Глава 11

Кнопочка була просто чарівною. Мені хотілось весь час її тіскати та тягати на руках, проте песик інколи вперто ігнорував мене, вимахуючи своїм манюсіньким хвостиком. Це було так приємно, що я навіть не знала, як віддячити Матвію за такий неймовірний подарунок. Він і справді згадав про те, що я хотіла найбільше. Він потурбувався про мене.                                                                                 

Та, як на зло, на наступний день я його зовсім не бачила. І тільки я стала подумувати про те, що може то би подзвонити йому, як мене відвідали неочікувані гості. Відкривши двері, я побачила Матвія. І запах, що йшов від нього, дуже чітко давав зрозуміти про те, що він п'яний. Хлопець стояв, ледве тримаючись за стіну. Це дивно, адже за весь час я вперше бачила його в такому стані.                           

- Можна увійти? - на диво чітко сказав він.                                                                                               

Від здивування я могла лише кивнути. Він же пройшов в середину та розвалився на дивані. Погладивши Кнопочку, він мило посміхнувся. Песик голосно гавкнув, та посунувся ближче до нього, притулившись до руки. Я помітила, що Матвій навіть не рухається, аби не налякати її. Якийсь час він уважно роздивлявся мене, а потім заговорив.                                                                                          

- Оксано, я вже так більше не можу. Я втомився тобі брехати. - він потер перенісся. - Я хочу розказати всю правду. Тільки пообіцяй, що не будеш перебивати мене.                                                              

Я ж лише кивнула, сівши в крісло. Уявлення не маю, що ж він хоче мені такого сказати. Останній раз це не закінчилось нічим добрим. Але добре, я дівчина сильна і впораюся з усім.                               

- Що ж, почнемо з самого початку. - він гірко посміхнувся. - Я мав ідеальну родину. Не сказав би, що багату, проте нам вистачало. Ми були щасливі. Я маю сестру, Софію, вона молодша за мене на одинадцять років. - він відвів погляд. - Я в той день був на навчанні, а батьки з сестрою поїхали у справах. П'яний водій підрізав їх, і машина потрапила в аварію. Батьки померли на місці, а от сестрі пощастило більше. Вона стала інвалідом без можливості ходити. Тоді бабуся взяла над нею опіку, а мені довелось кинути навчання і працювати, адже шанс на її вилікування був. Через три роки мене помітив Олег Морозов. І саме завдяки йому, я став актором. Він діставав такі ролі, які неможливо урвати навіть самим талановитим.                                                                                                    

Чесно, в мене навіть сльози навернулись на очах. Зараз Матвій був таким щирим. Але перед собою я бачила маленького хлопчика, що дуже любив свою родину. А потім в один момент втратив майже все, залишившись з маленькою сестричкою та старою бабусею на руках.                                                      

- І я став зіркою. Так, в мене були вечірки, дівчата, і навіть невдалі стосунки з дівчиною, що обрала не мене. Але я впевнений, ти знаєш ту історію. Грошей вистачало не лише на лікування, а й на те, аби я та мої близькі нічого не потребували. Та от треба була серйозна операція для Софії, і якраз мені запропонували роль в "Грі для двох". Тому я дуже розраховував на це. - посміхнувся він. - І там я зустрів тебе. Чесно, спочатку ти мене дуже дратувала. Та я сам і не помітив, як закохався без тями. Я вже планував майбутнє з тобою. Але... - він важко видихнув. - Олег поставив умову, або я лишаюсь з тобою, та тоді він відмовляється працювати зі мною. Або я маю тебе кинути. Бо, на той момент, для моєї кар'єри так буде краще. Я не виправдовуюсь, та тоді я просто не міг вчинити інакше. Софії терміново потрібна була операція. - він знову подивився мені в очі. - Оксано, я ніколи не перестав кохати тебе. Та розмова — була одним з найважчих моментів у моєму житті. Цей рік був нестерпним, а коли ти ще й повернулась в якості дівчини Артема... Мене засліпило ревністю. І яким же було щастям дізнатись, що ви розійшлися. - він посміхнувся. - Я знав, що тоді журналісти бачать нас. І, якоюсь мірою, це підлаштував. Я хочу бути з тобою. Бо я тебе кохаю...                                                      

Я навіть не знала, що йому сказати. Це все так неочікувано. Невже він справді мене кохає? Матвій мав таке важке життя, що справді було образливо за нього і хотілось плакати. Та чи можу я його пробачити? Не знаю навіть. Це все занадто для одного вечора. І мені буде потрібен час, аби прийняти рішення. І тільки я хотіла щось сказати, як помітила, що Матвій спить. Тому, діставши ковдру, я вкрила його. Нічого, поговоримо вранці.