хотіла спати, але ще більше хотіла хоч щось випитати про Миросю.
- Інночко, а хто працював у магазині, поки мене не взяли?
- Ой, багато їх було.
- Ні, кого звільнили, що місце звільнилося?
- Була така собі Мирося. Я думала, що це я люблю повеселитись. Ні-ні, я чемна дівчинка в порівнянні з нею.
- Вона теж жила з тобою?
- Так, але недовго. Всього лиш місяць.
- Один місяць?
Але Інна уже не відповідала, вона солодко сопіла, закутавшись у в'язаний плед баби Ніни.
- Як так місяць? Вона ж писала, як добре їм разом живеться. То де ж ти, Миросю, жила увесь цей час?

Будильник продзвенів о пів на сьому ранку. Перед тим, як поринути у солодкий сон, Міла не забула про будильник, який мав нагадати, що робота від них може втекти. Телефон немилосердно дзвенів і жужав на підлозі неподалік від місця, де дівчата ввечері лягли і заснули.
- Я чую тебе. Та чую я. - Ніг Міла не відчувала, не звикла вона носити підбори та ще й так довго. Мабуть, так вона б ще пролежала хвилин десять, а то і більше, якби не застібка сукні, яка врізалася у спину і там нестерпно пекло. Дівчина повернула тіло у бік подруги, а та не реагувала на звук мобільного і смачно сопіла, накрившись з головою пледом. - Інно! Інно, вставай! Ми спізнимось.
Усе було марно, реакції на її благання не було. Нарешті червона кнопочка, що змушувала будильник замовкати, була активована. Міла повільно і незграбно піднялася на ноги, потягнулася, що змусило усі кісточки захрустіти, і одним рухом зняла з себе вчорашнє плаття. Сонце уже піднялось досить високо, щоб його проміння освітило приміщення кухні.
Міла заварила міцну каву, швидко приготувала омлет, як тільки збиралася йти будити подругу, побачила знайому постать у дверях - це була Інна.
- Боооооже, як мені погано. Таке враження, що в середині в моїй голові хтось кувалдою довбе мій череп. Щось то сонце дуже яскраво світить, не думаєш? Мені страшенно недобре.
- Мені теж, звичайно, не класно, але ти схожа на трупа. Як тебе так взяло? Ти ж начебто частенько весело відпочиваєш.
- Ха-ха, новачкам щастить. І я люблю веселитись, а от алкоголь не обов'язковий для доброї забави.
- Омлет хочеш? - Міла підсунула тарілку з іще гарячим омлетом під ніс подрузі. Та ж скривилася і насварилася пальцем на Мілу.
- Фу! Забери, бо мене зараз знудить.
- Іди приведи себе в порядок. Хоч трохи. І будемо виходити.
Коли дівчата підійшли до дверей магазину, то вони були зачинені. Інна здивовано глянула на Мілу. 
- Дивно. Женя завжди приходить о восьмій, бо в нього стандартно? знаходиться сто справ, які треба завершити до відкриття. За три роки роботи таке вперше. - Міла знизала плечима і чекала наступного руху Інни. - На щастя я маю ключі.
Інна поправила темні окуляри і ключі задзеленчали у руці. 

Дівчата зайшли у холодне приміщення магазину, було тихо і спокійно.

- Дідько! Чи може сьогоднішній день бути ще гіршим? – Інна тримала телефон, а рука тремтіла.

- Що там таке побачила?

- Десять пропущених дзвінків. І всі від Жені. Треба йому передзвонити. Ти тут усе до ладу доведи, а я спробую не розплакатись під час розмови.

Інна вийшла поспіхом у маленьку кімнату відпочинку, де усі обідали, коли була вільна хвилинка. Міла зробила усе, про що попросила колега. Вона терпляче чекала на новини від Інни, розглядаючи крізь скляні вхідні двері людей на вулиці.

Інна зайшла з чашкою кави в руках, темні окуляри зняла і протерла очі вільною рукою.

- Женя на тижневому навчанні. Я за старшу і Артем заїде зараз, бо я забула, що сьогодні ми мали забрати подарункові бокси. Женя не додзвонився до мене, тоді подзвонив до Кравецького Артема. Як я могла забути про таке?

- Ці бокси дуже важливі?

- Так.

- Отже, чекаємо в гості шефа.

Ранок видався плідним на клієнтів. Не було часу і занепокоїтись приїздом Кравецького. Коли магазин звільнився від останнього відвідувача, була уже перша. Полудень і сонце припікало з усієї сили. Вересень був щедрим на спекотні сонячні дні. Міла вирішила скористатись моментом і ще трохи розпитати Інну про сестру.