Я сидів біля вікна. Очі були закриті, а мозок зосереджений на одному й тому ж записі, котрий грав у навушниках, і який я уже, мабуть, вивчив напам'ять.
Це була та сама «Зима», з якої все почалося... В кожній ноті я чув, як виросла твоя гра з простого копіювання мене у щось дійсно надзвичайне.
Музика лилася ідеально... Початок був плавним і розміреним, але поступово напруга наростала та починала відчуватися сила долі чи навіть року.
Далі різко вступили сильні різкі та швидкі перекати музики... Це був грім.
Я відчував твої переживання, муки твоєї душі.
Невже, це через нього?
Я ненавидів себе за те, що дозволяв ревнощам ніби голкам пронизувати моє серце.
А з іншого боку, яке право на це мав я сам?...
Я зітхнув.
Як вона може думати про мене, коли я сам пішов на поводу у Мілани та перервав наше спілкування? Чи, скоріше, я просто не ініціював це спілкування заново, хоч і хотів. Адже до цього запису Ксю теж мовчала.
В її душі в ту мить теж була «Зима», була та сама напруга, що й у мене, коли я грав ревнощі перед тим маестро, коли представляв як вона розмовляє з Богданом.
Вона переживала. Вона сумувала. Чекала. Почуття очікування змінювалося глухим відчаєм, яке так доречно відбивалося в цій композиції саме у її виконанні.
Її душа, її почуття... Чи може бути, що вона дійсно щось відчуває до мене?
Чи гідний я цих почуттів?
Чи гідний…
Адже, всього пару слів Мілани — і я зміг відмовитися від нашого спілкування... Чи маю я право ось так, як ні в чому не бувало, продовжити його?
— Саме з цієї композиції почала прокидатися моя пристрасть до музики, — раптом почув я у навушниках. — Там начебто було подібне питання...
— А чому саме з неї? — зацікавлено спитав молодий чоловічий голос.
— Цю композицію найчастіше грав один хлопець, улюблений учень тієї, кого я хотіла вразити в кінці цього вересня, пару місяців тому. — відповіла моя Ксю. — Тоді я хотіла привернути увагу цієї вчительки й заради цього вибрала саме ту композицію, бо знала, що і на тому майстеркласі Діма, ну той самий учень, найімовірніше, знову буде її грати.
— Зрозуміло. Дуже цікаво, — знову чоловічий голос. — І що сталося? Ти потрапила на цей майстерклас і...?
— О, він дійсно зіграв її. — мені здалося, що Ксю усміхнулася на цих словах. — А потім її зіграла я... Мілана мене навіть похвалила... А він... Він сказав, що якщо це була моя звичайна гра, то я дійсно талановита, але якщо це був результат вивчення його гри, то... — Ксю зітхнула. — Він сказав що в такому випадку мені ніколи не стати справжньою скрипалькою, що в моїй грі немає душі...
Я подумав, що тоді й справді був дуже грубий, але я не шкодував про свої слова, адже саме вони допомогли Ксю стати такою, як вона є.
— Ух ти! А ти йому що?
— Я звичайно розлютилася... — я знову буквально почув, що вона усміхнулась. — І сказала, що обов'язково стану справжньою... А ще, що обійду його. Він запропонував мені відразу здатися, але я відмовилася, а потім він раптом різко погодився з моєю пропозицією... Зараз я розумію що саме тоді я і вирішила займатися скрипкою навсправжки... Хоча спочатку все це замислювалося просто для того, щоб мене взяли до ВНЗ і батьки перестали пиляти своїм «вибором подальшого вектора життя», а так само щоб довести ще одній людині, моєму другові дитинства, що музика все ж може бути не просто хобі...
Після останнього речення я насупився. Значить, Богдан теж... Ми обидва змусили її розквітнути. Не Богдан і не я поодинці... Обидва.
— Круто! Виходить, ти дуже цілеспрямована... І талановита, раз за пару місяців змогла увійти до трійки... До речі, я чув, що аж до останнього раунду ти й зовсім трималася першою в рейтингу, але в кінці щось трапилося і...
Цей журналюга що, фліртує з нею? Посадити б його за приставання до малолітніх...
Я насупився, але продовжив слухати.
— Так, ти маєш рацію, — Ксю зітхнула. — Мене приголомшили однією новиною і це вплинуло на мою гру... У грі однієї композиції цей вплив тільки допоміг, а в грі іншої — завадивзавадив. Так я з першого місця скотилася на третє, яке й отримала в результаті, досить сильно відставши за балами від перших двох.
— Виходить, емоційний стан сильно впливає на виконавця?
— Не завжди... В принципі, іноді цілком можливо абстрагуватися від усього і просто грати музику, але... Така музика не жива і в ній немає душі. Вона може бути технічна і чиста, але все одно будь-хто зможе легко відрізнити, коли людина грає сухо, а коли — віддаючивіддаючи всю себе музиці.
Ти, нарешті, впевнено стала свій шлях...
Я усміхнувся: одне це перекривало усі мої нещодавні переживання.
— Зрозуміло. Цікаво, а чому ти взагалі стала займатися музикою?
— Це було моє бажання... Мій батько, який залишив мене зовсім крихітною був скрипалем і... Мама була проти, але потім у мене з'явився вітчим і вже з чотирьох я займалася з репетитором... А в п'ять з хвостиком пішла у свою спеціалізовану музичну школу.
— Ясненько. І які плани у тебе на найближче майбутнє?
— Для початку — показати все, на що я здатна, на фестивалі. Потім те ж саме, але на конкурсі... Мені потрібно перемогти, адже Мілана обіцяла, що якщо я виграю хоч один — поступлю до неї. Осінній я програла ще на обласному етапі... Тепер залишається лише зимовий і весняний.
#283 в Сучасна проза
#2007 в Любовні романи
#972 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.05.2022