Глава 6

Сьогодні величний день. Свято собутильника. А точніше, Льоша поїхав допомагати двоюрідному брату, а в нас дівішнік з алкоголем і п’янкими розмовами. І я знала, що головною темою буде мій любовний трикутник. Ще б! Аня щаслива зі своїм чоловіком, і хоч інколи вони сваряться, та Льоша завжди йде миритися першим, навіть якщо й правий. А подруга довго не ображається. Оце точно просто ідеальні стосунки. І як же я хочу такі самі…

Тому ми обговоримо кожен момент мого особистого життя. Від першого погляду на Матвія після того, як я приїхала в Україну, до вчорашнього побачення з Артемом. І подруга хотіла знати кожну подробицю. Навіть те, що я відчула, коли хлопець мене цілував. Та я навіть не знала, як це все описати їй. Чи зрозуміє вона? Хлопець, якого вона кохала, зараз її чоловік. І нехай у них теж були проблеми, та вони впоралися.

Подружжя жило у квартирі Льоші, адже не бачили сенсу купувати нову або більшу. Звичайно, поки вони вдвох. Та тут було дуже зручно, ще й відкривався чудовий вид. І в будь-який момент, якщо їм захотілось чого новенького, вони могли просто перейти в будинок навпроти до квартири Ані. Це я розумію як ідеальну родину.

– Оце ти закрутила, подруга, – сказала Аня, відставляючи келих. – То ж треба було так заплутатися. Ще й вони найкращі друзі. Ні, ну тобі для колекції лише Льоші не вистачає. Але тільки спробуй – відкушу носа і приб’ю на місці.

Я розсміялась, і келих тихенько задзвенів на столі. Я їй розказала абсолютно все про те, що відбувалося з того часу, як я поїхала до Туреччини. І про наші стосунки з Артемом не забула згадати. Та й про почуття до Матвія… Навіть для мене це все здавалося таким дивним.

– Я мало що можу порадити, та хотіла б сказати одне, – зробила ковток вина Аня. – Якщо не кохаєш його, краще відпусти. Справді. Артем дуже хороший хлопець і заслуговує на те, аби його кохали. І зараз йому буде легше це все перенести. Він зможе рухатися далі. А ти ж ставатимеш все більш нещасною. І одного разу зрозумієш, що це зовсім не те, що тобі потрібно.

Тут стукнули вхідні двері, і увійшов Льоша. Щось рано він. Але хлопець приніс коробку, поставив її біля входу. Він виглядав втомленим, що й не дивно було. Останнім часом він надто багато працював.

– По якому приводу свято? – поцілував Аню. – Чи я тут буду зайвим? Якщо так, то нічого. Я можу піти в кімнату або подзвонити комусь і десь затусити.

– Та ні, – знизала плечима я. – Даси мені пораду? Як хлопець. Адже я просто не знаю, що робити.

Він усміхнувся, сів на диван і налив собі трохи вина. Мені було комфортно в його компанії. Адже Льоша завжди казав те, що він думає.

– Почекай, – сказав спокійно. – От тепер я готовий. Тільки якщо це буде в рамках пристойності. Без питань про біологію, бо я ненавидів той урок, і щось, що не стосується ваших дівочих штучок.

Я лише розсміялась. Які ж вони схожі! З того часу, як він став чоловіком Ані, я почала ставитися до нього як до старшого брата. Можна зателефонувати в будь-який момент, коли погано, і він завжди зможе підняти настрій.

Не довго думаючи, я коротко переказала історію, упустивши моменти з Матвієм. Не знаю чому, але мені не хотілося, аби він знав, наскільки я закохана. Я розуміла, що він не розкаже, але все ж…

– Знаєш, Артем мій найкращий друг з дитинства. І я бачу, що він і справді закоханий у тебе, – сказав Льоша. – Та якщо ти справді не кохаєш його, навіщо це все? Тим паче, Матвій зараз цілком вільний.

– А до чого тут він? – здивовано підняла брови я.

– Та так, ні до чого, – він відпив ще трохи вина. – Якщо тобі хоч трохи дорогий Артем, не муч його і припини стосунки. Це піде на користь вам обом.

Аня лише підморгнула чоловікові. Значить, вони щось знають, і навіть не збираються мені говорити. І як мені вмовити їх? Оце от проблема мати спільних друзів. Але вже друга людина сказала, що так буде краще. До того ж, я й сама так думала. Значить, рішення прийнято…

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як серце стиснулося від суміші провини та полегшення. Було страшно, та водночас з’являлася крихітна надія, що я зможу нарешті перестати обманювати Артема. Думки про Матвія пробігали у голові як спалахи світла, але вже не з такою гостротою, як раніше. Я розуміла: якщо хочу бути щасливою, доведеться відпустити минуле, хай би як це було боляче.

Ми сиділи ще якийсь час, говорили про дрібниці, сміялися над тими жартами, які тільки вони могли зрозуміти. Я відчула легкість, якої давно не відчувала. І хоч щось всередині мене ще тремтіло від неясного почуття, я знала: крок зроблено. Крок до свободи і чесності. Крок до того, щоб любити й бути коханою, не зраджуючи нікого. Після кількох хвилин тиші Аня раптом взяла мене за руку.

– Оксанко, – сказала вона тихо. – Я знаю, що тобі страшно. Артем дуже хороший, та чи справді він саме той, хто тобі потрібен? Навіть якщо не Матвій, ти заслуговуєш бути з тим, кого покохаєш.

– Я боюся, – прошепотіла я. – Боюся, що ніколи не зможу забути Матвія.

– Ти не повинна забути, – відповіла Аня. – Ти повинна просто дозволити собі рухатися далі. Або поговорити з ним. Бо все не завершено.

Я кивнула, відчуваючи, як сльози з’являються на очах, але тепер вони були не від болю, а від усвідомлення. Усвідомлення, що нарешті можу бути чесною з собою і з тими, кого кохаю.

Ми ще довго говорили, інколи сміялися, інколи замовкали, вдивляючись у нічне місто за вікном. І я зрозуміла, що цей вечір став початком нового розділу мого життя. Розділу, де любов і чесність йдуть поруч, і де я можу бути щасливою, не зраджуючи нікого.