Глава 9

Ніка

Довго не думаючи, Оксана кинулася до сина і забрала, а я стояла, як вкопана. В голові крутилися тільки погані думки про цього чоловіка. Питання "Хто він?" " Чого від нас хоче?" і так далі, крутилися у моїй голові. Батьки взагалі нічого не казали, та раптом вперед вийшов голова сім'ї, тобто батько. Але сказати щось не встиг, тому що незнайомець заговорив:

– Добрий день. - привітно привітався. – Цей хлопчик, якщо я правильно зрозумів, ваш?

– Так. - коротко відповів тато. А подруга в цей час взяла Антона на руки. Він вже не виглядав таким наляканим і це тішило. – Дякую, що знайшли його і повернули нам. Ми дуже хвилювалися і не знали де його шукати.

– Я радий, що зміг допомогти. Хлопчик вже розповів мені, що загубився. Я знайшов його під кущем заплаканим і наляканим. Він боявся, і навіть до мене спочатку не говорив нічого. Та я зміг його переконати, що не заподію шкоди. - як тільки уявила цю ситуацію, серце болісно стислося. Я б на його місці теж злякалася, і не факт чи взагалі б довірилася цьому чоловіку. Він не дуже викликав довіру і вигляд в нього не найкращий. Весь в камуфляжі і з бородою, та це ще таке, а от зброя лякала найбільше.

– Як ми можемо вам віддячити? - запитала я.

– Ой, що ж ви таке говорите. Я допоміг просто так і за це мені нічого не потрібно. Тут багато звірів і деякі з них небезпечні, він міг сильно налякатися. Це добре, що швидко знайшовся.
Дійсно, ми ж в лісі і навіть не хочу думати, що було б, якби він не знайшовся так швидко.

– Тоді запрошуємо приєднатися до нас на пікнік. - запропонував батько.

– А це з радістю, я дуже зголоднів.
Йшли назад вже спокійно. Антон бігав кругом нас, але ми вже слідкували за ним. Вистачає стресів.
Ми познайомилися з чоловіком. Його звати Сергій і в цей час він був на полюванні, тому нам надзвичайно пощастило. Дізналися, що він одружений і має донечку. Далі ми розмовляли, жартували, сміялися. Всі забули про неприємності й раділи.

Навіть не помітили, як настав вечір. Сергій пішов додому, а ми сіли в авто і поїхали в місто. Я дійсно дуже змучилася, тому приїхавши додому швидко заснула. Неймовірний день насичений пригодами. Не забуду його ще довго.

Весь наступний тиждень пройшов нормально і без жодних пригод. З дівчатами ми здружилися ще більше і тепер часто гуляємо разом. Не знаю за які заслуги, та тепер я керую проєктом заміського будинку, а Оксана і Дана мені допомагають. До речі, Саша сам мені повідомив цю новину і я була надзвичайно щасливою, що мало не накинулася на нього з обіймами. З ним ми ще більше зблизилися, часто розмовляли і вже не в напруженій атмосфері, а як давні знайомі. Так з море позитивом і закінчився цей тиждень.

У понеділок прокинулася в похмурому настрої і невиспана, навіть попри те, що спала я чудово. Сьогодні на роботу трішки пізніше ніж завжди, тому вирішила побігати. Давненько вже цим не займалася.Одягнула білий топ і чорні шорти. Зручно і стильно! Вийшла з дому і одразу попрямувала в парк. Це моє улюблене місце для бігу. Дійшла я швидко, одягнула навушники та побігла. Розглядати все навколо я дуже люблю навіть попри те, що я бачила все це вже багато разів...
Та в якусь мить я задивилася на лебедя який плавав в ставку... і впала. Банально перечепилася через камінь і впала на асфальт. Одразу відчула різку біль у коліні і долонях. Спробувала встали, але нічого не вдалося.

– Ну і чому я не дивилася під ноги? - пробурмотіла собі під ніс.

Не знаю з якої спроби, але піднятися мені все ж вдалося. Оглянулася і побачила поблизу лавку. Ніколи їй ще так не раділа, як сьогодні. Дійти до неї мені вдалося не легко і, як на зло, людей поблизу в той момент навіть не було. В той час годинник пробив за чверть дев'яту і я зрозуміла, що страшенно запізнююся на роботу. Спроба встати закінчилася невдало. В той момент я зрозуміла, що на роботу сьогодні вчасно не попаду.Трішки посиділа й мені стало легше. Йти вже могла і це радувало. По дорозі мене перебив доволі знайомий чоловічий голос. Обернулася і побачила свого офісного рятівника (той, що не дав мені впасти при виході з офісу).

– Дівчино, з вами все добре? - стурбовано запитав і схоже теж згадав мене. – Це ви? Та дівчина, що ледь не впала, коли виходила із «AVALON»? - я кивнула і в цей момент мені стало трохи соромно. В той раз я просто втекла від нього. Та сумніваюся, що цього разу знов вдасться.

– Ну, так, це я. Вибачте, що так швидко втекла. - стою перед ним як дитина, яка зробила шкоду.

– А що з Вами сталося? - окинув мене швидким поглядом. – Коліна поранені.

– Я перечепилася і впала. Нічого страшного.

– Ой, а що ж це я стою?! Давайте підвезу Вас?

– Ну добре. І перейдімо на "ти"? Мене, до речі, Ніка звати.

– У тебе красиве ім'я. А я Вадим.

– Приємно познайомитися. В мене ще немає знайомих з таким іменем. Ну і я була б дуже вдячна, якби ти мене підвіз. - сором'язливо відповіла і відвела очі.

– Тоді йдемо. Давай я тобі допоможу. - одразу хотіла запитати, як він допоможе, але не встигла. Він підняв мене на руки і поніс. Від несподіванки я скрикнула і через мить відчула, як його руки торкаються оголеного попереку. Впевнена, я зараз червона, як помідор. Одразу промайнула думка, що давненько мене ніхто на руках не носив. Якщо чесно, не дуже комфортно й прохожі поглядають на нас зацікавленими поглядами. В цей час найбільше переважала розгубленість, через яку я не змогла промовити ні слова аж до авто. Радію, що хоч воно не далеко було. Підійшовши, поставив мене на ноги, відчинив двері з переду та допоміг сісти. В цей момент він помітив, ще й мої поранені руки, нічого не сказав, а сів відчинив задні двері, взяв аптечку і сів за кермо. Це ж який галантний рятівник попався!? Машина у нього красива і доглянута, ще й дорога. Цікаво, ким же він працює? У салоні витав його аромат, ну точніше аромат його парфумів, до речі, дуже приємний. Змогла відчути це, поки була у нього на руках.Вадим без слів взяв мою руку і почав обережно обробляти подряпини. В цій ситуації я навіть на біль не дуже зважала. Так обробив і другу руку.