Глава 3

Ніка

– Навіжена! Що не бачиш куди йдеш?! - крикнув він, а я не розуміла, навіщо одразу так кричати? Спочатку я розізлився на таке його нахабство,але вирішила все ж таки вибачитися. Це ж я його збила, хоч і ненавмисно. 

– Вибачте будь ласка, - звернулася до чоловіка і почала підніматися. Та оскільки він навис наді мною, то встати я так і не змогла. – І можете не кричати?Ніби я навмисне, - останні слова промовила собі під ніс, та він їх все рівно почув. 

– А звідки я знаю чи навмисне? Може й так, - фиркнув він і сів на асфальт біля мене. Я теж змогла піднятися і сісти. – Може ти журналістка, яка хоче дізнатися про мене якусь інформацію? - що? Я щось взагалі нічого не зрозуміла! Від цієї ситуації мені хотілося сміятися. 

– Ей,що ви таке вигадуєте. Навіть якби я і була журналісткою,то ніколи б не йшла на такі вчинки! - якомога спокійніше промовила я, але злість починала домінувати. Боюся, що мене надовго не вистачить. – А може це ви бандит якийсь? Звідки мені знати? - потрохи я переставала контролювати свої емоції і мене понесло. Та хоча б весь негатив на когось викину. 

– Бандит? - насмішкувато заявив він і оглянув презирливим поглядом. Він цього аж не по собі стало. Схоже,що не сподобалося я йому з першої секунди. – Нападати на тебе? Ха,ще чого!

–Ах так?! Значить я ніщо?! - крикнула і почала бити його. Дійсно, емоцій багато і всі вони різні. Змішалися і утворили гримучу суміш. Ніколи не била нікого,а тут ще й чужа людина. Я себе перестаю впізнавати. В додачу до всього ще й сльози почали текти по щоках. Напевно це все істерика! Ніколи зі мною не було таких от ситуацій, та все буває вперше. Я не плачу майже ніколи,а  в присутності інших взагалі рідкість. Та зараз мені було все одно на всіх! І в якийсь момент стало надто тепло.Спочатку не зрозуміла ,що відбувається. Сльози теж миттєво припинилися.

Помалу до мене почало доходити… Чорт! Мене обіймав цей нахаба! Я відскочила від чоловіка і відчула як мої щоки палають. Глянула в голубі, як небо, очі цьому красеню… Що, красеню? Ніка, ти не про це думаєш! Час від часу чула його голос, та зрозуміти щось конкретне не могла. Я б ще довго боролася з своїми думками, та незнайомець перекинув мене через плече і кудись поніс. Капець!  Щойно стояла на землі, а тепер вишу вниз головою і цей чоловік міцно тримає мене за ноги, інколи ледь-ледь торкаючись сідниць. Тепер вже думки про бандита не були такими безглуздими ,як спочатку. Хоча він на нього зовсім і не виглядає. 

– Що ви собі дозволяєте? Відпустіть мене!- обурено закричала і почала гамселити його по спині кулаками. Відчувати себе мішком картоплі, скажу я вам, не дуже приємно. -Куди ви мене несете?! Та скажіть ви хоч щось!

– Сиди тихо, а то бандити, як ти виразилася, не люблять крикливих і можуть їх легко вгомонити різними способами, - надто спокійно, як для мене він це сказав. Ого,оце різка зміна настрою. Щойно репетував, а вже спокійний. Але після цих слів я дійсно замовкла. Не хочу ніяких проблем.

Вже за хвилину він посадив мене в авто і зачинив. Просто зачинив без права вибору! Сам перейшов з іншої сторони та сів на сусіднє сидіння. Обернувся до мене з усмішкою на обличчі. А в нього не тільки красиві очі, а й усмішка… Чорт, та що ж це зі мною таке? 

Одягнений, до речі, він був у білу футболку і джинсові шорти,а русяве волосся розвіяне вітром у різні сторони. 

– Давай спокійно поговоримо. А то вже люди почали збігатися на цей "концерт"- вимовив. Я задумалася, що краще йому на це відповісти і надумала. Навіть не помітила, що в цей час я покусувала нижню губу. Та чоловік це побачив і кашляючи у кулак відвернувся трішки в сторону.

– Добре. Що ти від мене хочеш?- вже спокійно відповіла одразу переходячи до справи. Він знову повернувся до мене.

– Для початку познайомимося. Мене звати Денис Абраменко, -представився він ніби з якимось натяком. Хм, ну і чому я бачу в цьому якийсь прихований сенс? Можливо в нього завищена самооцінка, тому так і представляється.– І ми перейшли на "ти". Це прогрес.

– Ніка Бойко,-випалила, та задумалася, адже не знаю яке прізвище справді моє. Взагалі ці новини вибили мене з колії. Думала це буде найщасливіший день, але він швидше став повним новин і пригод. – Хоча я й сама вже не знаю хто я…

Постала тиша. Зрозуміло, що він не розуміє моїх слів і не має що сказати. Подивилася на нього. Він сидить задуманий і підперся рукою. 

– А що так?- запитав зацікавлено. І подивився на мене. Та тепер відвернулася я. Не хочу щоб слідкували за моїми емоціями. 

– Та нічого особливого, дрібниці. - вирішила не казати нічого. Я ж його знаю якигось п'ятнадцять хвилин. І довіритися його не можу. 

–Чому ти почав на мене кричати? Я ж дійсно не навмисне? - глянула на нього і почала перебирати волосся, яке спадало на перед. Було дійсно цікаво почути його відповідь. 

–Та на роботі завал і в особистому не все гладко. Цілий день настрій поганий, - ех, не тільки в тебе він поганий, Дене. – Ну от і зірвався. Ти мене вже вибач. Я не мав на меті тебе образити. Може на каву сходимо? Спробую загладити свою вину. 

Ого, оце так зміна настрою і поведінки. Зараз він зовсім інша людина. Вже не той хам з яким мені довелося спілкуватися спочатку. І таким він мені подобався ще більше. 

– Сьогодні точно ні. Може якось іншим разом вийде.

–Добре. Тоді давай я тебе додому підвезу, - я не заперечувала. Йти не хотілося зовсім. Цей день не залишив більше сил. Хоча і не далеко було.  Я погодилася і сказала свою адресу. Цілу дорогу ми їхали мовчки.

Через декілька хвилин ми вже були біля під'їзду. Але за роздумами я й не помітила цього. Коли все ж таки зрозуміла, що ми приїхали, повернулася до Дена щоб подякувати. Але зустрілася з ним поглядом і помітила, як він розглядав мене. Така увага з боку чоловіка була дуже приємною. 

– Ми приїхали.- заговорив, і тим самим порушив цю мовчанку. Це добре, а то я б напевно не заговорила перша, якби мене спіймали за таким "злочином".