Епілог

- Матвію, куди ми їдемо? - спитала я.

Він якраз допомагав мені сісти в новесеньку машину. Так, на сьомому місяці вагітності це було зробити доволі важко. Та з коханим чоловіком немає нічого неможливого. З моменту нашого весілля Матвій став найтурботливішим. Весь час намагався зробити приємне, підняти настрій от такими от сюрпризами. Але після того, як він відправив моїх батьків в подорож по Європі, я вже не знала, чого мені очікувати. Це було так мило з його сторони, адже моя мама ніколи не була закордоном, а батько лише в Польщі, і то по роботі. Вони вже років тридцять ніде не відпочивали нормально, адже весь час працювали, забезпечуючи нормальне життя для нас з сестрою. А тепер вони побачать світ.                                                                                                                                          

Поправивши свою сукню, я зручніше всілася в сидінні. Не дивлячись на те, що зараз був лише квітень, мені було дуже жарко. Тому, я почала обмахувати себе якоюсь книжечкою. Ех, треба було заплести хвостик. Так же ні, хотілось виглядати гарно. Але останнім часом, місяця так два, мені весь час не подобалась погода. То холодно, то жарко. Бувало й таке, що мені не подобалося, як дме вітер. Аня казала, що при вагітності таке нормально. Хоча, я не пам'ятаю, аби вона сильно псувала нерви своєму чоловікові. А може Льоша просто мовчав.                                                                           

- Це буде сюрприз для всієї нашої родини, кохана. - посміхнувся Матвій, сідаючи за кермо, та беручи мене за руку. - Я впевнений, тобі сподобається.                                                                                     

Не люблю сюрпризи, але він і справді зробить щось таке, що мені має сподобатися. За два роки нашого сімейного життя Матвій дуже добре вивчив мене. Мені інколи здавалося, що він знає мене навіть краще, ніж я сама. Спочатку, це лякало. Особливо, коли після весілля ми почали вже на правах чоловіка та дружини жити вдвох. І, якщо чесно, я боялась, адже кажуть, що побут вбиває кохання. Та між нами нічого не змінилось. Навіть навпаки, здавалося, що кохання спалахнуло з новою силою.  

Тому, я не розпитувала далі, а лише чекала. Я пам'ятаю, як пів року тому дізналась, що вагітна. Ми з Матвієм досить часто говорили про дітей, і, здається, вже обидва були готові. Та й навіть намагалися. От тільки нічого не виходило. Та нас всі заспокоювали, адже на це просто потрібен час. Он у Вероніки теж поки з цим не щастить, але вони навіть не засмучуються. І тому, ми просто змирились і почали чекати. Тоді я почала себе погано почувати, та звернулась до лікаря. І яке ж було здивування, коли лікар повідомив нам про те, що в нас буде дитинка. З того часу Матвій буквально носив мене на руках, не дозволяючи нічого робити. Відчувала себе ніби музейний експонат. А коли він дізнався, що в нас буде донечка...                                                                            

За хвилин десять ми зупинились біля якогось будинку. Він був в досить хорошому районі на околиці міста, що огороджувався парканом, а на в'їзді була охорона. Та нас з легкістю пропустили, коли Матвій показав якусь карточку. Цікаво, і для чого це все? Ми приїхали до когось в гості? Якби це було раніше, я би подумала, що він хоче познайомити мене з якимись родичами. Та, по-перше, ми вже два роки як одружені. А по-друге, крім сестри та бабусі в нього нікого немає. А Софійка зараз якраз готується до весілля.                                                                                                                        

Чоловік допоміг мені вийти, і повів до дверей, відчинивши їх ключами. Це б мало мене насторожити, але дитина, що вирішила трохи порухатись в моєму животі, відволікала від всього. Але за мить це припинилося.                                                                                                                                                      

І як же тут було гарно. Велике подвір'я з басейном та качелями для дітей За домом виднівся широкий сад з різноманітними деревами. І на деяких вже виднілись стиглі плоди. А сам він був двоповерховий, досить великим та в пастельних тонах. Особливо мене привабили величезні вікна, що подекуди були в усю стіну.                                                                                                                        

А всередині... Було ще більш неймовірно. Величезна кухня, що переходила у вітальню. Все зроблено у світлих кольорах, від чого одразу ж ставало затишніше. Одна блакитна кімната на першому поверсі та ванна. І дві на другому та ще одна ванна. Одна була з балконом, зроблена в бузковому кольорі та мала широке ліжко. Усюди були меблі, але відсутні дрібнички, що робили б цей дім живим. Але я до останнього не розуміла, що ж це за будинок.                              

Але коли Матвій відкрив двері у другу кімнату, я мало не втратила дар мови. Усе зроблено у гарних рожево-бежевих кольорах, купа дитячих речей. А ще самі різноманітні іграшки, меблі, і посередині маленьке ліжечко. Невже це...