Глава 7

Після ще кількох келихів вина, я остаточно прийняла рішення, та написала Артему про те, що хотіла, аби він ввечері прийшов до мене, адже нам треба поговорити. Мені навіть стало цікаво, чи здогадується він? Скоріш за все, так. Він був досить розумним хлопцем, і явно помічав, що я не закохана в нього.                                                                                                                                       

Мені таки вдалося дізнатися, як тоді все сталося з Веронікою. Вона вирішила, що не буде зустрічатись з жодним з них. І спочатку сказала Артему, що не кохає його, і максимум вони можуть бути друзями. А Матвію просто написала смску, та зникла з його життя на дуже довгий час. Я навіть уявити не можу, наскільки йому тоді було боляче. Він кохав, а вона так жорстоко вчинила з ним. Та, повернувшись, стало зрозуміло, чому так все сталося. І хлопці пробачили її, адже вона хотіла як краще. І якось так сталося, що вона почала проявляти увагу до Льоші. Але він обрав Аню. Не дуже щасливе життя в неї було...                                                                                                                                                                  

Попрощавшись з друзями, я викликала таксі, та поїхала до себе. І в мене ще навіть лишилось трохи часу, аби точно впевнитися в усьому. Ні, це таки варто зробити. Нехай я і не буду з Матвієм, але й Артема обманювати не можу. Не тоді, коли я досі закохана в його найкращого друга. Ото точно заведу собі десять собак і буду жити щасливо в оточенні пухнастиків, обіймаючи фотографію Матвійчика. Може, колись я таки й знайду свого принца.                                                      

Чому все так складно? Жила собі у Львові, нікого не чіпала, вчилась та їздила додому на вихідні. А тепер... Це ж було моєю мрією. А зараз все так змінилося. З однієї сторони все саме так, як я хотіла. А з іншої...                                                                                                                                                      

І що буде далі, не знає ніхто...                                                                                                               

***                                                                                                                                                                  

- Дай вгадаю, ти хочеш розійтися зі мною? - сумно посміхнувся Артем.                                                

Ми були в моїй квартирі, і довгий час ніхто не знав, що сказати. Артем стояв біля вікна, а я все ловила себе на думці, що таке вже було. От тільки я зараз була на місці Матвія. Хлопець дивився кудись на стіну, аби лише не зустрічатись поглядами. Я розуміла, що йому боляче. Але нічого вже не можу з цим вдіяти. Я впевнена, що він ще знайде своє справжнє кохання.                                                               

- А я ж кохаю тебе, Оксанко. - сказав він. - Принаймні, мені так здається. В будь-якому випадку, ти дуже багато значиш для мене. І мені здавалось, що це справжні почуття.                                                      

- В мене, на жаль, ні. Ти дуже хороший хлопець, Артем. Справді. І будь-яка дівчина мріяла би про те, аби ти звернув увагу... - почала я.                                                                                                             

- Та не ти. - знову посміхнувся він. - Я все розумію, справді. Я давно це знав, просто не хотів визнавати. Десь в глибині душі сподівався, що з часом ти полюбиш мене. І в нас все буде добре, так, як в Ані та Льоші. Та, певно, ми не підходимо одне одному. Я сподіваюсь, ти будеш щаслива. І Матвію дуже пощастило з тобою...                                                                                                            

- Між нами нічого немає і не може бути. Матвій для мене лише знайомий. І якщо я і знайду щастя, то вже точно не з ним. - сказала я. - Але ти дуже важливий для мене, і я не хочу тебе втрачати. За цей час ти став настільки близьким мені, що я просто вже не уявляю, що робити далі.                           

- І не втратиш. - відповів Артем. - Ми ж в одній компанії. І в тебе завжди буде друг. Тому, в будь-який момент я на зв'язку. До того ж, якщо тебе хтось образить, то матиме справу зі мною.                       

Він міцно обійняв мене, від чого я широко посміхнулась. В цей раз розставатись було легше. Напевно, це тому, що я його не кохаю. Проте, таки було шкода. Адже ми мали прекрасні моменти, які будемо згадувати і надалі. Просто, в нас не склалося. І я впевнена, що він ще знайде своє щастя. Як і я. Принаймні, я вірю в це.                                                                                                                             

Через кілька років ми ще згадуватимемо цей момент з теплотою, обіймаючи своїх коханих. Адже якби цього зараз не сталося, ми б не знайшли своє щастя. І я точно знаю, що саме так і буде. Я це відчуваю.