Глава 8

Після розставання з Артемом я була трохи розбита. Це було для мене неабияким здивуванням — я думала, що впораюся спокійно, але емоції вирвалися назовні. Все-таки ми були разом понад два місяці, і хоч це не такий довгий термін, серце встигає встигнути прив’язатися. Він такий хороший, і я справді переживала, що могла розбити йому серце. Проте, на диво, він поводився спокійно і навіть після того, як я розірвала стосунки, дзвонив, писав, цікавився моїм станом.

Та щось мене тривожило. Я помічала, як він іноді відсилав мої роздуми про Матвія, мовляв, варто його вислухати. Це було так дивно. Чи то ревнощі, чи то турбота — я не могла зрозуміти. Але мені було погано. І я вирішила, що не знайду іншого виходу, як… напитись. Та й давно хотілось.

Тому, прихопивши з собою Аню, я вирушила у відомий клуб міста, аби відчути свободу й втекти від власних думок. Спочатку подруга не мала таких планів — вона хотіла провести тихий вечір з Льошею. Та я, розбита й трохи уперта, вмовила її приєднатися. До речі, Льоша сам допомагав, переконуючи її, що це буде весело. І ось через двадцять хвилин ми вже активно випивали в клубі.

Після третьої пінаколади Аня остаточно розслабилась, а я відчула легкість, яку давно не мала. Ми сміялися, танцювали, підспівували музиці, але біль у серці не зник. Він лише на мить відступав, нагадуючи про себе раптовими спалахами печалі. Чесно, хотілося плакати і кричати водночас. Та я вирішила, що ще один келих вина не зашкодить, і ще глибше занурилася у нічний хаос клубу.

Згодом прийшов Льоша, аби забрати Аню додому. Тепер вона не хотіла залишати клуб, адже було так весело, та й алкоголь трохи розслабив. Але він проявив твердий характер і все ж забрав її, залишивши мене одну. Я, як завжди, наполягала залишитись ще, сміялась, протестувала, але він був наполегливий, зателефонував, і через хвилин двадцять Аня з Льошею поїхали додому. Я залишилася сама, і тут настала тиша, яку я довго очікувала.

І тільки я розслабилась, як за десять хвилин з’явився Матвій. Такий гарний, милий, зовсім не схожий на того хлопця, який колись розбив мені серце. Він навіть не питав нічого: розплатився по рахунку, взяв мене під руку й повів назовні, на свіже повітря. Моє серце здригнулося від того, як він турбувався. Я відчула, що дихати стало легше, хоч і не зникли всі хвилювання.

На вулиці мені стало трохи краще. Я присіла на бордюр, обхопивши руками голову. Почали літати дрібні світлячки, наче вертольотики, але мені не було до того діла: хотілось просто прилягти й заснути.

– Як мені погано… – простогнала я, відчуваючи, як пульс стукає в скронях.

– Пити треба було менше, – буркнув він, піднімаючи мене з бордюру.

– Який же ти придурок! – п’яно вигукнула я. – А ти знаєш, що все це через тебе? Якби ти не був таким привабливим і таким хорошим у наших стосунках, я б давно рухалася далі. Скажи мені, чому я не можу це зробити? Чому ти мене не відпускаєш? – сльози вже виступили на очах.

– Може тому, що я не хочу робити цього, – прошепотів він, і його голос здригнувся від власної відвертості.

І чи це алкоголь у поєднанні з емоціями, чи справжні почуття не хотіли чекати, я потягнулася до нього й поцілувала. На секунду він здивувався, але, зорієнтувавшись, притягнув мене ближче й поглибив поцілунок. Я відчула тепло його губ і силу рук, що обіймали мене міцно, наче оберігаючи від усього світу.

Це було так романтично, що в пам’яті спливли всі наші моменти — щасливі миті, дрібні радощі й жарти, які ми ділили. Я згадала, як сміялися, коли нічого не вдавалося, як підтримували одне одного без слів. І водночас я усвідомила: алкоголь тут ні до чого — це все він. Він здатен змусити серце тремтіти, навіть після того, як воно було поранене.

Ми стояли посеред темного проспекту, і я навіть не помітила, як неподалік клацали фотоапарати, фіксуючи кожен момент. Світло спалахів ніби підкреслювало наше єднання. Навколо звучав шум міста, але для нас він не існував — лише ми й миттєвості, які залишаться в пам’яті назавжди.

Він обережно відступив на кілька кроків, дивлячись мені в очі, і я побачила там турботу, ніжність і щось більше — справжнє кохання, яке не зупиняєш, не тримаєш у пастці слів чи очікувань. Я відчула, як серце, обпалене минулим, нарешті почало відновлюватися.

– Ти знаєш, – прошепотів він, обіймаючи мене, – я завжди буду поруч, якщо тобі погано. Але не тому, що мушу, а тому, що хочу.

Я вперше за довгий час відчула, що мої емоції знаходять своє місце, що біль можна перетворити на тепло, а сум – на радість. Я зрозуміла, що відпустила минуле і, нарешті, готова відкритися комусь новому.

І хоч алкоголь дав мені сміливість, це було не його заслуга. Це була заслуга того, що я дозволила собі почути серце. Матвій був тут, і я відчула, що це лише початок чогось великого. Але на наступний день все змінилось…

– Молодець, Оксано, – Ніна кинула переді мною пару свіжих газет. – Оце так ти піклуєшся про свій імідж? Доки я тут стараюсь тримати твою популярність на певному рівні, ти просто руйнуєш все одним необдуманим рішенням.

Я підняла очі на неї, розгублена й трохи винувата. Її погляд, холодний та проникливий, відразу змусив серце калатати сильніше. Ніна Романюк… Ця жінка була не просто агентом чи менеджером — вона була моїм стратегом, моїм проводирем у світі шоу-бізнесу. Саме вона знаходила мені ролі в Туреччині, коли я ще тільки починала здобувати ім’я. Окрім серіалу, у мене були кілька реклам та невеликих ролей у фільмах, і всі вони з’явилися завдяки її невтомній праці.

Раніше її поява в моєму житті обмежувалася лише робочими моментами: нові проекти, сценарії, костюми, зйомки. Але тепер, коли ми повернулися в Україну, вона захопилася створенням для мене позитивного іміджу. І я розуміла, що одним необережним вчинком зруйнувала весь її план. Моя голова ще боліла після вечора в клубі, і думати тверезо про наслідки було майже неможливо.

Я взяла одну з газет і побачила на першій сторінці фото: ми з Матвієм біля клубу, поцілунок, який відразу кинувся в очі. Серце здригнулося. Як би я не хотіла думати про це спокійно, я розуміла: для нас це не добре. Наскільки я пам’ятала, давно нічого не було чути про його особисте життя. І тепер, після цієї публікації, він, напевно, втратить частину своїх шанувальниць.