Глава 4

Не знаю як, та ми лишилися вдвох. Чи то злий вибрик долі, чи справді випадковість… Я чесно старалася зосередитися на сценарії. Та це важко зробити, коли він сидить навпроти та не зводить з мене погляду. Я просто придушу Аню за те, що вона дозволила йому взяти цю роль. Вони ж там цілуються і кохають одне одного.

А враховуючи те, що вона знає нашу історію — це було досить необачно з її сторони. А може, вона плекає надію, що ми все ще будемо разом. Наскільки я знаю, він її найкращий друг, що лише трошечки поступається Денису. Є навіть такі речі, що він не розказував Артему, чи навіть Льоші, а лише їй. Хоч зрозуміло, чому він завжди з такою теплотою говорив про неї. А може між ними щось і було?

Ні, ну про те, що він був закоханий у Вероніку, я знаю. Але невже і в Аню? Та ні, вона ж весь час чекала, поки Льоша одумається. І тепер я маю вдавати щирі почуття до Матвія. Для мене це і не буде важко зіграти, адже я все ще кохала Матвія. А от для нього…

– І як? Готова зіграти у фентезійному серіалі? – запитав мене Матвій.

– А з пам'яттю в тебе, як я бачу, досі біда, – я не відривала погляду від сторінки зі сценарієм. – Я вже грала у "Грі для двох". Тому нічого нового, думаю. До того ж, за рік я вже набула певного досвіду. Думаю, розібратися з вдаванням почуттів до тебе впораюся. Уявлятиму у ролі Грегорі Артема. Має спрацювати.

– Фентезі та фантастика відрізняється, – він проігнорував другу частину моїх слів. – Там спецефектів було в рази менше. А тут тобі доведеться обігрувати сцени не лише з магією, а ще й з магічними тваринами. Та й Мелісса ж ельфійка, тому ти маєш носити лінзи, що візуально зроблять твої очі більшими. До того ж, дівчина ніколи не сутулиться, її шкіра ідеально виглядає і немає жодного недоліку. Ще й її характер… Хоча, думаю, з цим в тебе проблем не буде. А ще не забувай, що вона володіє смертельним даром. І кожен раз, як торкатимешся когось, глядач має бачити, що ти боїшся зашкодити іншим.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як від його слів серце стискається. Я ніби відчула на собі його погляд, і кров почала пульсувати в скронях. Я неначе знову була тією дівчиною, яка колись мовчки кохала його, чекаючи на погляд, на дотик, на слово, якого ніколи не було.

– Та ти що? Ти прочитав книгу, по якій знімається серіал? Що ж це вимерло в українському лісі? – я вирішила трошки попсувати йому нерви, ще й побачити реакцію. – Наскільки я пам’ятаю, минулого разу тобі це не вдалося зробити.

– Все така ж Заноза. Здається, ти так і не подорослішала. І навіть не збираєшся цього робити. А в житті ж не все так просто, як ти думаєш, – пробурмотів він, наче сам із собою. – Цю книгу написала дружина мого найкращого друга, яка й моя подруга. А вона в обов’язковому порядку змушує нас це робити. Ти маєш це знати. До того ж, книги і справді цікаві. Я маю в колекції усі її роботи. І навіть романи, хоча я таке й не люблю.

Я посміхнулась, відчуваючи змішане почуття: з одного боку – теплоту, з якою він говорив про Аню, а з іншого – ревнощі, що непомітно прокрадалися в моє серце. Я знала, що це безглуздо: подруга щаслива, Льоша буквально поклоняється їй, а Матвій зараз вільний і може кохати кого завгодно. Та мій внутрішній голос тремтів від того, що він поруч.

– А я вже думала, що ти божевільний фанат, що мріє про роль Зака, – я знизала плечима. – От тільки довелося би дуже ґрунтовно підготуватись до ролі. Зак же ідеальний воїн, один з найкращих в Академії.

– В тому трикутнику я вболівав за Грегорі, – просто відповів він. – До того ж, я десять років займався боксом. Тому, якраз це і не було проблемою для мене.

Я раптом зрозуміла, що кожен його рух, кожне слово, кожен погляд не лише про сценарій — це виклик моїм емоціям. На мить я відчула себе розгубленою дівчиною, яка боїться своїх почуттів. Я тремтіла, намагаючись втримати контроль над собою, але внутрішньо серце шалено калатало.

– Знаєш, я весь час думав… – почав він, ніби соромлячись власних слів. – Ти ж справді думаєш, що я тебе ніколи не кохав. Ти так легко прийняла це. Так легко повірила, що я не мав жодних почуттів до тебе.

– Ти сам сказав це мені, – прошепотіла я, ледве стримуючи сльози, згадуючи ту ніч. – Звичайно, що я повірила тобі. Не кожен день людина, яка пробила всі стіни в моєму серці, чує від когось, що вона набридла.

Я відчула, як у грудях щось стискається, і холод пробіг по спині. Всі спогади, що я намагалася поховати, спливли хвилею — їх не можна було ігнорувати. Серце підказувало мені бігти, але розум наказував залишатися, вдаючи спокійну.

– Так, я знаю. Я пам’ятаю все, що сказав тобі тієї ночі. Хоча дуже хотів би це забути, – він виглядав сумним. – Але ти ніколи, хоча б на одну мить, не задумувалась, що це може бути не так? Що я міг збрехати тобі?

– А це не так? – я ледве чула свій власний голос.

– Зараз це не має значення… Просто… – він похитав головою. – Просто забудь цю розмову. Сам не знаю, чому я це почав. Вибач.

І більше я від нього нічого не почула, але всередині мене розлилися сумніви. Може, колись Аня та Вероніка дійсно були праві, і він був змушений приховати правду?

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як усередині все тріпотить. Серце билося шалено, а розум кричав: тримай дистанцію, не давайся на провокацію. Я притисла сценарій до грудей, неначе він може захистити мене від небажаних спогадів. Та кожне його слово, кожен погляд, навіть випадковий дотик руки до столу поруч із моєю — усе це розпалювало бурю почуттів, яку я намагалася стримати роками.

Мені залишалося тільки грати, але чи зможу я витримати цей вечір, не відчуваючи себе знову тією дівчиною, яка колись безмежно кохала Матвія? Я глибоко видихнула і зрозуміла: це буде справжнє випробування. Для серця, для розуму і для всього, що залишилось між нами.