Глава 15

Ніка

– Де це я? - запитала сама в себе, коли до мене повернулася свідомість.

Сіла на ліжко й оглянулася кругом. Тим часом згадувала минулі події. Я знаходилася в невеличкій кімнаті, але доволі таки охайній у світлих тонах.

Оскільки я так і не зрозуміла як тут опинилася, то вирішила розвідати обстановку, можливо тоді щось згадаю. Підійшла до вікна й змогла побачити лише ліс. Нічого іншого не залишалося, крім того, щоб спробувати вийти за межі кімнати, тому я так і зробила. Та тільки відчинила двері, як шлях мені перегородив високий чоловік.

– Нарешті отямилася! - гаркнув.– Сиди в кімнаті й не рипайся! - я навіть не змогла нічого сказати, адже двері зачинилися перед моїм носом.

Через кілька хвилин очікування я почула стук у двері, а потім побачила чоловіка десь так років сорока п'яти, а одразу за ним жінку з тацею в руках.

– Привіт, Ніко. - промовив, розтягуючи моє ім'я. Від нього йшла якась така відштовхувальна енергетика. Розмовляти з ним не хотілося зовсім, але, схоже, він тут головний, тому поговорити доведеться й хоча б дізнатися чому я тут опинилася.

– Добрий день. А ми хіба знайомі?

– Ну як би це сказати..., - кілька секунд тиша, – частково так. Тільки ти мене точно не знаєш. Але в нас є час познайомитися.

– Я не маю ні найменшого бажання з Вами знайомитися. - холодно відповіла і помітила, як обличчя чоловіка змінилося. Тепер він був схожий на дикого звіра, який в будь-яку мить накинеться на свою здобич. – Просто поясніть чому ви мене викрали! - спробувала запитати як омога впевненіше.

– Ох які ми грізні. - насміхався чоловік. – А я хочу перше познайомитися. Мене звати Борис. - я закотила очі. Ну він не чує нікого крім себе. – А тепер що до твого питання… Ти тут, через те, що ми з твоїм батьком маємо особисті справи, які тебе зовсім не стосуються. Я просто хочу допомогти йому зробити правильний вибір, а ти мені в цьому допоможеш. - після його пояснення в мене з'явилося тільки більше питань. Я навіть не зрозуміла про якого батька він говорить. – Але ти не постраждаєш, я тобі обіцяю. Вважай, що ти в гостях. Можеш вільно ходити будинком, але врахуй, що втекти тобі не вдасться. Всюди стоїть охорона.

Після цього встав і вийшов з кімнати. Тепер я хоч щось знала, але питань також не зменшилося, а навпаки збільшилося. На столі стояла тарілка з супом, і я відчула, що зголодніла, тому взялася за поїдання їжі.

Оскільки телефону біля мене не було й зайнятися мені було нічим – вирішила пройтися будинком й за одно занести посуд на кухню.
Громила під дверима вже не було, що не аби як радувало.

Я пройшлася двоповерховим будинком, відмітила гарний дизайн в класичному стилі, меблі стояли на своїх місцях і нічого не було лишнього. Видно, що працював майстер. Та й сам господар будинку точно не бідний. Заглядати в кімнати я не наважилася, мало що там може бути. А от на кухню мене привели приголомшливі запахи. За плитою куховарила та сама жінка, яка принесла мені сніданок, а крім неї там було ще чотири жінки. Кожна з них займалася своїми справами й не помітили мого приходу.

– Добрий день. - вирішила все ж таки повідомити про свій прихід. Всі як одна повернули свій погляд на мене.

– Доброго дня, пані…- почала та сама жінка за плитою, але я її перебила.

– Ніяких пані, а просто Ніка! - ну дійсно, яка я пані?

– Але як так? Ви гостя Бориса Сергійовича, тому ми не можемо так звертатися! - все ж стала заперечувати жінка.

– Ну назвати себе гостею важко, але нехай. Та я не хочу, щоб до мене так зверталися. Просто Ніка і ніяк по-іншому! - скомандувала я і для переконливості поставила руки на боки. А тоді підійшла до чайника, вода була гаряча, тому вирішила зробити собі каву.

– Давайте хтось зробить, а Ви присядьте собі, відпочиньте. - почула позаду себе.

– А я що не маю рук? Дякувати Богу сама спроможна зробити собі каву. Бачу ви й так маєте багато роботи. - промовила, а через декілька хвилин стало цікаво і я запитала для чого такі масштабні приготування.

– Ну я знаю тільки те, що сьогодні ввечері хтось має приїхати до Бориса Сергійовича в гості. - я одразу подумала про Андрія, можливо саме його чекає цей чоловік. Та це лише мої здогадки. – В дрібниці мене не посвячують, та й навіщо вони мені? Я маю роботу і виконую її, а все інше мене не хвилює.

Випила каву і відправилася назад у кімнату. Погляд зачепився за невеличку книжкову поличку, яку я не помітила раніше. Звичайно я одразу пішла дивитися на книги, які там лежали. Переглянула всі книги та вибір зупинився на "Провина зірок" Джона Гріна. Герої чимось нагадували Ромео й Джульєтту, але все ж зі своєю особливою історією.

Так непомітно для мене наступив вечір і вечеря. Я дуже хотіла дізнатися хто прийшов, тому вирішила підглянути, але це був незнайомий мені чоловік. Більшого мені знати не хотілося, тому я повернулася до себе, поїла, зробила всі свої справи та заснула.

Наступні кілька днів минали в такому ж ритмі. Мені стало дуже скучно, тому я набралася сміливості й запитала чи можна мені гуляти біля будинку, хоча й дуже сумнівалася на позитивну відповідь. Та тут я помилилася і мені дозволили гуляти надворі. Моїй радості не було меж, тепер я почувала себе вільніше, змогла вдихнути на повні груди.

Але вже на наступний день все так райдужно не було. Запитаєте чому? Та тому, що на Богдана було скоєно напад й він був дуже злий, та кричав на кожного, хто попаде під гарячу руку. Правда я не розумію часу тут злитися. Він, як я зрозуміла, один з, так би мовити, мільйонерів Дніпра. Це й не дивно, що він має ворогів! Але все обійшлося й всі залишилися живі.

Богдан зібрав всю оборону в будинку і про щось з ними розмовляв.Й тут у мою голову прийшла ідея! Я загорілася думкою про втечу! Та потрібно бути обережною і спершу придумати план втечі. Швиденько все обдумала, потім уявила як відбуватиметься сама втеча і почала діяти!
Оскільки, як я вже казала, охорони не було, тому це не мало скласти ніяких труднощів, але в клітці, не далеко виходу, були величезні собаки. Тому потрібно постаратися їх не розбудити, бо якщо мій план провалиться, то страшно уявити, що буде потім.