Глава 9

Якось так дуже швидко пролетів місяць наших фейкових стосунків. На наступний день після розмови з агентом, ми зустрілись з Матвієм та обговорили всі умови. З'являтися будемо разом лише на якихось заходах та інколи ходитимемо на побачення. При тому, наші друзі знатимуть правду, адже і з ними доведеться інколи розігрувати цю виставу. Ми чітко розмежили наше особисте життя, аби ці стосунки ніяк не вплинули на нас. Але в мене серце боліло лише при одній думці, що всі подумають про те, що ми з ним пара. Я ж не зможу вдавати з себе закохану дівчину, адже це і справді так і є. Важко було навіть уявляти, що ми з ним могли би бути щасливими. Але була одна проблема — він мене ніколи не кохав.                                                                                                                                                                  

Було складно, адже мої почуття до Матвія навіть і не думали згасати. А от чи байдуже йому? Інколи Аня та Льоша робили мені натяки та якось дивно дивились, проте я все одно нічого не зрозуміла. Так і буде, поки мені не скажуть все у лоба. Десь якась частинка мене хотіла вірити, що і для Матвія це не просто гра. Але я навіть не знаю, чи справді в нас могло щось вийти з ним. Ми були такими різними, але нас неймовірно тягнуло одне до одного. І я впевнена, що і він це відчував.                                      

Мені ж подзвонила мама, яка була дуже рада тому, що ми помирилися. І не хотілось її засмучувати, тому вона стала ще одною людиною, перед якою доведеться грати роль. Та я й не обманюю її, я справді досі кохаю Матвія. Вона казала, що якось хоче приїхати до нас, але цього разу з татом. Вона не втрималась та все розказала йому. І тепер він дуже хотів познайомитись з моїм хлопцем. А я навіть не знала, що казати. Лише посміхалась та погоджувалась на все, що вони казали. Мої батьки неймовірні люди, і я не хочу аби вони переживали за мене.                                                      

Зізнатись чесно, мені подобались наші побачення. Проте, потім я згадувала, що це все не по-справжньому. І все зникало враз. Я не знала, що мені тепер робити. Чи продовжувати такі стосунки, а може краще спробувати знову й жити далі...                                                                                              

***                                                                                                                                                                  

Червона килимова доріжка, що вела прямо від машини до кінотеатру, де сьогодні була прем'єра мого нового фільму, який ми знімали в Туреччині. І, звичайно, я мала з'явитись тут у компанії Матвія. Він вже чекав мене біля входу. Для нас це був просто черговий вихід на публіку в якості пари, що лише підігрівало цікавість до нас. Одразу ж після опублікування знімків та офіційного підтвердження, інтернет буквально замайорів нашими фото. Усі фанати розділились на два табори. Дехто щиро радів, що ми могли знайти своє щастя. А інші поливали брудом нашу новостворену пару...                           

Авто зупинилося, і мені відкрили двері. Обережно ступаючи, аби не зіпсувати своє шикарне блідо-блакитне плаття, я ступила на доріжку. З усіх усюд почали лунати привітні крики фанів та прохання сфотографуватись. Що я і робила весь шлях. Приємно було відчувати підтримку фанатів та їх любов. Проте, я не так собі це уявляла. Мені завжди здавалося, що я буду насолоджуватись своєю популярністю. Отримаю все, що тільки забажаю. А поряд буде хлопець, що дивитиметься на мене так, ніби я найбільша дорогоцінність. Частково мрія здійснилася.                                                                     

Підійшовши до Матвія, він одразу ж мене обійняв, позуючи для чергових фото. І крізь маску я не могла розгледіти його справжні емоції. Цікаво, хоч колись він був справжнім? Чи все в наших стосунках було грою? А тоді, як перед весіллям Ані та Льоші, ми лежали перед вікнами в його квартирі та мріяли про спільне майбутнє? Як людина, що говорила такі гарні слова про кохання, могла вдавати? Хіба і це було лише оманою?                                                                                                                                       

- Поцілуй мене. - прошепотів він. - Їм має сподобатись.                                                                                 

Спочатку прокинулось дике бажання відштовхнути його. Але ми маємо грати свої ролі. Тому, потягнувшись до нього, я поцілувала Матвія. Це було так чуттєво і приємно, що на мить я забула про все. Та шалений крик натовпу повернув мене в реальність.                                                                      

Це все не по-справжньому, костюми та грим, маски, що доведеться постійно змінювати в залежності від обставин. Один великий театр абсурду, а ми в ньому лише пішаки. І діємо так, як захоче лялькар...