ДЕН
— Можна, я візьму тебе за руку? — запитала Настя майже пошепки, коли із залу почувся бій курантів.
— Якщо ти так хочеш, — я простягнув їй свою руку. — Але це нічого не означає, не хочу тебе обнадіювати.
— Дякую, — вона переплела свої пальці з моїми.
Я відчував, що вона щиро хотіла мені добра і це було приємно, однак все ще дивно. Не думав, що буду мати настільки змішані почуття.
Виглядало так, ніби вона на сто відсотків підтримувала мене...
Вперше за десять років на Новий рік я не думаю про одну лише скрипку і Сеню, якого ніяк не можу наздогнати.
Її тепло...
Доволі приємно сидіти ось так з кимось за руку і відчувати тепло іншої людини.
***
МИРОСЛАВ
Я покинув зал і почав відповідати на дзвінки та есемески з поздоровленнями.
Новий рік настав. А мені хотілося лише відволіктися.
Цей хлопець з Ксю... Відразу видно, що вона закохана в нього по самі вуха.
Така добра, мила, чиста і при цьому — цілеспрямована. Вона нагадувала мені його старосту-однокласницю ще до того, як та дізналася його секрет... Я б міг закохатися в Ксю, точніше, я вже зробив це, однак...
Її серце... Воно вже зайняте, так?
Було сумно. Все ж у мене були інші плани на цей Новий рік.
Було б круто зізнатися їй і запропонувати зустрічатися, хоча ми все одно зараз в різних містах живемо...
Хоча стосунки на відстані, напевно, те ще знущання з обох партнерів…
Однак, якби не цей хлопець... Не цей музикант, який пропалював її поглядом весь вечір... Якби не він, то все було б куди простіше.
Вільне серце відкрите до нових почуттів, в той час, як зайняте навіть і не помітить слушну кандидатуру прямо у себе під носом.
А з Ксю було легко. І тепло. Вона була гідна кохання.
***
САША
Я сидів за столом і дивився у свій келих. Новий рік щойно настав, а за столом я залишився з малознайомим музикантом-школяром Сенею.
Ден і Настя пішли давно, Ксю і Діма покинули зал відразу після бою курантів... Але пішли, як не дивно, поодинці. Мирослав теж вийшов як тільки куранти пробили дванадцяту.
Скоро, буквально через п'ять днів, фестиваль закінчиться і все роз'їдуться по домівках. Думаючи про це, я сумно посміхнувся. Все ж, і я, і Ксю, пробудемо тут весь тиждень, а потім практично разом повернемось до Харкова.
Цей Діма поїде до Києва, її сусідові теж з нею не по дорозі.
У Харкові я продовжу наше спілкування, обов'язково. Ксю хоч ще і школярка, та все одно зацікавила мене куди більше, ніж мене цікавили дівчата до цього випадку...
Я звичайно зустрічався з парочкою дівчат до цього, але все це було не те... Всі вони хотіли від мене походів в кафешки, клуби, кіно... Вони невтомно тріщали, з ними було нудно. Все, що я від них отримував — фізичну розрядку, за яку грубо кажучи «розплачувався» цими безглуздими зустрічами.
З Ксю ж ці самі «безглузді» зустрічі, здавалися не такими вже й безглуздими. Мені самому хотілося повести її в кафе, зробити їй приємне, змусити усміхнутися.
Я відчував, що в ній є щирість і світло, вона притягувала мене не тільки фізично... Ці почуття були в новинку, але, все ж таки, я відразу зрозумів, що саме відчував до неї.
Нехай вона і закохана в Діму, що було ясно ще з інтерв'ю і першого концерту, Діма цей явно не поспішає починати з нею стосунки й тому зараз він мені не конкурент.
Я вирішив продовжити спілкування, прив'язати її до себе, так само як і сам прив'язався до неї, і лише тоді переходити до якихось більш рішучих дій. Ксю ще мале дівчисько і це буде в новинку, але... Все вийде. Адже почуття, які я відчуваю, справжні.
***
ДІМА
— Відколи ти куриш? — Карина підійшла до мене.
Я сидів на одній з лавок близько ККЗ і затягувався сигаретою.
Погляд мій був спрямований до нічного неба, а в руці, вільній від сигарети, був затиснутий метелик з костюма.
— Це тобі знати не обов’язково, — відповів я трохи грубувато. — Новий рік... Кожен відзначає його, як хоче. Я повнолітній і можу робити все, що захочу.
— Дімо... — вона підсіла до мене на лавочку і поклала руку на моє плече. Її голос звучав стурбовано.
— Я просто хочу побути один, — тихо сказав я. — Можна? — я подивився на співрозмовницю.
— Ти ніколи ще не грубіянив мені ось так, — вона трохи відсторонилася і прибрала руку.
Я ж знову подивився в небо.
Можливо, я помиляюсь? Якщо залишу все як є, то напевно один з її залицяльників підбереться достатньо близько і...
Програвати й навіть не йому?
Я усміхнувся.
Ні. Ніхто інший не зможе її зацікавити... Тільки він. А його тут немає, і значить, мені нема чого боятися.
#241 в Сучасна проза
#1659 в Любовні романи
#805 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.05.2022