Глава 38. Концерт починається.

Щовечора на головній сцені в ККЗ грав або дорослий оркестр, або череда декількох дитячих чи юнацьких ансамблів, або ще якась збірна солянка з вчителів і учнів різних струнних, а іноді й інших інструментів.

Ось і сьогодні, рівно о сьомій, повинен був початися один з таких концертів. Зазвичай я не ходила на них — не було часу, потрібно було репетирувати, але сьогодні мав грати не простий оркестр-збірна солянка... Сьогодні одним із солістів буде ледь встигнувший приїхати Діма, якого я так і не встигла побачити вдень​​... А оркестр з ним буде грати чисто київський, з яким він напевно все пропрацював в академії.

У програмі також було заявлено ​​концертмейстера-дівчину, Каріну, і якогось хлопця Даніїла. Грати повинні відмінно, адже усі в класі Мілани, як і Діма, однак ті двоє, схоже, на старшому курсі.

Ми з Дімою так і не перетнулися в школі, хоча він напевно вже приїхав, коли я там була… Я так розгубилася після приходу Богдана, що повернувшись до хлопців і дізнавшись, що Сеня так і не повернувся, запропонувала всім розійтися по домівках і підготуватися до вечора.

Все ж, на концерт потрібно приходити в належному вигляді. На такий випадок у мене було моє бордове плаття, в якому я виступала на конкурсі. Для виступів на фестивалі у мене було чорне, як і у всіх дівчат — це був своєрідний дрес-код, який допомагав усім учасникам не вибиватися із загальної картини в будь-яких ансамблях чи оркестрах.

Перед виходом я подзвонила сестрі, щоб дізнатися як у неї справи. Марина сказала, що все добре... Виявилося, що хлопець, який батько її дитини, раптом вирішив, що теж хоче брати участь в їхньому житті, і тому став ходити за Мариною і пропонувати свою допомогу. Але він був не з надійних і вона сказала йому, що батько, який п’є і палить — не дуже хороший приклад для дитини... Пару днів його не було видно, але потім... Він раптом з’явився знов. Цілком тверезий і з нікотиновим пластиром на руці. Маринка навіть сходила в лікарню разом з ним... Каже, він радів, як дитина, коли побачив фотку малюка з УЗД.

Мені здалось, що вона його все ще любить, хоч і намагається відштовхнути. Навіть не знаю, чи буде їй краще з ним, ніж без нього, але якщо він дійсно виправиться... Хоча, ще рано судити. Адже він може зірватися, правильно? Минуло не так багато днів, ще рано щось говорити. Однак, як батько, він, можливо і правда має право на цей шанс. Адже сама Маринка змогла змінитися: тепер вона стежила за своїм здоров'ям, думала про майбутнє, про професію...

Займаючи місце по центру в девʼятому ряду я раптом усвідомила, що сьогодні після концерту я вперше за довгий час зможу поговорити з ним наживо...

Можливо, я сіла трохи близько, але якщо сяду далі — буду погано його бачити, а якщо ближче, буде зовсім не та акустика... Ідеальні ряди на такі концерти — одинадцятий-дванадцятий, але там я буду гірше його бачити. А я хочу дивитися на нього.

Зал поступово заповнювався. Музиканти-викладачі, музиканти-учні, жителі міста Миргород зайняли майже весь зал. Біля виходу між п'ятим і шостим рядами стояв Саша з триногою і камерою на ній. Схоже, збирався знімати. Потрібно буде обов'язково попросити у нього і цей запис...

Я усміхнулась, коли раптом мого плеча торкнулася чужа рука. Я обернулася і побачила свого сусіда Мирослава.

— Привіт, не зайнято? — він вказав на місце біля мене.

— Ні, — я похитала головою в знак заперечення. — Не знала, що тебе цікавить музика.

— Все одно тут немає інших розваг... — він усміхнувся. — А лікарня моя, де я з братом торчу півдня, вже набридла. Де, до речі, твоя сусідка?

— Вона вирішила підсісти ближче до нашого журналіста, — я непомітно для оточуючих вказала пальчиком в бік Саші й Насті.

— Зрозуміло, — він кивнув. — Сьогодні гратимуть ваші знайомі?

— Так, — я усміхнулася. — Першою скрипкою сьогодні буде людина, завдяки якій я захотіла стати скрипалькою... Саме він дав мені мету, я згадувала його в тому інтерв'ю...

— Круто, — він теж посміхнувся. — Покажеш мені його?

— О, коли він буде грати, думаю, ти відразу зрозумієш, хто є першою скрипкою.

— Добре…

І щільна бордова завіса нарешті піднялася.

Струнний оркестр київських «зірочок» на око складався з двадцяти п'яти осіб.

Для порівняння, це приблизно дві третини повноцінного оркестру, який зазвичай складається з шістдесяти й більше музикантів...

Всі вони були студентами, так само як і диригент, і соліст, Діма. Останній стояв біля диригента.
Коли ведучий оголосив, що вони будуть грати, моє серце завмерло.

«Пори року» Вівальді... І Діма — соліст. Саме з «Пір року» почалося моє відродження, як музиканта... Затамувавши подих, я чекала першої ноти, але…

— Отже, Вівальді «Пори року», — продовжив ведучий. — Якщо говорити про географію, то перша частина відправляє нас до Венеції й Адріатики. Романтична весна, Венеція... І кожен свій твір Вівальді починав сонетом. Вважається, що сонети написав сам Вівальді... На жаль, написав не на українській, тому читаю вам переклад:

На порозі весна й щебетання
Привітальних щасливих мелодій,
І струмки, що з шовковим дзюрчанням
Під зефір підігра́ють природі.
Та зчорніє враз небо, мов злодій,
Блискавиці, громи́ сповіщання
Розпочнуть, і змовчить пташка рання;
Але втне ще ясніш при нагоді.
І ось у квітчастому полі
Серед шелесту трав насолоди
З вірним псом спить отарник на волі.
А під міх пасторальний зі згоди
Пастухи й німфи тнуть не поволі,
Де весни кришталевої зводи.

Чоловік стримано усміхнувся.

— Він не дарма написав ці сонети. Перед кожною частиною я прочитаю їх вам і ви почуєте, все, що він написав, ви почуєте в музиці. Якщо він написав «про звук грому та пташок» ви дійсно почуєте це... Ви здивуєтеся, але дійсно почуєте це на власні вуха у виконанні струнного оркестру. Отже, «Весна», «Пори року» Вівальді, соліст Дмитро Кононенко. Струнний оркестр Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, — чоловік покинув сцену, всі в залі стали аплодувати, і я з ними.