Глава 4

Не знаю як, та ми лишилися вдвох. Чи то злий вибрик долі, чи справді випадковість... Я чесно старалась зосередитися на сценарії. Та це важко зробити, коли він сидить навпроти та не зводить з мене погляду. Я просто придушу Аню за те, що вона дозволила йому взяти цю роль. Вони ж там цілуються і кохають одне одного. А враховуючи те, що вона знає нашу історію — це було досить необачно з її сторони. А може вона плекає надію, що ми все ще будемо разом. Наскільки я знаю, він її найкращий друг, що лише трошечки поступається Денису. Є навіть такі речі, що він не розказував Артему, чи навіть Льоші, а лише їй. Хоч зрозуміло, чому він завжди з такою теплотою говорив про неї. А може між ними щось і було?                                                                                                            

Ні, ну про те, що він був закоханий у Вероніку, я знаю. Але невже і в Аню? Та ні, вона ж весь час чекала, поки Льоша одумається.                                                                                                            

І тепер я маю вдавати щирі почуття до Матвія. Для мене це і не буде важко зіграти, адже я все ще кохала Матвія. А от для нього...                                                                                                            

- І як? Готова зіграти у фентезійному серіалі? - запитав мене Матвій.                                                      

- А з пам'яттю в тебе, як я бачу, досі біда.- я не відривала погляду від сторінки зі сценарієм. - Я вже грала у "Грі для двох". Тому, нічого нового, думаю. До того ж, за рік я вже набула певного досвіду. Думаю, розібратися з вдавання почуттів до тебе впораюся. Уявлятиму у ролі Грегорі Артема. Має спрацювати.                                                                                                                                       

- Фентезі та фантастика відрізняється. - він проігнорував другу частину моїх слів. - Там спецефектів було в рази менше. А тут тобі доведеться обігрувати сцени не лише з магією, а ще й з магічними тваринами. Та й Мелісса ж ельфійка, тому ти маєш носити лінзи, що візуально зроблять твої очі більшими. До того ж, дівчина ніколи не сутулиться, її шкіра ідеально виглядає і немає жодного недоліку. Ще і її характер. Хоча, думаю якраз з цим в тебе проблем не буде. А ще не забувай, що вона володіє смертельним даром. І кожен раз, як торкатимешся когось, глядач має бачити, що ти боїшся зашкодити іншим.                                                                                                            

- Та ти що? Ти прочитав книгу, по якій знімається серіал? Що ж це вимерло в українському лісі? - я вирішила трошки попсувати йому нерви, ще й побачити реакцію. - Наскільки я пам'ятаю, минулого разу тобі це не вдалося зробити.                                                                                                            

- Все така ж Заноза. Здається, ти так і не подорослішала. І навіть не збираєшся цього робити. А в житті ж не все так просто, як ти думаєш. - пробурмотів він з розрахунком на те, що я не почую. - Цю книгу написала дружина мого найкращого друга, яка й моя подруга. А вона в обов'язковому порядку змушує нас це робити. Ти маєш це знати. До того ж, книги і справді цікаві. Я маю в колекції усі її роботи. І навіть романи, хоча я таке й не люблю.                                                                                                    

Я посміхнулась. Це було явним перебільшенням, проте те, з якою теплотою він відзивався про Аню, мене трошки розчулило. А ще й викликало ревнощі. Та я розуміла, настільки це безглуздо. По-перше, подруга щаслива у своєму сімейному житті. Льоша буквально пилинки здуває зі своєї дружини, роблячи все, аби вона була щаслива. По-друге, мені має бути байдуже, адже Матвія зараз абсолютно вільний і може кохати кого забажає.                                                                                                            

- А я вже думала, що ти божевільний фанат, що мріє про роль Захарії. - я потиснула плечима. - От тільки довелося би дуже ґрунтовно підготуватись до ролі. Зак же ідеальний воїн, один з найкращих в Академії.                                                                                                                                       

- В тому трикутнику я вболівав за Грегорі. - просто відповів він. - До того ж, я десять років займався боксом. Тому, якраз це і не було проблемою для мене.                                                                                 

Ну, тепер хоч зрозуміло, чому ще тоді він так легко розібрався з тим Іваном. А я ж все списувала на адреналін. А це чисто відпрацьована роками техніка. І от зараз ця розмова... На мить мені здалося, що не було ніякого розставання, і ми так буденно говоримо про улюблені книги. Але лише на мить... А потім я згадала про те, що він розбив мені серце.                                                                                 

- Знаєш, я весь час думав... - почав він. - Ти ж справді думаєш, що я тебе ніколи не кохав. Ти так легко прийняла це. Так легко повірила, що я не мав жодних почуттів до тебе.                                         

- Ти сам сказав це мені. - прошепотіла я, ледве стримуючи сльози, згадавши ту розмову. - Звичайно, що я повірила тобі. Знаєш, не кожен день людина, що подолала всі стіни в моєму серці, говорить про те, що я йому набридла.                                                                                                            

Занадто добре я пам'ятала кожне його слово.                                                                                 

- Так, я знаю. Я пам'ятаю все, що сказав тобі тієї ночі. Хоча і дуже хотів би це забути. - він прозвучав засмучено. - Але ти ніколи, хоча б на одну мить, не задумувалась, що це може бути не так? Що я міг збрехати тобі.