Глава 33. Моя гра

Вранці ми знову мало не проспали і я не змогла відверто поговорити з Настею...

А мало не проспали ми не аби що, а майстер-клас моєї колишньої викладачки! Вона приїхала сюди разом з малими учнями з першого по восьмий класи.

Я багато чим їй зобов'язана... І, чесно кажучи, зараз навіть відчувала перед нею якусь провину. Все ж, вона була мені хорошим викладачем, і саме я не була їй хорошою ученицею. Я не виконувала завдання належним чином, лінувалася вчити твори, все робила тяп-ляп...

Ми прийшли хвилина у хвилину, і, як і вчора, застали в класі Сашу. Він махнув нам рукою, показавши на два місця біля себе.

На своєму майстеркласі моя колишня викладачка спочатку дала виступити своїм учням, намагаючись показати, що кожен, хто хоче грати, по суті талановитий і має потенціал. На її думку, все, що потрібно зробити викладачеві — знайти підхід до свого учня, направити його енергію в потрібне річище і допомогти з мотивацією, якщо в учня її недостатньо.

Тобто її метод викладання з кожним окремим учнем вибудовувався згідно з  його або її психологічними особливостями.

Крім цього, вона сказала, що вважає за краще тренувати дітей роботою в запасному складі оркестру і різних струнних ансамблях по три-чотири людини, робити упор саме на цьому при викладанні в усіх школах, бо це буде набагато практичніше.

Інші викладачі вступили з нею в дискусію, кажучи, що такий метод більше підходить для відстаючих учнів і не може виховати справжнього соліста.

Вона ж на це лише посміхнулася:

— Соліста? — вчителька по-доброму усміхнулася. — Подумайте гарненько. Щороку зі спеціалізованих музичних шкіл випускається декілька класів по кожному інструменту... Потім більшість з них йдуть в музичні училища, і тільки найталановитіші — в консерваторії. Скільки з випускників цих закладів стануть солістами та концертмейстерами? Не забудьте врахувати той факт, що коли вони випустяться, всі хороші позиції в провідних оркестрах будуть зайняті, та й не візьмуть випускника відразу на концертмейстера, самі ж знаєте... Якщо вони не будуть вміти грати в оркестрі та слухати інших, то навряд чи зможуть стати професійними музикантами.

Після цієї її промови інші викладачі перестали сперечатися, тим самим визнаючи свою поразку.

— А твоя колишня викладачка крута, — раптом прошепотіла Настя.

— Так, вона хороший учитель. — так само тихо відповіла я. — Я багато чим їй зобов'язана... Все ж, навіть не дивлячись на мою безініціативність і безхарактерність, відсутність будь-якого бажання і мотивації, вона змогла вбити в мою голову базу і техніку, яка була цілком на рівні кращих учнів, тобто вас. Все, чого мені не вистачало — бажання... Але дати бажання грати не в силах навіть найкращий викладач. Бажання повинно йти від учня — інакше сенсу мало...

Не встигла я договорити, як за спиною почулися тихі голоси якихось викладачок.

— Не дарма я її імені не знаю... Вона викладає лише бездарам, які вступили за гроші, — жінка бридко захихотіла. — Ви ж чули їх гру? Впевнена, не один її учень ніколи не проходив навіть етап районних, не те що обласних або всеукраїнських конкурсів.

Я закусила губу. Хотілося все їм висловити, але я стримувалась. Стиснула руки в кулаки, намагалась заспокоїтись, але...

— Так, ти маєш рацію... Вона напевно і сама погано вчилася, — гордовито відповіла друга. —А всі ці слова — недолуга спроба виправдання.

— Ви не маєте права! — я різко піднялася з місця і подивилася на пліткарок. — Думаєте, вона не могла б виростити соліста? — я взяла скрипку, яку до цього повісила на спинку стільця. — Тоді слухайте. Всі основи, все десять попередніх років, я вчилася у неї. Моя техніка — її заслуга, — я розвернулася і пішла прямо на сцену, до вчительки. — Вибачте, я просто не могла це більше слухати... Дозволите і мені, як людині, яка провчилася у вас дев'ять років, показати свою гру?

— Але Ксю, ти не повинна... — вона трохи розгубилася. — Мені все одно, що говорять інші, поки мої учні насправді насолоджуються грою, ти ж знаєш...

— Знаю, — я тепло усміхнулася. — Просто ви занадто добра... А я... Я не можу це так залишити, — я стала в позицію. — «Угорський вальс» підіграєте? — звернулася я до концертмейстера.

Концертмейстер кивнула і почала грати.

Я вступила буквально через пару секунд.

Грала жваво, навіть люто. Скрипка випромінювала силу і енергію: це була справжня гра, гра від серця, емоційна і сильна.

З технічної точки зору моя гра так само була бездоганна. Вся зала дивилася на мене з широко розплющеними очима, не вірячи, що я і справді учениця викладачки, чиї учні ще не виграли жодного конкурсу.

— Думаю, цього достатньо... — майже пошепки сказала я, опускаючи скрипку і знов почавши говорити трохи голосніше. — Якби не мій викладач зі спеціальності, яка всі роки, окрім останнього, відточувала мою техніку, я б ніколи не змогла грати так. Вона — педагог від Бога і я не дозволю нікому ображати її... — я подивилась на свою першу вчительку та усміхнулась.  —  Нехай іноді вона не досить сувора, але вона хороший учитель і, сподіваюся, ви зрозуміли це, почувши мою гру.


****
Запрошую до новинки "Більше ніж шоу", перша глава вже на сайті!

АНОТАЦІЯ:

Мене звуть Аліса і я хочу стати акторкою. Мої батьки проти цього, вони хочуть щоб я зосередилась на отриманні "нормальної" освіти, а свої думки про акторство залишила в розряді "нездійсненних мрій", але я знаю, що для мене акторство — ніяка не мрія, а справжня мета.

Стас, хлопець, в якого я таємно закохана з дитинства, розділяє зі мною мою мету і тому ми дуже добре розуміємо одне одного. У нас своє коло друзів та інтересів, ми готуємось до вступу в Карпенка-Карого, але і його, і мої батьки категорично проти... Ми постійно з ними сваримось. І ось неочікувано для всіх нас в країні започатковується кастинг в нове телешоу "БлокбаСТАР", де переможцю обіцяють роль в блокбастері... Я не упущу свій шанс і доведу всім, що гідна цього. І навіть мій новий талановитий суперник Руслан не переможе...

УРИВКИ: