Глава 19

Вже за місяць я стану офіційною дружиною Матвія. І в це досі було важко повірити. Скажу вам честно, статус нареченої відрізняється від того, аби бути просто дівчиною. Ви розумієте, що зовсім скоро ваше життя зміниться, адже після весілля ви будете постійно жити разом, у вас буде спільний побут, спільний бюджет. А через якийсь час і спільна дитина. Тобто, якщо я приїду на наступну зустріч випускників школи або університету, то розказуватиму всім, що вже заміжня і щаслива. Це такі неймовірні відчуття, що просто неможливо описати словами.                                                       

На наступний день ми подали заяву, і вже за місяць офіційно одружимося. Здається, що місяць це дуже багато. Але я пам'ятаю, як він пролетів ніби один день у підготовці до свята Ані і Льоші. А для мене все станеться ще швидше. Останні тридцять днів вільною людиною, а не дружиною Матвія Дем'яновського. Ой, то ж мені ще й прізвище та документи треба буде змінити. Звичайно, я могла би лишити своє, але не хотіла. Скоро я буду Дем'яновська Оксана Сергіївна.                                           

Спочатку я планувала скромну і тиху подію. Але це не можливо по кільком причинам. Перша - ми медійні особистості, а значить за цим слідкуватиме преса. Друге, Аня та Вероніка, мама та Софійка розвернули таку активну підготовку, що мені ж лишалось лише погоджуватись з тим, що вони обирали. Ні, мою думку то враховували, але скоріш лишали вибір без вибору: ти хочеш троянди чи лілії, білі скатертини чи світло-блакитні. Ну, якби вони обрали щось жовте чи таке, що мені не подобалося, я би звичайно сказала, що я такого не хочу. А так мене поки все влаштовувало.                                             

Тато, Матвій та хлопці просто прийняли рішення абстрагуватися від постійних суперечок стосовно весілля. Ні, вони приймали участь, але робили лише те, що їм скажуть. Матвій казав, що нічого, він сам влаштує нашу першу річницю і от тоді все буде так, як він вирішить. Ну, нічого, коли в мене буде донька, я теж вмовлятиму її зробити так, як хочеться мені.                                                                     

А чим ближче наближався день Х, тим сильніше я нервувала. Ні, я не передумала. Просто страшно. А раптом між нами все зміниться? Що, якщо Матвій розлюбить мене? Може, я йому не сподобаюся в якості дружини. Це ж почнеться родинний побут, ми будемо щодня бачити одне одного, вирішувати всі питання. Я не зможу після сварки, а вони в нас будуть, піти додому та побути одною. Хоча, квартира ж є. Так що переживати ні за що.                                                                                                                   

Але його погляди, слова - це все давало зрозуміти, що він в захваті від ідеї з весіллям. І вже не може дочекатись. Хоча і старався це не не надто активно показувати. Та за цей час я дуже добре його вивчила.                                                                                                                                                     

Що ж, лишилось зовсім трохи. І тоді, я отримаю своє "довго і щасливо"...                                           

***                                                                                                                                                                  

За тиждень до весілля ми вирішили купити дві сукні для весілля. Якщо честно, то ми просто так забігались, що найголовніше вилетіло просто з голови. І от зараз, ми стоїмо в одному з найвідоміших салонів Києва, приміряючи чергове плаття. І жодне мені не подобалось. Так, воно було якогось модного фасону, проте не таке, як моїх мріях.                                                                                         

- Це все не те. - сказала я у відчаї.                                                                                                             

- А яке ти хочеш? - спитала Аня.                                                                                                             

- Я хочу простіше щось. Пишне, з мереживним верхом і такими ж прикрасами. Але без рукавів. І друге щось схоже. - я склала руки на грудях. - А ось це робить мене схожою на барбі. Та мене не відрізнять від весільного торта.                                                                                                                                        

- Ага, і Матвій втече, побачив таке. - розсміялась Софійка.                                                                  

Прокинулось дике бажання кинути в неї щось, але це буде негуманно. Вона ж не встигне втекти або ухилитись. Але хотілось плакати, бо це не пройде так ідеально, як я мріяла про це. І яке ж з них обрати?                                                                                                                                                         

- Добре, знімай це і поїхали. - сказала Аня.                                                                                             

- Куди? - не зрозуміла я.                                                                                                                          

- Оксано, занадто багато питань. - посміхнулась подруга. - Руки в ноги і кабанчиком в машину. - вона повернулась до мами та Софії. - І ви теж. Маємо встигнути.                                                                 

Я підкорилась, проте так і не могла зрозуміти, що ж вона таке придумала. Але треба чекати, хоч я і не вмію цього. Сівши в машину, я помітила, що з Аніного обличчя не сходило посмішки. Мені вже страшно від того, що може бути в цій голові.                                                                                                              

Та все ж через хвилин п'ятнадцять ми зупинились біля невеличкого будиночку, що виглядав дуже затишним. Вийшовши з авто, Аня комусь подзвонила і попросила відкрити. За кілька хвилин вийшла невисока блондинка з пронизливими зеленими очима та гарним обличчям. Вона була навіть нижча за мене.