Глава 18

Два роки… Два роки пролетіли, мов один день. І всі вони були наповнені коханням, теплом і щастям, яке щодня дарував один одному Матвій і я. Тоді, одразу після виписки з лікарні, я переїхала до нього, і відтоді ми жодного разу не розлучалися. Так, були сварки й скандали, були моменти нерозуміння і різких слів.

Але він завжди першим йшов на примирення, навіть тоді, коли був правий. І за ці роки наші почуття ні на краплину не згасли. Навпаки, з кожним днем я закохувалася в нього ще сильніше. Матвій став моїм світом, моїм всім. Мені було так спокійно й легко поруч із ним, що думка про будь-кого іншого навіть не виникала. Хіба що, колись, через кілька років, з’явиться маленька принцеска, яка називатиме його татом.

Хлопець припинив співпрацю з Олегом, але це не вплинуло на його кар’єру актора. Навпаки, серця прихильниць він завоював ще більше, і вони із задоволенням бігли дивитися будь-який його фільм. Як виявилося, такий менеджер йому більше не був потрібен — він сам знайшов шлях, який дозволяв йому розвиватися, залишаючись незалежним.

Олег, попри всі свої старання, не зміг його потопити. Тепер Матвій почав будувати власний бізнес і приділяв йому значно більше уваги, але, як і раніше, його можна було побачити у фільмах, де він грає неймовірно талановито та щиро.

Ми, нарешті, з’їздили до мене додому. Татові він одразу сподобався — його спокій, ввічливість і готовність до будь-якої розмови справили найкраще враження. Проте деякі моменти нашої історії довелося залишити поза розмовами. З тих пір ми частенько навідувалися до батьків. Тато навчив Матвія рибалити, рубати дрова, робити нехитрий ремонт і лагодити речі в домі.

Я знала, що сталося з його батьками, тому розуміла, наскільки цінує він нашу родину. Мій батько навіть жартував, що раніше у нього було дві доньки, а тепер з’явилося ще два сини. Мама ж, сміючись, попросила його називати себе «Мамою», і це відчуття родинного тепла було неймовірним.

Софійка ж стала для мене справжньою молодшою сестричкою, тією, про яку я завжди мріяла. Зараз вона вже могла ходити, хоча ще не завжди впевнено. Та навіть маленький крок уперед був великою перемогою. Я знала, що раніше вона займалася танцями, і зараз ця пристрасть ще не може проявитися повністю. Але вона вже мріяла про кар’єру сценариста, вступила на перший курс університету і була сповнена рішучості втілити свої бажання.

Аня та Льоша жили щасливо, особливо після того, як рік тому вони ледь не розлучилися. Тоді ми всі були впевнені, що це кінець, адже Льоша вчинив дуже боляче. Проте час і чесні розмови допомогли їм знову побачити одне одного по-справжньому. Тепер їхнє кохання було міцним, непохитним. Вони могли насолоджуватися кожною миттю разом і вже готували документи на всиновлення племінника Олексія, Юрчика, який вже називав їх мамою та татом. Це було так мило й зворушливо, що я нерідко ловила себе на усмішці, дивлячись на їхню гармонію.

Вероніка пробачила Дениса, що мене неабияк здивувало. Я думала, що після всього, що сталося, вона ніколи не повернеться до нього. Але кохання виявилося сильнішим. Тепер вони щасливі разом, і я навіть нічого не казала — лише раділа за них.

А от Артем залишився моїм добрим другом. І, здається, він закохався в когось нового, хоча поки вперто мовчав про свої почуття. А ще він повернув свій натуральний колір волосся — виявився брюнетом, а не тим «найгарячішим блондином», як його всі називали для піару. Це здавалося дрібницею, але я бачила, як йому добре відновити свою справжню зовнішність.

Проте останнім часом Матвій якось відсторонився від мене. І я дуже боялася, що ми знову можемо розійтися. Хоча він часто дивував мене, тепер я відчувала невидимий тиск, мовби щось важливе не дає йому спокою.

Сьогодні Аня витягнула мене в кіно, під приводом нової комедії, яку давно хотіла подивитися. Привід видавався сумнівним, але я не звернула уваги. Чому вона не пішла з Льошою — загадка. Вдягнувши легкий сарафан і балетки, я заплела хвіст і вирушила разом із нею.

Кінотеатр був маленьким і майже порожнім. Лише ми дві. Людей не було майже зовсім — мабуть, фільм не надто популярний. Але коли погасло світло, замість очікуваного початку трансляції на екрані з’явився маленький промінь світла від проектора. Там стояв мікрофон. І раптом… з’явився Матвій з гітарою. Серце в мені здригнулося. Що взагалі відбувається?

Почався фільм, і це була нарізка наших спільних моментів — фото, відео зі зйомок, маленькі дрібниці нашого життя. Але найбільше враження справило те, що Матвій сам співав і грав на гітарі. Це було так чарівно й несподівано. Я ніколи не чула, щоб він так співав для мене. Мелодія лилася в залу, обіймаючи мене ніжністю і теплом, і я ледве стримувала сльози.

Коли все завершилося, Аня взяла мене за руку й підвела до нього. Матвій обережно поставив гітару, взяв мене за руку, і його очі світилися щастям.

— Моя кохана Оксанко, — почав він, голос тремтів від емоцій. — Все своє життя я жив у темряві, виконуючи все на автоматі. Я думав, що життя ідеальне, поки не з’явилася ти. І я зрозумів, що саме тебе мені не вистачало для щастя. Тебе. Я кохаю тебе сильніше за все в цьому світі. Ці два роки були найщасливішими у моєму житті, і я хочу, щоб це тривало вічно. Хочу, щоб ми зустріли старість разом, — він став на одне коліно. — Ярмак Оксана Сергіївна, чи згодна ти провести зі мною решту життя і стати моєю дружиною?

Моє серце завмерло. Він справді робив мені пропозицію прямо зараз. Я не очікувала, але знала відповідь уже глибоко всередині. Це те, про що я мріяла.

— Я згодна, — прошепотіла я.

Матвій з щасливою посмішкою надійшов мені обручку на палець і ніжно поцілував. У цей момент Аня, Льоша, Софійка та Артем, які дивним чином опинилися поруч, почали нас вітавати. Мені вручили величезний букет, і я ще відчувала шок і щастя одночасно. Дика радість ще не знайшла дороги до мого серця, але я відчувала, що все життя зміниться назавжди. Я виходжу заміж.