Глава 12

НІка

Ми розійшлися по своїх справах. Я звичайно ж одразу запитала як просувається проєкт будинку. Майже всі ідеї мені сподобалися, тому я задоволена командою. Так непомітно прийшов час обідати. Я цього б і не помітила, але Саша прийшов та повідомив, що нам час.

Авто швидко домчало до ресторану і ми зайшли в середину. Я зацікавлено оглянула приміщення, всі столики були зайняті, та довго стояти я не змогла. Хлопець рушив далі у глиб залу, а я за ним. Зупинилися ми біля столу, який розміщений близько вікна. Там нас вже очікували його батьки, до речі, виглядали вони досить молодо. Цікаво, скільки їм років?

Хлопець обійняв батьків і промовив:
– Знайомтеся, це Ніка, дівчина яка якраз і займається оформленням вашого будинку. - я здивувалася, не думала, що він довірив би мені будинок своїх рідних. Та все ж я дуже зраділа, що саме я, а не хтось інший над цим працює.

– Добрий день. Ми дуже раді познайомитися з Вами, Ніко. Трохи неочікувано було побачити таку молоду дівчину, але і приємно водночас, що в країні є молоді й талановиті люди. - мило промовив чоловік. Я глянула на жінку і вона усміхнулася.

Ми присіли навпроти й почалася наша "світська" бесіда. Спочатку ми розмовляли про роботу, та в якусь мить Саші це набридло і він вирішив перевести тему. Кожен почав розказувати про себе.
Я дізналася, що його Марія і Андрій разом ще зі школи. Таке кохання буває дуже рідко, але все ж радісно, що таке існує. Але і проблем було не мало. Виявляється батько Марії був проти цього шлюбу, та не зміг їх розлучити попри всі негаразди. Також розповідали про Сашу багато цікавих і смішних історій. Особливо історія його першого псевдокохання у п'ятнадцять років. В таборі він зустрів дівчину, за нею бігав, запрошував погуляти, а вона його завжди відшивала. Хлопець жалівся батькам, ходив засмучений, та недавно вони з нею зустрілися і дівчина розповіла, що мала хлопця, а сказати чомусь боялася.

Сашко в свою чергу розповів про емоції, переживання, які він пережив, коли став директором такого великого бізнесу свого діда. Так-так, саме діда, адже його тато вибрав іншу професію і не захотів займатися дизайном. Він вирішив стати лікарем і добився цілі. Я ж розповіла про батьків і навчання. Те що мене вдочерили вирішила опустити. Не хотіла псувати хороший настрій.

– Я відійду на хвилинку. - сказала і пішла у вбиральню. Повернулася за кілька хвилин, відкинула волосся назад і в той момент Марія ойкнула та заговорила:

– Вероніка, а що це у тебе на руці, не помічала швидше. - запитала, але в її голосі щось змінилося, відчувалися нотки хвилювання. Чого б це?

– Це браслет з ініціалами батьків. - я зняла та дала їй. Вона розглядала і заплакала.

– Цього не може бути! Невже це справді те, що я думаю?! - нічого не можу зрозуміти. Про що вони? Запитально глянула на Сашу, та він тільки стиснув плечима.

Чоловік теж став розглядати:
– Так, люба. Я теж про це подумав. Не плач, кохана. - в його голосі відчувалася ніжність та тепло. – Та спершу потрібно вияснити чи справді це так! Всяке ж можу бути.

– Мамо, тату, що таке? - все ж запитав.

– Вероніка, ти вибач за таке питання… не знаю навіть як правильно запитати…, - кілька секунд роздумів і вона продовжила: - та чи твої батьки тобі рідні? Ти звичайно можеш не відповідати, це твоє право. Та ми б… - я не дала їм договорити.

– Я дізналася недавно, що мої батьки прийомні, а справжніх звати як і вас. Та справжніх батьків я так і не знайшла. Чекайте… - я замовкла. Думки, які з'явилися, вибили мене з колії. – Невже… Цього не може бути!

– Так, ми теж про це подумали.

– Ей, стоп, поясніть мені хоч щось! - роздратовано вимагав Алекс.

– Синку, у тебе була ну або ж є сестра. - взяв ситуацію у свої руки Андрій. – Ми не знаємо чи жива вона взагалі і не могли її знайти всі ці роки. Та схоже, що тепер знайшли. Звичайно це не точно, та на 98% я впевнений, що Ніка твоя сестра і наша загублена донька! - пояснив. – І що одна деталь - браслет. Коли твоя сестра народилася, ми дали їй це як прикрасу, а тепер, схоже, це допомогло віднайти її. - мені хотілося кудись втекти й подумати. Все це не вкладалося в голові. Вони мої батьки? Як таке може бути?!

– Ніко, люба, ти нас чуєш? - потрясла мене за плечі жінка.

– Ем… - я не могла зібрати думки докупи і щось та й вимовити. – Вибачте, мені потрібно побути самій. - швидко промовила і помчала до виходу.

– Почекай, Ніко! - крикнув хлопець. Та я не хотіла чекати, так зустрінемося на роботі, тому сіла в таксі та поїхала на набережну. Це гарне місце для роздумів і хвилі діють як заспокійливе.

Не могла навіть уявити, що вони можуть бути моїми батьками, а Саша - братом. Це не погано, просто шокуюче. Адже я уявляла, що мої батьки пияки чи щось таке, але точно не багаті й досить впливові люди. Не можу зрозуміти чому вони мене покинули. Через що? Я точно з ними ще зустрінуся і тоді дізнаюсь відповіді на всі питання, й спробую зрозуміти, чому вони так вчинили.
Набережна зустріла людністю і прохолодним вітром. Я одразу попрямувала у своє улюблене місце, яке знаходиться під деревом. Спитаєте чому саме це місце улюблене, а не якесь інше? Не знаю. Я сіла якось тут відпочивати й воно так припало до душі, що я тепер тут часто буваю.
По дорозі прихопила чашку кави. Ну а коли вже прийшла, то включила музику і дивилася в море. Вирішила не думати ні про що, а просто посидіти.

Саша

Почався робочий день, як завжди, та ось на горизонті з'явилася Ніка. І це після того, як я їй наказав сидіти дома. Ну що за не послушна дитина? Вдома погано сидіти, чи як? я розлютився, але що поробиш? Ну о'кей, зате познайомлю її з моїми батьками.

Все було чудово, ми розмовляли, веселилися, та в один момент все перевернулося з ніг на голову… Виявляється у мене є зникла сестра! І велика ймовірність того, що саме Ніка є нею. Жесть! Я з самого початку відчував до неї тепло, вона стала мені рідною, та я б ніколи не подумав, що це не просто так. В голові не вкладаються ці новини. Та от чому батьки ніколи не згадували про сестру? Я б міг ніколи й не дізнатися про неї… Я був би дуже щасливий мати сестру, а до того ж Вероніку.