Глава 16

Ніка

Зайшла на кухню, але нікого там не побачила. Чесно кажучи, спочатку подумала, що в мене галюцинації й насправді нікого немає, але в наступну мить двері з двору знову відчинилися і я побачила Сергія з пакетами у руках. Так, того самого чоловіка, який врятував Антона! Тепер моє хвилювання зникло зовсім, а навпаки захотілося усміхатися! Чоловік здивовано видивився на мене.

– Ніко, а ти як тут опинилася? Як дізналася, що я тут живу? - здивовано запитав і підійшов ближче до мене.

– Та я не знала, що Ви тут мешкаєте. Мені просто не хотілося ночувати в лісі, ось і побачила хатину й вирішила заглянути, попроситися на ночівлю. А в домі нікого не було. Та я одразу зрозуміла, що тут хтось живе. - коротко пояснила, а тоді розповіла всю історію недавніх подій від вдочеріння до втечі. Чомусь я відчувала, що цій людині можна довіряти. Не просто так від вже вдруге нам допомагає.

– Ну й новини в тебе останнім часом. - зітхнув чоловік. – Та нічого, пам'ятай, що за чорною смугою завжди йде біла! - взявся підбадьорювали мене. Я сама це розуміла, але пригадати ніколи не завадить.

– Так, дякую. - промовила, а тоді все ж вирішила запитати (хоча відповідь здогадатися не важко)– А можна мені погостювати у Вас, поки я не знайду вихід, як зв'язатися з рідними?

– Ну і що за запитання? - глянув на мене, як на дурненьку. – Звичайно, що можна. І щоб я більше таких питань не чув! Я завжди радий допомогти, тому звертайся якщо що. - я усміхнулася такій заяві. З Сергієм так просто спілкуватися, дуже рада, що знайшла такого друга.

Ми розібрали покупки з якими повернувся Сергій і сіли снідати омлетом й кавою. Після вирішили трохи порозмовляти.

– А скільки Вам років? - цікаво дізнатися, бо виглядав він десь на 30.

– Мені 29. А тобі? - о, я майже вгадала.

– Кілька днів тому було 24. - сказала і згадала той "щасливий" день. Ну чому не могло все бути добре?

– Ооо, то давай це відсвяткуємо? - глянув на мене в очікуванні відповіді. Я засміялася і кивнула головою в знак згоди. – До речі, припиняй до мене викати! В нас всього п'ять років різниці!

– Добре, добре.

Сергій поставив на стіл пляшку вина і дві склянки для нього. Оскільки пити я не вміла, тому випивши кілька разів, я відчула, що потрібно закінчувати.

– В мене є ідея, як повідомити рідним, що я тут! - вигукнула через декілька хвилин роздумів. – Але ти мусиш мені допомогти! Ти ж допоможеш?

– Завжди до ваших послуг, мадам. - грайливо промовив і вклонився. Клас, мені подобаються проводити час в його компанії. Дуже весела і приємна людина, таких мені не вистачає

– Ти повинен піти у дизайнерську фірму "AVALON" і покликати директора, а тоді розказати Саші, що я тут. - вимовила на одному подиху. Алкоголь допоміг розслабитися і навіть гарні ідеї швидше з'явилися.

– Саша, це той, що твій брат? Правильно я зрозумів? - а він ловить все на льоту!

– Угу. - відповіла і позіхнула. Схоже пора спати. Сергій це помітив і відправив мене в ліжко, а сам ще залишився прибирати на кухні. Я швиденько зробила всі справи та завалилася на ліжко.

Пробудження було неймовірним. Проміння сонця пробивалося крізь штори, а пташки виспівували свої пісні. Сергія в кімнаті не було і сусіднє ліжко заправлене. Невже він не спав, або ще гірше залишився ночувати на кухні? Якщо так, то це вийшло зовсім не гарно.

– Доброго ранку. - привіталася, як тільки побачила його на кухні за плитою і сіла за стіл.

– Доброго, Ніко. Не думав, що ти рання пташка. - повернувшись до мене, усміхнувся.

– Чого це? - з цікавістю запитала.

– Не знаю. Чогось так подумав. - відповів, а тоді знову повернувся до плити.

*******

– Отже, я маю прийти до офісу, покликати твого брата і сказати йому, що ти тут. Все правильно? - перепитав знову, виходячи з дому, а я закотила очі.

– Так, все правильно!

Сергій пішов, а я, щоб не сидіти в будинку, вирішила трішки прогулятися лісом. Звичайно я розуміла, що мене можуть шукати, але й сидіти в чотирьох стінах не хочеться, тож я вирішила ризикнути й сподіваюся вже найближчим часом не пожалію про це.

На цей раз я захотіла пробігтися лісом, а не просто походити. Яке щастя, що я одягнута в зручний одяг!

Та щастя моє було недовгим. Пробігши якийсь шлях я трішки зупинилася і почула бурмотіння чоловіка й вирішила прислухатися.

– Ох, дівчисько! Проблем з нею! Що не можна було її замкнути в кімнаті та не випускати?! Чорт, і де тепер її шукати?! Було вдосталь часу, тому вона вже може бути фіг зна де! Та ні, маємо знайти! Хоч з під землі дістати! - лаявся під ніс він. Не важко було здогадатися, що він говорить про мене. Значить мене шукають… Ой, треба вшиватися звідси! Але я розуміла, що цей чоловік десь близько і я можу не прослизнути непомітно. Тож треба шукати якийсь вихід!

Знайшла палицю та заховалася за стовбур дерева. Як я і думала, він проходив повз, тож я, на свій страх і ризик, вдарила його з всієї сили по голові.

« Вибачай, сам напросився» - подумала і сама до себе усміхнулася, і поки він ще не прийшов до тями - швиденько побігла до хатини. Не хочу зустріти ще когось. Вже на місці зачинила двері на замок і стала чекати Сергія.

Приблизно через три години я почула стук у двері. Одразу подумала, що це Сергій вже повернувся, тому пішла відчиняти двері. Але в один момент я зупинилася… З вулиці чулися чоловічі голоси, але зовсім мені не знайомі. Передчуття тривоги не змусило себе чекати. Та все ж я вирішила прислухатися до їхньої розмови.

– Схоже там нікого немає. - заговорив один з чоловіків.

– Або просто не відчиняють. Там може ховатися це дівчисько, бо ця хата найближче розташована. - почувся грубий і злий голос. Тоді мені не на жарт стало страшно. Якщо вони зможуть зайти, то їм не буде проблемою скрутити мене і винести звідси. Чорт, та де ж Сергій!?