Глава 5

Ніка

Я думала,що ми будемо їхати мовчки та ні, він почав розмову першим.

– Розкажи щось про себе. Так сказати, загальні факти. Цікаво знати щось про своїх працівників.- я здивувалася. Він що так зі всіма поводиться? Просто ідеальний керівник і чоловік! Комусь дуже пощастить. 

– Ну розказувати нема що. Мені 23. Я з простої родини. Тато працює кухарем, мама медсестрою у «Сінево». Я навчалася на дизайнера інтер'єру. Хоча про це ви і так знаєте. - що спало на думку першим, те й сказала. 

– А які в тебе смаки в музиці, які фільми чи серіали любиш, подобається читати книги, якщо так, то які?- і я почала згадувати що слухаю, дивлюся і читаю! –Думаю поговорити є про що. Та можливо ти не хочеш? Тоді я не буду запитувати. Ну і перестань вже викати! Мені всього 27! Домовилися? 

– Добре, постараюся.- посміхнулася і взялася відповідати на питання.  – Музика мені подобається різна. Це більше залежить від настрою. Та спокійна і з сенсом моя улюблена. Часто поринаю у неї, задумуюсь про що хоче розказати автор цієї пісні. Це заспокоює. Тому таких щоб улюблених немає. Що до фільмів і серіалів... Ну навіть не знаю. Часу мало на це.  Можу інколи якесь кіно подивитися. Та це рідко буває. Книги просто обожнюю, особливо романи! Але читаю теж не дуже часто,– розповідати я щиро і з радістю. Адже чужій людині цікаво. А мені було надзвичайно приємно.  Взагалі не думала, що незнайома мені людина буде цікавитися моїм життям!  – А як щодо тебе? Що подобається тобі?

–Нууу ....  у музиці в нас схожі смаки. А фільми чи серіали…  тут потрібно подумати,– утворилася пауза, але через мить він продовжив: – Люблю бойовик. Щось на подобі фільму "Снайпер" Можливо знаєш. Книги це взагалі не моє. Не любив їх ніколи. І вчитися не хотів! Для мене цікавіше було з хлопцями поганяти, похуліганити. Батьки сварилися, та мені нічого не допомагало. А потім завойовувати дівочі серця… Якщо вже чесно казати, то я був справжнім гульвісою. Одразу кажу зараз все змінилося. Ох роки юності незабутні,- розповідав це так цікаво, з усмішкою. Видно, що він поринув у ці спогади. Тепер я зрозуміла,  він дуже цікава людина і я була б рада спілкуванню з ним надалі. Я навіть не помітила коли ми під'їхали до будинку. 

–Ну чому ж так швидко час пройшов?- запитала подумки. 

– Ооо, це дуже цікаво. Дійсно! Дякую, що ви… ой, ти підвіз мене додому. Була рада поспілкуватися.  Щасливої дороги і добраніч.- а цей чоловік доволі милий і напевно розбив не одне дівоче серце! 

Згадала як сюди мене підвозив Денис. Та з ним ми так не спілкувалися і напевно вже й ніколи більше не побачимося.  Коли Hyundai зник за поворотом, я нарешті рушила у під'їзд. Сьогодні я прийшла додому о 18. Не швидко, але й не пізно. Тата, як завжди, ще не було. Він приходить пізно у вечері. А мама готувала вечерю. По будинку розносився просто неймовірний запах. І мій живіт почав буркотіти. Тоді я зрозуміла, що сьогодні нічого навіть не їла. 

– Привіт. -підійшла і обійняла маму. – Що ти тут готуєш? - я заглянула в каструлю і побачила там борщ. Ммм... люблю його. – Я голодна, як вовк. 

– Ще трішки і все буде готове.

– Добре. 

– Сідай за стіл. Поки доготується, чай зроблю. Тата сьогодні так швидко не буде. У нього справи. Тому повечеряємо без нього,- пояснила мама.

– Спершу я піду переодягнуся. Не буду ж я сідати за стіл, так.- вказала на свою сукню.– А ще руки піду помию. 

– О'кей, біжи.

Все що треба я швидко зробила і повернулася в кухню. Мама одразу почала свій "допит":

– Ну і, як пройшов твій перший робочий день?- поцікавилася. 

– Я б сказала чудово.- із захватом почала розповідати я. – Познайомилася з колективом. Майже всі мене привітно прийняли. Найбільше я здружился з Оксаною і Даною – це дівчата з якими я працю в одному кабінеті. Чесно я навіть не очікувала, що так швидко з кимось подружуся. Олександр Андрійович – це мій бос. Він дуже добрий та й строгий в одночас. Видно, що знає добре свою справу.

– І як там, красивий твій бос? - ну вона, як завжди за своє. Завжди питає таке, коли мова йде про сильну половину людства. – Приглянься. Може він тобі сподобається. Доля непередбачувана і любить з нами грати в різні ігри. 

– Мам, я знаю про цю гру долі і кохання.- роздратовано промовила. – Кирило показав мені яке ж "солодке" це кохання. Не хочу нічого більше про це чути. Мені і без нього добре живеться. Я щаслива! Ти ж сама знаєш, як я страждала коли він мене кинув. Можливо я і знайду своє справжнє кохання, та зараз спішити не буду. Нехай все йде поступово.

– Кирило твій…Ем, ідіот ще той.- так вона його не долюблювала і права була. Мене попереджала, та я була засліплена. – Ти сама це знаєш. Тому забудь його, як страшний сон.Він тебе не вартий! 

– Так, матусю. Я його вже забула. І навіть ніколи не згадую. Він мені не потрібен, як дирка у штанях. На цьому й закінчилася розмова про роботу. 

*** 

Ми повечеряли, випили чаю . Посидівши ще трохи я пішла в кімнату. Думала над якимось дизайнами, уявляла їх і малювала. Коли відчула втому, лягла відпочити, включила собі музикуі заснула. Розбудило мене вхідне повідомлення з інстаграму:

«danaaa_tkach_  i _litvin_oks@na76» почали стежити за вами»

Я одразу зрозуміла хто це і усмішка з'явилася на обличчі. Вони мене змогли знайти.  

Та через хвилину приходить ще одне повідомлення:

«danaaa_tkach_ додає nika_23boyko»

І як ви думаєте, куди додає? Так, у групу. Назва якої " Всі Новини" ох вже ця Дана. Хоче знати все і про всіх. Оксана звичайно теж добавлена в цю групу. Відчуваю, що зараз даватимуть багато питань. 

danaa_tkach_: «Привіт, ще раз. Ну давай розповідай все) Мені дуже цікаво.»

nika_23boyko: «Привіт. Та нема чого розповідати. По дорозі ми розмовляли. Він запитував яку музику, фільми, серіали я люблю. Чи читаю книги. Теж саме розказав про себе. Нічого особливого. Та й до мого дому близько. Тому часу на розмови не було.»