Дитинство

До п'яти років Еммі жила щасливим життям. Поряд — мама і тато, і ніщо більше їй не було потрібне. Життя здавалося ще довгим і щасливим, але в одну мить все може змінитися.
Еммі було рівно п'ять років, коли її батьки потрапили у страшну аварію, в якій не було навіть шансів на життя.
У той момент Еммі відчула якусь слабкість у своєму тілі і навіть втратила свідомість, а коли прокинулася — дізналася страшну новину… Її батьки померли до приїзду швидкої допомоги.
Після того, як Еммі втратила батьків, вона стала замкнутою, мало розмовляла, закривала свої почуття від людей. У своїй голові вона усвідомлювала, що їх більше не повернути, але все одно нічого не могла вдіяти.
Чи страшно жити без підтримки батьків? Чи сумує вона за ними?
Авжеж, кожна дитина буде сумувати за своїми батьками, яких більше ніколи не побачить і яких ніколи не зможе повернути у своє життя.
Еммі бачила своїх батьків в останній раз, коли вони збиралися рано вранці їхати на весілля до найкращої подруги її мами.
Її мама цілий ранок бігала і метушилася, перевіряючи все по кілька разів, щоб нічого не забути.
А тато, навпаки, був дуже спокійним. Він дуже кохав її маму і був ладен чекати її стільки, скільки потрібно.
Після святкування батьки Еммі поверталися вже ввечері додому і потрапили у аварію. Вони померли в той самий щасливий день. День, здається, щасливий для одних, і трагічний для інших. У батьків Еммі на великій швидкості влетіла інша машина; їх знайшли в машині в обіймах один одного, вже мертвими.
Після загибелі батьків Еммі передали до опікуна. Це була старша сестра її мами, але із цим їй також не пощастило. Як згодом Еммі дізналася, до того моменту, як її мама і тато одружилися, її тітка була закохана у її тата, але він обрав її маму. За те, що він так вчинив, тітка хотіла зробити все, щоб життя Еммі було нестерпним. Так воно і сталося: ще з маленького віку Еммі знала, що плакати в присутності тітки не можна. Тому вона закривала свої почуття від людей. Ніколи їх не показувала… Робила все, щоб люди знали, що в неї все добре, завжди посміхалася, навіть тоді, коли було дуже важко на душі.
Навіть коли Еммі вступила до університету, як би їй не було важко, вона цього не показувала. Навіть її одногрупники задавалися таким питанням: “Чому вона завжди така щаслива, навіть тоді, коли купує собі звичайне тістечко?”… Але це не просте тістечко, це новий поштовх у її життя, цим вона робить себе щасливою. І ніщо не зробить її сумною, але вона помилилася. Буде така людина, яка зробить її життя таким болючим, що вона наважиться на смерть.
Смерть — це не так страшно, коли ти помираєш через вік або через невиліковну хворобу. Страшно помирати тоді, коли ти робиш це своїми руками. Робиш так, щоб, помираючи, ти згадував усе, що з тобою сталося, і згадав ту людину, через яку ти це все і робиш. А можливо, не через людину, а просто через свою слабку душу, яка все сприймає близько до серця.
Еммі показувала себе на публіці щасливою людиною, тією людиною, якою хотіли бути всі, а сама Еммі хотіла бути собою. Вона знала, що своєю поведінкою і почуттями робить так, щоб з нею ніхто не спілкувався. Тому завжди показувала себе у гарному настрої, навіть коли це було не так.
Після закінчення університету Еммі пішла працювати у велику архітектурну компанію. Її робота їй дуже подобалася, вона знову грала свою роль у суспільстві, вона знову вдавала, що в неї все прекрасно. Але згодом у її житті з'явилася та людина, перед якою вона не приховувала своїх почуттів. Вона сміялася, плакала, кричала, була незадоволена, але саме при ньому вона не хотіла цього приховувати. Напевно, вона хотіла нарешті знайти ту людину, заради якої вона буде робити все, щоб бути щасливою, не приховуючи цього.