Глава 11

Ніка

– Ніко, хто це такий? - запитально глянула на мене. Я кульгаючи підійшла ближче. Звичайно вона помітила, що з моєю ногою не все в порядку і на обличчі одразу промайнули нотки хвилювання.

– Матусю, не хвилюйся. Я зараз все розповім, тільки сядьмо.

Повернулася до Вадима, який так і стояв на місці.

– Я вже піду, папа. - повідомив. В цей момент він змінився, голос став холодним і байдужим. Не розумію, яка причина такої поведінки. Не дочекався ніякої відповіді, а просто обернувся і пішов. Я здивувалася такій поведінці, та вирішила не думати про це. У кожного є свої мухи в голові. Я повільно зашкандибала на кухню, де за столом сиділа мама. Присіла навпроти неї.

– Мам, зі мною все добре. У всій цій ситуації винна я сама, тому не хвилюйся. - посміхнулася до жінки.

– А як це все сталося? Та просто! Ти ж знаєш яка я інколи буваю незграбна. Так і цього разу вийшло. Вирішила побігати, а під ноги не дивилася, та й впала. Вадим опинився в цей момент поруч і допоміг добратися додому. От і все. Не хвилюйся ти так, я вже доросла дівчинка.

– Ну хвилюватися за тебе я буду завжди. Та треба бути обережною, сонечко. - вона усміхнулася, підійшла і взяла в полон своїх обіймів. Такі моменти просто не описати словами, але вони назавжди в серці. Тепло і любов рідної людини - це дуже важливо. Саме коли батьки є друзями - ти щаслива людина! Дуже ціную їх, адже вони єдині, хто не покине мене у будь-якій ситуації!

Поснідати рано не встигла, тому вирішила виправити це зараз. Мама звичайно ж не дозволила мені вставати і приготувала все сама. Завжди хотіла бути схожою на неї, особливу у сімейних відносинах. Я ніколи не бачила, щоб батьки сварилися. Розумію, що як і в кожній сім'ї не обходиться без проблем, та вирішувати їх мирно й через компроміс - це важливо!
Смачно поїла, а тоді почула дзвінок у двері. Мама пішла відчинити, а я навіть не уявляла, хто це міг прийти.

– Доброго дня. Ніка вдома? - долинав схвильований голос Оксани. Ясно, тепер я вже знаю, хто це прийшов. Стало приємно від цієї турботи і усмішка сама собою з'явилася на обличчі. Та як вона дізналася де я живу? Відповідь на запитання я отримала вже через секунду. Саша! Він зайшов на кухню з таким переляканим виглядом, ніби за ним стадо вовків гналося. Подруга була в схожому стані.

– Люба, ти нас налякала! - промовила й міцно обійняла. – Хоч би відповіла на дзвінок і сказала, що тебе не буде. А то я вже хтозна-що придумала. Фантазія в мене гарна, повір.

– Все сказала? - кивнула. – Ну тоді привіт! - й широко усміхнулася. – Вибачте, що змусила хвилюватися. Я пішла бігати, а телефон забула, потім впала і ось - вказала на коліна і долоні, які були подряпані. Саша оглянув мене з голови до ніг і нахмурився.

– Я хочу відпочити, піду у свою кімнату. - ступила крок і трішки скривилася.

– Давай я допоможу? - запитав бос і я кивнула. Думала він просто підтримає чи ще щось таке, але ні, я знову опинилася на руках! Це що вже традиція така?!

– Та я і сама можу йти! - вигукнула, але мене ніхто не послухав. Мама з подругою залишилися на кухні, а ми відправилися в кімнату.

– Ти дійсно налякала нас, спочатку я подумав, що ти просто вирішила не йти на роботу з якоїсь причини, та коли Оксана стала озвучувати свої страхи... я злякався. - заговорив і посадив мене на ліжко, а сам сів поряд. – Постарайся, будь ласка, не забувати телефон, а то так ніяких нервів не вистачить. - засміявся чоловік і притягнув у обійми.

Я прокинулася… Що? Я що заснула? Котра година? 16:13. Ого, оце я заснула. Навіть не пам'ятаю коли залишилася сама в кімнаті.

Піднялася і поглянула на себе в дзеркало. Ох, точно, я ще навіть не пере оділася. Знайшла свої домашні шорти та футболку, привела себе в порядок. Тільки зібралася виходити з кімнати, як до мене постукали й не дочекавшись дозволу - увійшли. І це була… Оксана. Я здивовано подивилася на неї і тацю в руках. Чому вона не на роботі?

– Ти зараз думаєш чому я тут, правильно? - я невпевнено кивнула. Вона що думки читає? – Ну я не хотіла залишати треба і за одно познайомилася ближче з твоєю мамою, і, до речі, не пожаліла, вона розповіла мені дуже-е-е цікавий факт. Значить тебе додому привіз якийсь чоловік. І хто він? Чому допоміг? Гарний? Давай, розповідай. - не помічала, щоб вона цікавилася таким. Дивна.

– Гарний, чому допоміг… не знаю, я його бачила раз в офісі, тоді він мене врятував від ганебного падіння. - коротко та чесно відповіла. Я про нього і дійсно нічого не знаю, тільки ім'я.
– Що, дійсно так все нудно?

– Угу, я знаю тільки, що його звати Вадим. - знизила плечима.

– Як почуваєшся, люба? - схоже вона вирішила перевести тему.

– Вже набагато краще, дякую.

Ми порозмовляли ще трохи й Оксана пішла додому. Я вирішила подзвонити до Каті. Розповіла їй історію з Вадимом. Схоже вона теж очікувала на більший обсяг інформації і пообіцяла ввечері зайти в гості. Пропонувала мамі допомогу, та вона категорично відмовилася і сказала мені відпочивати. І чим би зайнятися? О, точно, можна почитати книгу. Вибрала "P.S. Я навчу тебе знову..."[1] і почала читати. Сюжет виявився досить захопливим й важко було відірватися від книги. Хотілося чим швидше прочитати історію Марти та Остапа до кінця. Так захопилася, що навіть не помітила як прийшов час вечеряти. Каті все не було і я подумала, що вона не прийде, та як тільки ми сіли за стіл - вона з'явилася.

– Ти що приходиш на запах їжі? - усміхнулася я.

– Ну а як ти собі думала? - також весело відповіла.

– Сідай за стіл, повечеряєш з нами. - запросила подругу мама.

– З радістю! - поспіхом відповіла і побігла мити руки. Я подумки розсміялася з її реакції.

Так за веселими розмовами ми повечеряли. Я трохи розказала Каті про книгу, яку читала, і ще один книгоман зацікавився нею. Фільми - це ще одна наше спільне захоплення, тому і без нього цей вечір просто не зміг минути. Ввімкнули комедію і сміялися від душі. Такі моменти - неоціненні…
А як ми в старших класах приходили один до одного в гості, робили разом уроки, обговорювали хлопців і знову ж таки дивилися фільми. Такі моменти назавжди в серці.