Глава 45. Новорічний маскарад, частина 2. Настя/Ден/Ксю/Діма. Новорічна ніч.

НАСТЯ

На годиннику вже пробило одинадцяту і це означало, що до Нового року залишилася ще одна, остання годинка.

У внутрішньому дворику ККЗ сиділо двоє — він і я. Потік сніжинок падав на наші куртки.

Я дивилася в небо. Він дивився кудись убік.

Мовчання.

Особливе відчуття, коли більше просто нічого сказати один одному, але водночас і розходитися не хочеться через усвідомлення, що коли підеш — все зміниться. Не буде вже того звичного порядку речей, коли один — просто орієнтир і лідер, а друга — старанний послідовник і товариш.

Нічого не буде так, як раніше... Коли ти переходиш грань і сміливо ступаєш на територію чужого серця, будь готовий до наслідків.

Адже не завжди нас приймають. Не завжди нас чекають там, де ми самі хочемо опинитися. І іноді, як би ми не хотіли, мета, нехай і видима, яскрава, як те ж саме сонце, водночас може виявитись настільки ж недосяжною.

Ти можеш простягнути руку до неба, можеш зробити селфі з сонцем або місяцем в долонях, приписати йому хештег #все_в_твоїх_руках і його будуть лайкати в соцмережах, але... Від того, що ти зробиш цю видимість, ні сонце, ні місяць не потраплять у твої руки по справжньому. Є речі, до яких неможливо дотягнутися, які просто поза межами твоєї досяжності.

Ось і зараз, коли я сиділа і дивилася в чисте нічне зимове небо, де як раз сяяв повний місяць, я повною мірою розуміла — є речі недосяжні.

***

ДЕН

Я сидів поруч і дивився в небо. У мене були свої цілі, можливо, цілком досяжні, але... Я сам підніс їх до небес і вирішив, що їм там саме місце. Саме з цієї причини моя мета стала більше схожа на мрію... Повна протилежність Ксю, з її мрією, яка стала метою.

Настя мені подобалася як людина і музикант, зовні вона теж була гарною, але... В моєму серці не було місця для стосунків або чогось подібного. Там жила музика і, як не дивно, Сеня з його ідеальною грою.

Може, саме через те, що я прагнув не до своєї, а до чужої гри, у мене нічого не виходило...

Бути вічно другим, на мою думку, набагато гірше, ніж бути останнім. Останній живе собі спокійно і ні на що не сподівається, а другий завжди хороший, його хвалять. Його гра хороша, але не найкраща.

— Ти ж знала, так? — порушив я тишу між нами.

— Так, — Настя кивнула. — Але і мовчати далі не могла. Я просто вирішила, що ти маєш право знати — не більше, не менше.

— Дивна ти, — я усміхнувся, продовжуючи дивитися в небо.

— Яка є, така є, — Настя ніби відчула мою усмішку і теж посміхнулася. — Але я не збираюся залишати тебе одного. Просто хочу, щоб ти знав, що є людина, яка вірить в тебе навіть більше, ніж ти сам. Я дійсно впевнена, що ти можеш переграти його. Але для цього ти повинен знайти свій шлях. Не став його на п'єдестал. Він — така ж людина, як і всі ми.

— Страшно, — я перевів погляд на дівчину. — Ти ніби думки читаєш, Настю.

— Просто я завжди спостерігала за тобою, — вона подивилася мені в очі. — Ти — сильний, і дійсно можеш впоратися з ним. Просто повір в себе, дай собі шанс і все вийде.

— На словах-то воно просто, але, — я зітхнув. — Однією вірою в себе мені ніколи не перемогти його. Та й ви з Ксю теж буквально в спину дихаєте, — я посміхнувся.

— Але в суперництві один з одним кожен з нас стає тільки сильніше. Подивися на ту ж Ксю... Вона почала шлях з класу відстаючих і буквально за один семестр стала однією з кращих в школі, а потім і в області. Тоді, на обласному етапі, якби не збився її емоційний стан, то вона напевно б перемогла і Сеню. І це при тому, що раніше вона взагалі ніколи не брала участь в такого рівня конкурсах. Тобі ж, на відміну від неї, до першого місця буквально тільки що не видно.

— Ти так говориш просто тому що кохаєш мене, — трохи грайливо сказав я. Не знаю, нащо почав це, але реакція Насті була цікавою.

— Н-нічого подібного! — вона злегка почервоніла.

— Як так? — я зобразив здивування. — Сама ж зізналася мені буквально пару хвилин тому…

— Не говори про це так спокійно... — вона відвела погляд. — Нехай я і знала, що ти не відповіси на мої почуття взаємністю, але все одно, знаєш, мені все ж боляче. І взагалі... — вона раптом знов рішуче подивилась на мене. — Твоя гра не має нічого спільного з цим, ти дійсно класний музикант! І я кажу це все точно об'єктивно. Я ж знаю тебе стільки років, бачила, як ти ростеш і розвиваєшся, як твоя душа буквально поєднується зі скрипкою і... Твій потенціал! Він вище, ніж у Сені, і саме тому з самого нашого знайомства я і почала придивлятися до тебе.

— Хочеш сказати, що закохалася в моє вічно друге місце? — я скептично підняв брову.

— Ти зовсім не слухав те, що я тобі кажу, — вона знову зазирнула мені в очі. — А повторювати двічі не маю наміру.

— Гаразд-гаразд, пробач, — я знов усміхнувся. — Дивись, Новий рік вже за якихось п'ять хвилин.

— Не хочеш піти до решти? — Настя не відводила погляду від моїх очей.

— Ні, — я похитав головою. — Нехай хоч сьогодні... Все пройде не так, як я очікував. Може, воно навіть і на краще... Побудеш тут зі мною?