Глава 1

Ніка

– Матусю,ну все ,я побігла. Побажай мені удачі!

– Так ,так удачі тобі, донечко. Я впевнена у тебе все вийде! Ми тримаємо за тебе кулачки.

Батьки завжди мене підтримують. За це я їм дуже вдячна. Підтримка рідних є найважливішою. І саме зараз я йду влаштовуватися на таку омріяну роботу – дизайнером інтер'єру. 

Я цьому дуже рада і надіюся в мене все вийде. Від дому до роботи не дуже далеко. Десь п'ятнадцять хвилин пішки. І от, я стою перед входом в офіс, та не можу в це повірити! Звичайно це тільки співбесіда,але все одно я дуже радію!

 Зайшовши всередину, мене почали розглядати багато зацікавлених поглядів. Я не звернула на це увагу,  а підійшла до ресепшену. Мене зустріла мила дівчина, в якої я і запитала, де знаходиться кабінет директора. Вона відповіла, а я попрямувала шукати.При вході, мене зустріла секретарка.

– Добрий день. Я прийшла на співбесіду, що до вакансії - дизайнера інтер'єру,- звернулася я до жінки.

– Бойко Вероніка Володимирівна?

– Так, це я.

– Олександр Андрійович вже чекає на вас,- ох ,а тепер я почала хвилюватися ще більше і перебирати руками.

— Так Ніка, заспокоїлася і пішла здійснювати свою мрію, - звернулась я сама до себе.

Зайшовши в кабінет, в очі кинулися просторі панорамні вікна, та сам кабінет був впевнений в стилі "Loft", за столом сидів чоловік, приблизно років тридцяти. Він піднявся з місця і можна було побачити його структуру. Високий, худорлявий, обличчя овальне з легкою щетиною. Волосся звивисте, темно-русявого кольору, а очі карого кольору. Доволі красивий.

– Добрий день! - через моє хвилювання мій голос почав тремтіти на, що він посміхнувся. — Я хочу влаштуватися до Вас дизайнером інтер'єру.

– Добрий день. Якщо не помиляюся, то Ви Вероніка ,так? - я кивнула.– Я чекав на вас.

Сівши за стіл, Олександр, глянув моє портфоліо, проєкти які я зробила вдома. Йому здається сподобалось. Трохи поговорив,розпитав,так сказати "розрядив обстановку". Я зрозуміла, що марно хвилювалася. І ось він – вирішальний момент. Приймуть чи ні? Стиснувши край сукні, я чекала на цей момент. 

– Вітаю! Ви нам ідеально підходите. Ми давно шукали людину з такими креативними ідеями, - Що? Мене прийняли? Я посміхнулась на всі тридцять два і продовжила слухати.– А зараз зайдіть у відділ кадрів, там вони скажуть які потрібно документи. А завтра приходьте на восьму. І попрошу, без запізнень! Я цього дуже не люблю, - суворо сказав він. А моїй радості не було меж. Так, я це зробила. Ура!

– Добре. Я вас зрозуміла. Дуже-дуже вам дякую!- такою щасливою я вже давно не була.

Я вибігла з кабінету і так хотілося розказати про це всім. Покинувши офіс вирішила подзвонити батькам, та поділитися цією прекрасною новиною. Вони ж напевно там також дуже хвилюються. 

– Алло! Матусю, в мене все вийшло! Тепер я офіційно працюю у фірмі «AVALON»! Можеш привітати мене! - сказала це я з одного подиху і напевно дуже голосно, адже перехожі косо подивилися на мене.

– Вітаю, сонечко! Ми знали, що так і буде. А тепер біжи додому. На тебе вже чекає сюрприз,- коли мама сказала про сюрприз,я захотіла дізнатися, що ж там такого вони придумали. Поки йшла вирішила подзвонити до подруги. 

– Катю, привітай мене! Я це зробила! - поділилась я і коли йшла та покрутилась, а моя блакитна сукня розлетілась в сторони. 

– Вітаю тебе, подруго. Я й не сумнівалася! Ти ж в мене вундеркінд,- з неприхованою радістю промовила Катюша. –Так, це потрібно відсвяткувати! Ходімо у якийсь клуб? Вийдеш, розслабишся перед своїм першим робочим днем.

Так моя подруга у своєму репертуарі. Катя часто любить ходити по різних клубах. Не те, що я. Ніколи не любила такі місця. Був один випадок, коли на її день народження ми напилися до такої міри, що навіть не пам'ятали, як потрапили додому.

 А загалом ми з нею дружимо ще зі школи. З Катею ми познайомилися у 9 класі. До цього вона жила в Одесі, та з деяких причин їй довелося покинути це місто.

 В нас дуже гарні стосунки і зараз. Навіть попри те, що ми не вчилися разом в універі. В мене було багато друзів ,з деякими я спілкуюся і до сьогодні, але посправжньому вірною завжди була Катя. І тільки їй я могла довіритися. Звичайно ми сварилися, як і всі. Та довго ображатися не могли.

– Ні. Сьогодні не вийде. Батьки підготували сюрприз для мене, тому краще приходь і разом подивимося, що ж там таке? - запропонувала я і навіть не сумнівалася, що вона погодиться. 

– Добре! Чекатиму тебе біля будинку,- сказала мені і скинула слухавку. 

Всю дорогу до дому я не йшла, а летіла на крилах щастя. Коли прийшла, мене одразу зустріла Катя,та засипала привітаннями. Як же я її люблю! Ми увійшли до квартири і нас зустріли батьки.

– Доню, вітаю тебе! Я надзвичайно тобою пишаюся,- тато привітав і обійняв. Мама приєдналася до всіх вітань. Притягнула у свої такі рідні і теплі обійми.

Ми всі зайши у вітальню. Там чекав накритий мамою святковий стіл. Вона просто шикарний кухар. За столом мене запитували, як пройшла співбесіда і все в такому роді. Я весело відповідала на їх запитання. 

Коли подруга поїхала додому, батьки стали серйозними. Я не зрозуміла причини такого різкого перепаду настрою. 

– Нікусь нам потрібно серйозно поговорити! Ми маємо дещо тобі розказати! - така новина мене шокувала.

 Я не розуміла, що вони хочуть сказати? І в мене закрадалися думки, що це буде? Щось не дуже хороше! І мої думки виявилися не без підставними...

Це моя перша книга,тому не судіть строго. Буду рада кожному коментарю чи пораді. Дякую за підтримку,любі) Наступне оновлення планую у пятницю.