Глава 4

Ніка

Наступний день почався досить гарно.На дворі світило сонечко, промінчики якого пробивалися в кімнату через штори. Я прокинулася о 6:30.Настрій покращився і почувалася я дуже добре. Застелила ліжко, оскільки мала ще трохи вільного часу. Зробивши всі ванні справи - пішла на кухню. Мама вже чаклувала над плитою.

Батько напевно поїхав з самого ранку на роботу. Він працює кухарем у досить пристойному ресторані «Artist», але вдома майже завжди готує мама…Так, це може трохи дивно,але мама на даний час ніде не працює і має багато вільного часу, тому і готує вона. Та на вихідних наш кухар тато, і ми в нього "замовляємо", що заманеться. Мені це дуже подобається. Мама під час навчання підпрацьовувала  офіціанткою, в тому ж ресторані де працює тато. Там вони і познайомилися. Зараз вона ніде не працює, та наскільки я знаю хоче знайти роботу. З цими всіма думками я й не помітила, що до мене говорить мама.

– Ніко ти мене чуєш?

– А так-так ма. Я просто задумалася, -відповіла я.

–І про що ж ти таке задумалася?-з цікавістю запитала.

– Про те, як наш татко балує нас на вихідних, -мама одразу ж щиро усміхнулася. – Ти ніби щось хотіла сказати, чи це мені здалося? 

– А так, хотіла. Я влаштувалася на роботу! - радісно вимовила, а я обійняла її.

– Вітаю, матусю! Я дуже рада. А куди?

– У медичну лабораторію «Сінево» - я бачила, як сяють її очі. Вона дійсно дуже хотіла працювати, а не сидіти вдома. Тепер і її маленька мрія здійснилася. А я от не люблю все, що зв'язане з медициною. Хоча швидше боюся, ніж не люблю. А куховарити обожнюю. Особливо оформлювати страви… 

Поснідавши, я пішла в кімнату. Вчорашню тему ми не чіпали,та, думаю, це й на краще. Не хотілося б поки це обговорювати. Одягнула плаття червоного кольору, яке підкреслювало мою фігуру і невисокі чорні підбори.Волосся залишила розпущеним. Я покрутилася перед дзеркалом, і залишилася задоволена своїм зовнішнім виглядом. Не вважаю себе дуже красивою, але все ж таки мушу визнати, що зараз маю класний вигляд. 

Перед тим, як піти на роботу, попрощалася з мамою і побажала їй хорошого дня. Все-таки не хочеться запізнитися в перший робочий день. По дорозі забігла в кафе і взяла дві кави. Без неї неможливий гарний день! Запитаєте навіщо дві? А друга має бути для боса. Не знаю правда, яку він любить, тому взяла таку, як і собі.

Зайшла через парадні двері в офіс, я одразу зустріла Олександра Андрійовича. Сьогодні він був не менш красивим. Одяг в синіх відтінках… Мушу замістити, що синій йому дуже личить.

– Добрий день, Ніко. Радий вас бачити,- з посмішкою сказав.– Готові до першого робочого дня?- я кивнула. Готова не те слово.

– Ну от і чудово. Йдемо, познайомлю вас з іншими працівниками.- обернувся та рушив йти.

– Ем… я Вам каву взяла. - заговорила і він повернувся.– Не знаю, яку ви любите, тому взяла як і собі, американо з однією ложечкою цукру.- помітила що він усміхнувся 

– Дякую. До речі, у нас однакові смаки, - підморгнув, а я зніяковіла. Одразу промайнула думка, що у мене красивий і добрий шеф. – Тепер я знатиму, яку каву ти любиш,- усміхнувся. Я щоб не розглядати його, сходила голову і пішла слідом за ним.

Знайомство пройшло досить добре. Я познайомила з своїми майбутніми колегами. Багато хто привітно мене прийняв  та були й такі, хто косо на мене поглядали. Ох, не розумію таких людей. Що ж я їм вже зробила? Та стараюся не звертати на них увагу. Вони того не варті.

– Оксано, покажи Вероніці її робоче місце,- звернувся до брюнетки, яка перша підійшла і привітала мене. Дуже привітна, тому ми легко подружилися. Поки йшли, вона розпитувала мене про різне і повідомила, що ми працюватимемо разом.

Зайшли в просторий кабінет. Там було три столи, на кожному з яких стояв комп'ютер. Ну і звичайно білі листки паперу різних розмірів. Два столи вже були зайняті, тому я сіла за той, який біля вікна. Ох, який краєвид...шикарно. Через кілька хвилин зайшла ще одна  дівчина. Швидше за все вона теж працює тут.

– Привіт. Я Дана,- представилася дівчина. Вона була досить красивою блондинкою.–  А тебе як звати?

– Ніка. Приємно познайомитися, - усміхнулася. Мені і дійсно було приємно. Адже друзів в мене майже не було, а заводити нові знайомства завжди приємно. 

Мій перший робочий день пройшов дуже добре. Дівчата пояснили, що мені потрібно робити і показали де що знаходиться. З Даною я теж знайшла спільну мову. І до кінця дня ми вже спілкувалися, як старі знайомі. Після роботи я домовилася з дівчатами посидіти у кафе. 

Вже в кінці робочого дня, коли я збиралася додому у двері постукали і зайшла дівчина. 

– Добрий день, Вероніка Володимирівна. Олександр Андрійович просив передати, щоб після роботи ви зайшли до нього в кабінет,– промовила дівчина.

– Добре. І звертайся на "ти", так мені звичніше. 

– Із задоволенням. Тоді до мене теж можна на "ти". Ой точно, ти ж не знаєш мого імені,- згадала. – Міка, приємно познайомитися, - представилася і покинула кімнату. 

Мені стало дуже цікаво, що стало причиною для цього візиту. Зранку все добре було, та й ніби все робила правильно. Але вирішила не думати про погане, а просто дізнатися, що сталося. 

Зібралася я швидко. І одразу попрямувала до шефа. Секретарки не було тому я постукала.

– Заходьте, -почула я відповідь з кабінету.

Відчинивши двер, і зайшла в кабінет. Чоловік сидів за столом. Перед ним був комп'ютер і різні папери. Підійшла ближче до нього. 

– Ви хотіли мене бачити?

– Так. Сідай, - показав він на сусідній стілець.– Як тобі перший робочий день? І ти не проти, якщо я звертатимуся на "ти"?

– Все чудово! - з неприхованою радістю заявила я. – І звичайно, я не проти. Дівчата з якими я працюю допомагають мені звикнути. Давно хотіла займатися улюбленою справою й тепер маю таку можливість. 

– Оксана і Дана дуже гарні і талановиті дівчата. Вони не так довго тут працюють, та вже показали себе з гарної сторони. Думаю тобі сподобається з ними працювати. І наберешся трохи практики в цій справі.