Глава 26. Богдан. Едем.

— Привіт... — я підійшов до столу і простягнув руку Дімі.

— Привіт. — він посміхнувся і потиснув мою руку.

— Пробач, що запізнився, — я сів навпроти приятеля і взяв меню. — Ти взагалі голодний? Хочу пригостити тебе в знак подяки за той випадок.

— Та ти мені нічого не винен, — він продовжував посміхатися. — Я був радий допомогти. Та й ти виявився не таким, яким я тебе уявляв...

— І яким же ти мене уявляв? — здивувався я, гортаючи меню, але краєм ока спостерігаючи за Дімою.

— Навіть не знаю, — він знизав плечима. — Коли Ксю мені подзвонила, я подумав, що ти якийсь недолугий і несерйозний підліток-бунтар.

Я ж тим часом жестом підкликав офіціанта.

— Haben Sie schon etwas gewählt?

— Дімо, що будеш?

— Так я не особливо голодний...

— Гаразд ... Я сам замовлю тоді. Лосося з овочами любиш?

Діма розгублено кивнув.

— Als Vorspeise möchte ich gerne einen Kartoffelsalat und meine Freund einen Frühlingssalat aus saisonalem Gemüse bestellen. Dann kommt das Hauptgericht. Ich werde gerne Putenfilet mit Champignons, gegrillte Auberginen und Tomaten nehmen. Und für meine Frau machen Sie, bitte, gedämpften Lachs mit Spargel und frischen Tomaten.

— Was möchten Sie trinken?

— А пити що будеш? — звернувся я до приятеля.

— У мене ще кава є…

— Добре, я тоді собі теж каву замовлю… — я перевів погляд на офіціанта. — Ich möchte gerne einen Kaffee mit Milch, ohne Zucker.

— Möchten Sie einen Nachtisch / ein Dessert?

— Nein, danke.

— Ist das alles?

— Ja.

Офіціант пішов, а Діма здивовано дивився на мене.

— Ти так добре говориш німецькою...

— Вчуся на міжнародних відносинах, німецька та англійська — одні з профільних предметів, — пояснив я. — Було б дивно, якби я не зміг на ньому говорити в такій простій ситуації.

— Ясно... — Діма відпив кави. — А я вже в Німеччині раз десять був, та й з репетитором десь пів року вчив, але рівень мій досить низький.

— До речі, щодо музики… Не знаєш, як там Ксю? А то ми з нею вже давно не спілкувалися… — я відвів погляд. — Раніше вона постійно надзвонювала і смс писала...
Діма зітхнув.

— І сам хотів би знати... Але моя викладачка вирішила, що, щоб зіграти досить емоційно на цьому конкурсі, мені необхідно обмежити спілкування з нею.

— Дивно, — здивувався я. — Звучить так, ніби вона ревнує тебе, — я посміхнувся. — Невже заграєш зі вчителькою?

— Ні! — обурився Діма. — Ну, точніше, у нас з Міланою... Я не знаю, у нас дивні стосунки. Ми не цілувалися або щось таке! — відразу запевнив хлопець. — Але... Якась напруга, її погляди й дотики, словесні натяки... Усе це з її боку є. Але якщо я прямо відсторонюся від неї, вона може відмовитися від мене, як від свого учня… А вона — найкраща скрипалька нашої країни, — він взявся руками за голову і подивився в стіл. — Але і відповісти їй я не можу. Вона — мій учитель, та й почуття у мене до іншої.

— Вона точно ревнує... Ні, звичайно, з одного боку — я трохи зрадів, почувши, що ти не спілкуєшся з Ксю, але... Перемогти тебе ось так — не круто.

— Я хотів продовжити спілкуватися з Ксю не дивлячись на заборону, але тільки вже після повернення в Україну. Але, можливо, вона образиться, бо весь цей я час мовчав... Та вона і сама мені теж не писала.

— Це напевно через те, що зараз у неї теж конкурс, — припустив я.

— Відбір на фестиваль вже пройшов, буквально вчора. Я дивився результати...

— І як? — я затамував подих. — Вона мені нічого не сказала!

— Третє місце... — Діма зітхнув. — Хоча за результатами всіх раундів окрім останнього вона була першою. Щось сталося прямо під час конкурсу — інакше пояснити її поразки я не можу. У мене, до речі, відео є, — він дістав телефон і простягнув його мені разом з навушниками. — Встав їх, щоб, так би мовити, зануритися.

Я узяв телефон, вставив навушники у вуха і включив відео.

Ксю була приголомшливою... Такою жіночною, навіть не просто жіночною а... Пристрасною? Такий я не бачив її ніколи. Вона грала, дивлячись прямо в камеру, а її погляд був сповнений виклику.
Від цієї гри, від її погляду, від її відточених рухів по шкірі пішли мурашки.

Чому?... Чому це відео було у нього? Чому не у мене? Вона так дивилася в камеру... Ніби грала спеціально на неї, а не для якихось там суддів. І якщо це відео у Діми, чи означає це те, що вона грала для нього? Чи можливо, що вона почала грати саме для нього?... Адже навіть коли вона його не знала, її метою було перевершити його... Наскільки ж вони близькі зараз?

Я відірвався від відео і подивився на Діму.

Хоча... Вони ж зараз не спілкуються?

— Твій погляд мені подобається, — раптом тихо сказав Діма, трохи схиливши голову набік. — Все саме так, як ти подумав. Вона грає для мене. Вона черпає сили й натхнення в мені, а я — в ній, — він якось сумно посміхнувся. — Адже зіграти ревнощі та перемогти у мене вийшло тільки завдяки думкам про неї і тебе.

— Тоді, виходить, я теж частина твого натхнення? — я теж посміхнувся. — Але знаєш, можете бути музами один одного скільки завгодно — це все одно не те, чого я хочу. Я займу те саме місце в її серці, яке завжди належало тільки мені. Це не має бути складно. Я впевнений, глибоко в душі вона все ще любить саме мене.

— З жовтня вона думає тільки про мене. Ти й сам це знаєш, — Діма відпив кави, продовжуючи свердлити мене поглядом.

— Так, але думає вона про тебе не в романтичному сенсі. Вона просто хоче перемогти тебе. Ти — її суперник, — спокійно сказав я.

— Подивимося, — він знов усміхнувся.

— Подивимося... — моя посмішка теж стала трохи м'якшою. — Знаєш, нещодавно я усвідомив, що люблю її. І тому я не збираюся здаватися. Яким би класним ти не був, як би до неї не ставився, вирішувати буде її серце, яке ось уже десять років як вірне мені. Тому твої ревнощі й вийшли на музиці. Ти знаєш, що вона все ще моя.