Глава 9. Напередодні відбіркових.

— ... Фестиваль триватиме півтора тижня, тобто — всі ваші зимові канікули. З класу випускників пройдуть лише троє. Викладачі спільно вирішать, яких учнів взяти. На цьому все.

Я була налаштована рішуче. Останні три місяці тільки те й робила, що готувалася до цього фестивалю і конкурсу, який буде перед ним. Підготуватися належним чином до осіннього я не встигла, хоч і мій новий викладач за спеціальністю намагалася переконати мене взяти участь. Марія Вікторівна говорила, що з моєю нинішньою грою я напевно зможу пройти в півфінал або навіть фінал... Але для мене цього було мало.

Я не хотіла, щоб він побачив, як я вилітаю в півфіналі. Я пообіцяла йому перевершити його. І це не якась дрібна мета: перевершити Діму означало стати найкращою в Україні. Тоді, два місяці тому, мій рівень не встиг покращитися настільки, щоб його можна було показувати такому, як Діма. Але тепер... Після ще двох місяців наполегливої роботи я вже була готова спробувати свої сили.

Світ навколо мене ніби з’їхав з глузду після того майстер-класу. Всі викладачі, навіть найкращі в моїй школі, раптом захотіли зі мною працювати. Я розуміла, що міняти викладача на останньому році навчання дуже ризиковано, але «хто не ризикує, той не п'є шампанського», правильно?

Марія Вікторівна була завідувачкою скрипковим відділенням школи й завжди працювала з найталановитішими дітьми. Після того майстер-класу вона запропонувала мені пару індивідуальних занять... Через два тижні викладач перезаписала мене з групи «відстаючих» Ольги Анатоліївни у свою особисту «зоряну» міні-групу. Там було троє найперспективніших учнів школи — призерів українських і міжнародних конкурсів юних скрипалів.

Нові одногрупники спочатку ставилися до мене з певною долею скепсису, адже я ніколи раніше не «світилася» ні на конкурсах, ні навіть в школі. Однак, коли я показала їм свою старанну роботу і почала швидко прогресувати, одногрупники все ж визнали мене, як рівну.

Одного разу, коли заняття за фахом уже закінчилися, одна з трійки перспективних сама першою заговорила зі мною:

— Оксано, слухай... Ти ж підеш на зимовий конкурс перед фестивалем? Ми б могли готуватися разом. Мені подобається твоя наполегливість і працьовитість. Думаю, ми б могли плідно попрацювати, — усміхнувшись, сказала красива блакитноока блондинка Настя, третій номер у списку кращих учнів школи.

— Навіть не знаю, — я злегка розгубилася. — А чому б тобі не готуватися разом з Арсенієм і Денисом?

— Ці двоє завжди на ножах, адже вони борються за звання кращого скрипаля школи й Харкова. Вони — вічні суперники й ніколи не відрізнялися прихильністю ні стосовно один  одного, ні, тим більше стосовно мене. Мене, як «третю», та ще й дівчину, вони взагалі не вважають за суперницю. Щоб пройти на обласні змагання, нам потрібно потрапити у двійку кращих від школи.

— Не розумію... Навіщо тобі я, якщо ти ближча до двійки, ніж я?

— Зрозумій, я не хочу бути третьою! — її очі загорілися. — У тому числі й завдяки тобі... Ти своїм прикладом показала мені, що потрібно боротися. Бувши стільки років в чужій тіні, ти все одно змогла вирватися зі звичайного класу в наш. Як на мене, це приголомшливо. Я пропоную тобі перерозподілити місця в школі й перемогти хлопчаків. Не одні вони можуть бути кращими, правда?

— Думаю, мені все ще рано змагатися з Арсенієм і Денісом... — я опустила голову.

— Ти не можеш боятися змагання з цими двома, ти ж при мені кинула виклик найкращому скрипалеві-студенту країни! — Настя хитро посміхнулася. — І він ніби як прийняв твій виклик! У порівнянні з ним, змагання з нашими хлопцями повинні здатися тобі сущою дрібницею. Крім того, твоя гра за останні місяці значно покращилася. Я навіть трохи переживаю, адже ти вже наступаєш мені на п'яти! Але це не означає, що я поступлюся. Я теж буду рости. То що скажеш?

— Ти маєш рацію, я не можу вічно уникати змагань. Мені потрібен досвід участі, навіть якщо я і програю. Раніше я думала, що піду на конкурс тільки тоді, коли буду достатньо впевнена в перемозі... Але зараз я готова ризикнути.

***

Настя, як я і думала, була схожа на мене... Вона, безперечно, була талановита, але своє місце в трійці лідерів скрипальського відділення вона зайняла не тільки завдяки таланту... Талантів в одній з кращих шкіл України задосить — так завжди було, є і буде. В її випадку велику роль зіграли працьовитість і щоденна наполеглива робота.

З її чистою грою з листа, коли твір навіть не було жодного разу прослухано, мені було не зрівнятися, хоча я теж вміла грати без прослуховування мелодій заздалегідь.

На відбіркові потрібно було підготувати шість творів на вибір зі спеціального списку у двадцять варіантів. Ми з Настею вибрали різні композиції, щоб не відриватися на гру одна одної й не порівнювати її між собою, адже це могло стати перепоною на шляху до досягнення нашої мети.

Кураторка «Дрім Тім», Марія Вікторівна, була задоволена нашим прогресом.

Але і Сеня з Деном не збиралися так просто здавати свої провідні позиції. На кожному уроці вони грали все краще і краще, тому я почала сумніватися в успішності нашого з Настею плану. Хоча... Врешті-решт, саме прогрес Насті вражав мене найбільше і тому я не могла здатися. Я обіцяла допомогти їй, говорила, що готова і тому не відступлю, навіть якщо в кінці й програю цим трьом.

Ні, я не повинна думати про програш. Не тоді, коли цей студентик-Діма виступив першою скрипкою з цілим справжнім оркестром! Я читала, що його батьки теж там грають... Сім'я першокласних музикантів — сім'я-мрія. Якби в моєму домі завжди було місце музиці, я б, напевно, була більше схожа на нього...