Глава 21

Сьогодні найщасливіший день мого життя — я стану дружиною Матвія. І ця думка так не давала мені спокою, що за минулу ніч мені майже не вдалося поспати. Ночувала, до речі, я в Ані, бо згідно з традиціями наречений не має бачити мене до самого весілля.

Спочатку пів ночі я лежала та уявляла наше майбутнє життя. І весь час зводилось все до того, що в один момент я його придушу від захвату. Але потім таки себе впевнила, що ми будемо ідеальною сімейною парою: за ці два роки нічого поганого між нами не сталося.

Тільки я збиралась таки заснути, як прийшла інша думка — а раптом Матвій передумав і просто не прийде на весілля? А що, он скільки разів так робили у фільмах. Хто знає, може він поспішив зі своїм рішенням. Та він стільки готувався до того, аби зробити мені пропозицію. Ще й нервував, коли наближався день Х. Та о четвертій мені все ж вдалося заснути.

Але з шостої ранку Аня та Вероніка мене мучили, адже наречена не може довго спати, і вона і так дала мені поблажку. Принаймні, мені сказали, що я маю так думати. Спочатку приїхали стилісти, що зробили мені надзвичайну зачіску та макіяж. Моє волосся було накручене й розплетене, проте кілька локонів збиралося ззаду, створюючи складний візерунок, до якого кріпилася коронка, яка тримала фату.

І яке ж щастя, що манікюр мені зробили ще вчора: я обрала простий французький дизайн. Потім мене вдягли в сукню, і почали перевіряти аксесуари. Ще перед весіллям Аня подарувала мені сапфіровий кулон, що належав її матері, кажучи, що це символ нашої дружби. Я вирішила не знімати його ні на хвилину.

Але хвилювання було неймовірним. Я сама не розуміла, чому воно мене так охоплює. І коли я вже була остаточно на нервах, із вулиці почулися крики хлопців. Виглянувши, я побачила Матвія, Олексія, Артема та Дениса. Всі четверо були в костюмах, та з таким настроєм, ніби готові мене силою видавати заміж.

Свідками стануть Артем та Вероніка, адже ми були у Ані. Мама вирішила, що нареченому доведеться мене “викупати” перед тим, як поїдемо до ресторану на виїзну церемонію. А до вівтаря мене поведе тато. Це поєднання європейських стандартів та українського колориту. Шкода, що майже немає традицій із західної України, але я була впевнена: ми ще повінчаємося, і там вже все буде по-львівськи.

Бідний Матвій, на кожному поверсі його чекало завдання. Здається, ми зараз на шістнадцятому. Він мав станцювати канкан зі своїми друзями, проспівати пісеньку про дружбу, випити лимонного соку — і таке інше. Та все ж я почула крики біля дверей — мій наречений наближався.

Відчинивши двері, я побачила його ближче. Який же він гарний, а сьогодні його очі світилися від щастя. Матвій був вдягнений у чорний костюм та білу сорочку, без краватки — і я не заперечувала.

— Ти в мене найпрекрасніша. Навіть не віриться, що ми таки змогли зробити це, — прошепотів він, обіймаючи мене. — Невже вся ця краса стане моєю?

— Ну, це твій різдвяний подарунок, — розсміялась я. — Руками не чіпати. А то ще помнеш. Тим більше, я ж дівчинка пристойна. Коли отут, — я показала вільний безіменний палець. — Буде вже обручка, тоді й поговоримо. А поки відійди на відстань.

— Поїхали вже, — розсміявся він. — Тепер я ще більше хочу, аби ти стала моєю дружиною.

Я лише розсміялась. Було час йти, і нерви зникли, ніби їх і не було. Адже я була готова стати щасливою. Ресторан був неймовірним. Великий, з чистими білими стінами, великими столами у старовинному стилі та танцювальним майданчиком посередині. Набагато простіший, ніж у Ані з Льошою, але саме це я й хотіла.

Все в сріблясто-блакитних тонах, прикрашене живими квітами. Арка була така красива, що перехоплювало дух. На кожному столі стояли букети, а панорамні вікна замість стін додавали легкості. Коли свято розпочнеться, ми продовжимо на дворі, де все буде прикрашено й саме там запустимо небесні ліхтарики.

— Готова, доню? — спитав тато.

Я лише кивнула, бо голос відмовляв. Хвилювання повернулося з новою силою, ніби образившись, що про нього забули. Тато взяв мене під руки і повів по проходу до арки, де чекав Матвій. Те, як він дивився на мене, — хотілося плакати, але не зараз. Не варто. Тепер він лише мій. Моя маленька родина, яка з часом стане більшою.

— Бережи її, — сказав тато, віддаючи мою руку майбутньому чоловіку.

Я помітила, що він витирає сльози. Уже вдруге бачу його таким сентиментальним: перший раз був на весіллі Наталі. Все-таки обидві його доньки вже дорослі. Я розуміла, що він чоловік, але така ніжність розчулює. Цікаво, як він відреагує, коли наша донечка виходитиме заміж? Рано чи пізно це станеться.

— Шановні гості, сьогодні ми зібралися тут, аби поєднати два люблячих серця. Ми станемо свідками народження нової сім’ї та шлюбу, прийнятого небесами, — почав чоловік, що реєстрував наш шлюб. — Перед тим, як засвідчити таїнство, наші молодята хотіли б сказати одне одному кілька слів. Матвію, починайте.

— Оксано, душа моя. Ти стала єдиною володаркою мого серця, подарувавши мені найщасливіші миті життя. Я знаю, що не раз робив тобі боляче, та я ладен віддати життя, аби ти посміхалась, - Матвій дивився мені прямо в очі. – Я кохаю тебе і вірю, що попереду нас чекає щасливе майбутнє. А потім ти подаруєш мені дитинку. Я знаю, що через п’ятдесят років ми святкуватимемо річницю в оточенні онуків. Дякую тобі за щастя, яке ти даруєш щодня.

— Матвію, — у моїх очах стояли сльози. — Ти моє перше й останнє кохання. Я щаслива, що зустріла тебе. Тоді, коли я поїхала, було боляче, адже ми були не поруч. Та зараз ми вдвох. Я вдячна долі за зустріч і хочу майбутнього лише з тобою. Хочу, щоб наша дитинка називала тебе татом. Я кохаю тебе, Матвію. Сильніше за життя.

На мить запала абсолютна тиша. Лише наше дихання її порушувало. Це був такий зворушливий момент, що я відчувала сльози на очах.

— Владою, даною мені законом, я оголошую вас чоловіком та дружиною, — сказав чоловік. — Матвію, ви можете поцілувати Оксану.

— Це ж треба таке, поєднала своє життя з Придурком, — посміхнулась я.