Глава 56. Гра Ксю.

Мама: «Ми всі дуже пишаємося тобою і тримаємо за тебе кулачки!»

Тато: «Доню, ти впораєшся!»

Сестричка: «Зроби їх усіх! Ти гідна цієї перемоги.»

Саша: «Шкода, що не побачу твого фінального виступу... Покажи їм все, на що здатна. Ти зможеш, Ксю!»

Мирослав: «Я відправив свого знайомого подивитися твій виступ і записати для мене =)) Хочу бути першим, хто побачить і почує твою фінальну гру.»

Богдан: «Я прийду і почую тебе наживо. Я не здамся, Ксю.»

Діма: «Покажи їм.»

Останнє повідомлення змусило серце здригнутися.

Показати? Їм? Не тобі?

Чому... Хіба ти не в Києві?

Адже навіть Богдан... Навіть він, навіть той, хто ніколи не бачив у мені здібностей домогтися чого-небудь в такій «специфічній», як він раніше говорив, області, прийшов...

Я раптово здригнулася — телефон задзвонив прямо в руках.

«Настя» — висвітилося на екрані, і я відразу взяла трубку.

Настя вже деякий час буквально уникала мене... Я не розуміла, з чим це пов'язано, але і нав'язуватися подрузі не наважувалася і тому просто вирішила її не турбувати. Тому дзвінок від неї став несподіванкою... Я, звичайно, знала, що Настя теж пройшла в фінал, але...

— Привіт... — нарешті сказала я, відповівши на дзвінок.

— Привіт, — майже таким само тоном відповіла Настя. — Як ти?

— Все добре, а ти як?

— У бойовому настрої, — подруга звучала досить впевнено. — Готова до фіналу?

— Готова, — рішуче відповіла я.

Я дійсно готова.

Музика... Вона дала мені все, реально все.

Музика змусила мене подорослішати й прийняти свою сім’ю.

Музика звела мене з моїми любими друзями.

Музика познайомила мене з Дімою.

Музика познайомила мене з самою собою... Відкрила мене собі. І це — найприголомшливіше.

А ще... Музика відкрила мене іншим. Відкрила людям мою душу... І з кожним разом, з кожною нотою я все більше відчуваю, як музика все тісніше і тісніше зростається зі мною...

Музика відкрила переді мною світ, так само як колись давно, в самому дитинстві, мій світ відкрив мені музику.

Гармонія... Я і музика, музика і я... Я хочу продовжувати цей шлях. Я знаю, що це — мій шлях. І тепер ніщо вже не збентежить мене і не зіб'є з нього. Я не здамся долі й до останнього буду нести свою музику у світ і в чужі серця. Музика зближує людей, навіть незнайомців. Це — її магія.

Я відчуваю, що і справді готова. Я зроблю все, що в моїх силах і викладуся на всі сто відсотків. Я зможу…

***

Я побачила його відразу.

Він стояв за лаштунками, спершись об стіну, в шикарному чорному костюмі з чорним метеликом і білосніжною сорочкою. Він виглядав приголомшливо, ніби справжній принц.

Серце забилось частіше. Я була дуже рада бачити його, але... Згадуючи нашу останню зустріч, вирішила, що як би я до нього не ставилася, він, напевно, ні за що не дозволить дійсно йти з ним рука об руку.

Від цього було сумно. Саме цей смуток і ця раптово відкрита глибина почуттів до нього дозволили мені зайти так далеко... Адже на відборі я пройшла першою у своїй підгрупі, а першою... Першою я не була з початкової школи.

Ці почуття розкрили мене, дали поштовх рухатися далі, вище, рухатися вперед, долаючи всі перепони на моєму шляху.

***
ДЕН

Я підняв очі й побачив її.

Серце пропустило удар. Настя була в шикарному чорному платті в підлогу, її довге світле волосся було зібране в акуратний хвіст, прикрашений красивою шпилькою з якимись блискучими камінцями.

Сьогодні я побачив її ніби вперше, я навіть несвідомо зробив крок вперед.

Настя теж зробила крок мені на зустріч.

— Привіт... — приголомшено сказав я.

— Привіт... — тихо відповіла мені Настя.

 

***
КСЮ

Я стояла перед дверима за лаштунки.

Виступити так, щоб по шкірі кожного глядача пробігли мурашки. Не думати про суперників, яких я зараз побачу. Не думати про суддів. Це все не важливо. Це ж і справді не має значення.

Я усміхнулася і відкрила двері.

За лаштунками вже зібралися практично всі — я була впевнена, що тут уже присутні як мінімум фіналістів п’ятнадцять з двадцяти.

Відразу ж впала в око «трійка» з «четвірки».

Настя була одягнена в шикарне чорне плаття, вона ніби світилася зсередини. Вона усміхалася Дену, а Ден усміхався їй у відповідь і вони тихо щось обговорювали.

Сеня ж в цей час стояв, злегка спершись на стіну і дивлячись прямо на мене.

В його очах читався виклик. Він нібито говорив: «Наскільки сильна б ти не була, я все одно переможу.» І це не була самовпевненість... Це була його рішучість. Він вирішив поставити все на цей конкурс.

Я усміхнулася і пішла на зустріч своїй команді, на шляху помітивши дівчину, яка всіх їх перемогла на відборі. Та просто сиділа на стільці з закритими очима і практично не ворушилася.

У транс входить чи що?

Я нарешті підійшла до друзів.

— Привіт... Ну що ж, ми всі тут, — я простягнула руку вперед. — Покажім їм нашу школу і переможемо.

— Тільки врахуйте, що перше місце за мною, — серйозно сказав Ден, поклавши свою руку поверх моєї.

— Ще чого! — Настя усміхнулася, поклавши свою долоньку на руку Дена. — Я, на відміну від всіх вас, пройшла під першим номером з відбору, тож... У мене явно більше шансів забрати золото.

— Нехай переможе сильніший, — спокійно сказав Сеня, посміхнувшись нам і розбивши наші руки, показуючи, що це була домовленість.

***

Ми всі стояли за лаштунками й чекали... За п'ятнадцять хвилин до нас зайшла Мілана, проте, вона пройшла повз, ніби й не впізнавши мене... Мілана пройшла на сцену і почала розповідати умови першого раунду.

Я весь цей час думала про Діму... Чомусь хотілось, щоб він виявився тут, почув мене, бо тут і зараз відбувався мій фінал, моя фінальна битва.