Глава 17

Саша

Далі мною керували інстинкти, тому я не думаючи швидко побіг до будинку, та вже коли я був за кілька метрів від дверей, вийшов озброєний чоловік, а за ним інший, але з непритомною Нікою на плечі. Страх і злість заполонили розум і я кинувся на них. Та мене вчасно зупинив Ден, адже ці чоловіки точно не будуть грати в ігри.

– Зупинись! - тихо гаркнув. – Не роби дурниць! Так ти зробиш тільки гірше! А твоя сестра нам потрібна живою, так же? - я кивнув, і нарешті я почав думати тверезо. – Так, слухай, в мене є план! Ти маєш будь-як відвертати їхню увагу, просити нехай вони її віддадуть чи щось таке. Коротше, імпровізуй! А далі все за мною. - промовив швидко як скоромовку, тому що на нас ці головорізи почали косо дивитися. Пройти вони не могли, бо я перекрив їм дорогу при самому виході.

– Хлопці поговорімо спокійно? Ви ж не дурні, тож не робіть дурниць! - трішки відійшов назад, і почав хоч якось відвертати їхню увагу. Сподіваюся Ден знає, що робить.

– Чуєш ти, давай не вішай нам лапшу на вуха, а краще звали з дороги! - крикнув озброєний.

– Ну яка вам користь з жінки? Та й що це за вчинки, боротися з тими, хто не може дати вам відсіч, га? Не по чоловічому це! А що, слабо боротися на рівних?! - почав брати їх на "слабо". Хоча мої слова і правда. Тільки боягузи так поступають.

– Нам дали наказ і ми його виконуємо, тож давай не вчи нас. Ми самі прекрасно знаємо, що нам робити. А зараз геть з дороги! - старався впевнено говорити чоловік, але нотки страху все ж було відчутно. Хах, це вже щось!

З заду чоловіків з'явився Ден і жестовим рухом вказав, щоб я відійшов (ну принаймні так це зрозумів я). Далі все відбувалося на льоту. Друг скрутив руки першому чоловікові, відібрав у нього зброю, і приклав до його скроні. Але цей велетень з сестрою на плечі також не розгубився, а приклав зброю до її скроні. Ну погодитеся, в такій ситуації не можливо не боятися, але треба вміти всі емоції тримати під контролем, тому замість того щоб хвилюватися треба придумати план, але ніяких нормальних думок так і не було.
Ситуацію врятував Сергій! Він непомітно вийшов з будинку і приклав рушницю до чоловіка, який тримав Ніку. В роздумах я навіть цього не помітив.

– Швидко відпустив дівчину, інакше тобі не жити! Я не жартую! Мені не вперше таке робити, тож спочатку добре подумай, ніж зробити висновок. - злобно заговорив Сергій, чим мене не аби як здивував. – Ну, я чекаю! Моє терпіння не залізне, тому якщо хочеш жити, забирайся звідси швидше!

В чоловіка очі загорілися страхом, але все ж відпускати нікого не думав. В наступну секунду над його плечем почувся постріл і свист кулі. Цей жест налякав його ще більше і він не думаючи кинув Ніку на землю, як мішок картоплі, а сам взявся втікати. Ден також відпустив його дружка. Сергій першим підняв її на руки й одразу поніс в будинок. Ми кинулися за ним.

– Тут є аптечка? - запитав я.

– Так, у ванній, - кивнув головою у бік сусідніх дверей, – на полиці.

Я швидко знайшов нашатирний спирт і вату, а тоді кинувся до дівчини. Через хвилину до неї помалу почала повертатися свідомість і я зміг видихнути з полегшенням.

Ніка
– Ти мене чуєш? - перше, що почула - приглушений голос, а після повільно розплющила очі. Одразу побачила Сашу, який присів біля ліжка і стривожено дивився мені в очі. – Ніка, все добре? - я кивнула і повільно сіла. Відразу відчула легке запаморочення, але потрохи воно стало проходити і через якісь п'ять хвилин я почувала себе цілком нормально.

Оглянулася кругом, а тоді мій погляд зачепився за Дена…Що? Я заплющила очі, а тоді знову глянула. Ні, нічого не змінилася! Значить це не реально. Ох, що він тут взагалі робить? Я видивилася на нього здивованим поглядом, а він тільки усміхнувся. Впізнав мене…

Я відчула якесь таке тепло всередині, але одразу відкинула всі думки, які з'являлися. Те, що він тут з'явився - збіг! А так, то ти йому ніхто і рятувати тебе він не поїде, тому викинь всі ці ілюзії з голови!
Навіть не помітила, що весь цей час витріщалася на нього як ідіотка, та вивів мене з цього трансу Саша, який провів кілька разів рукою перед моїм обличчям.

– Ем, так-так, я вас чую. - розгублено вимовила.

– Ти впорядку? - знову перепитав.

– Так, я ж вже сказала. Зі мною все добре, почуваюся я чудово! Просто неперевершено! Не треба так лякатися! - протараторила. – Що? Чого ви так на мене дивитесь? - запитала, бо всі три пари очей на мене видивилася, як на експонат в музеї.

– Ні, нічого. Просто я не чув, щоб ти так емоційно і швидко щось говорила. - пояснив Саша, а я закотила очі. Щось я надто роздратована зараз…

– Дуже дякую тобі за допомогу. - підійшла до Сергія й обійняла, коли ми прийшли до машини Саші. – Коли будеш в місті – чекаю в гості! Номер мій маєш, тому дзвони! - ще раз усміхнулася, а тоді сіла в машину.
Цілу дорогу я спала, а прокинулася коли машина зупинилася біля будинку… Марії і Андрія. Я здивувалася, адже не розуміла чому мене привезли сюди, та вирішила не ставити зайвих питань. Хіба це має якесь значення? Головне що я вільна. Але питання все ж в мене деякі залишилися, тому я маю дізнатися на них відповідь! Двері авто відчинив Саша й подав руку, а тоді пішов вперед, а Ден плентався позаду.

Як тільки зайшла на подвір'я, з будинку вийшли рідні, а потім прийомні батьки. Дуже зраділа, коли побачила їх всіх.

– Доню, ми дуже раді, що з тобою все добре. - промовив Андрій, а тоді кожен по черзі мене обійняв і додав щось своє.

Зайшовши у вітальню, побачила гарно накритий стіл. Одразу відчула, що зголодніла. Тому як тільки сіла за стіл - стала наминати за обидві щоки.

Після вечері я вирішила прогулятися будинком, дізнатися що тут і як. Зайшовши на другий поверх, я побачила балкон і не вагаючись попрямувала до нього. Глянула в даль… Сонце вже ховалося за горизонт і від цього створювало кольори різних відтінків. На небі переливалися світло фіолетові, ніжно рожеві, а моментами багряно червоні кольори. Все це так гармонійно поєднано, що позаздрив би будь-який художник. Так я можу стояти хоч і годинами й любуватися красою природи, але не судилося.
Я почула кроки позаду себе, та обертатися до порушника мого спокою не хотілося, тож я сподівалася, що він пройде повз. Але через декілька секунд на мої плечі опустився теплий плед.