Глава 3

За цей тиждень, що я в Києві, я більше не бачила Матвія. А шкода, адже щоночі він приходив до мене у снах, а от вдень… Вдень усе було інакше. Він весь час казав, що зайнятий якимись справами. Та я підозрювала, що він не хоче бути зайвим. Адже Аня та Льоша — чоловік та дружина, та й ми пара.

А може, йому боляче дивитись на те, що я з іншим? А хіба не він був ініціатором розставання? Як каже Аня, може, в ньому просто зіграла образа, що я так швидко почала рухатись далі. Та моя інтуїція підказувала, що тут зовсім інше. Ніби йому важко бути поруч зі мною. Ох, Матвій Дем'яновський, чому ж з тобою так складно? Навіть зараз, покинувши мене, він не дає мені просто йти далі своєю дорогою, в якій більше немає його.

Але я буду його бачити досить часто, адже він гратиме в серіалі "Королівська кров". І я сподіваюсь, що йому дістанеться роль Саймона, аби ми зовсім не пересікалися. В будь-якому випадку, Мелісса — персонаж, який часто виражає своє невдоволення. Хоч грати не доведеться. Але якщо уявити, що весь час Матвій буде поряд…

Якась частина мене хотіла цього, адже серце весь час повторювало про те, що кохає його. Але розум нагадував про те, що між нами більше нічого не може бути. І краще нам не бачитися, аби легше це все перенести.

В будь-якому випадку, завтра все побачимо. Ще й дізнаюсь, хто ж зіграє Грегорі. Але це має бути цікаво, адже то єдина пара, що жодного разу не розставалась. Вони обидва пройшли через такі випробування, що просто приречені бути щасливими. Спочатку дуже довгий час вони вдавали з себе лише друзів. А коли нарешті зізналися один одному, то пожертвували собою, аби врятувати всіх. Насправді, це вирішила зробити лише Мелісса. Але Грегорі не зміг відпустити свою кохану. Та все ж вони вистояли і знайшли шлях додому.

От би й у мене був такий фінал. Хотілось, аби хтось покохав мене так само. Але я відчувала, що й Артем не відчуває цього справжнього кохання. Воно тимчасове, і колись пройде. А я так і лишусь сама…

Прийшла я, як завжди, набагато раніше. Та Аня вже носилась по знімальному майданчику, перевіряючи кожну дрібничку. Ще б, це її перша екранізація, та й така масштабна. Сама ж вона зіграє роль Лулу, а от Льоша — Чарльза. Але окрім того, вона ще й автор першоджерела і контролювала кожен процес. Це було не дивно: певно, якби я була на її місці, то переживала б не менше. Але я трошки відклала книги, адже зараз у мене з’явились більш важливі справи. Можливо, колись і я отримаю свою першу екранізацію.

Побачивши мене, подруга одразу ж підбігла та потягнула кудись. Оце так початок зйомок! І за весь свій небагатий досвід я ще жодного разу не бачила такої активної підготовки.

– Оксанко, добре, що ти прийшла, – сказала вона. – От тобі сценарій. Уважно його прочитай, або навіть можеш почати вчити. Так буде ще краще.

Вона протягнула мені бузкову теку, яку я одразу ж відкрила. Що ж, це має бути цікаво. Там усе детально розписано. Видно, що Аня дуже сильно заморочувалась із усім, бажаючи, щоб усе пройшло ідеально. Здається, до весілля вона готувалась простіше.

– Аню, а хто буде мій партнер? Артем? – вирішила дізнатися я.

– Ні, Артем захотів роль антагоніста Натаніеля, – посміхнулась подруга. – А от хто буде в нас Грегорі, то сюрприз. Поки почитай сценарій. А потім з ним і побачишся. Я в цей момент хочу бути якнайдалі від тебе. Тому до зустрічі.

І вона просто пішла. А мене це неабияк здивувало. Хто ж він такий… Не люблю сюрпризи, тим паче такі. Аби це не був той, хто мене бісить. Або ще гірше — Матвій. Ну не зможу я з ним грати кохання. Від цього моя рана почне боліти ще сильніше. Та й відмовлятися від ролі я не стану. Занадто багато честі для Придурка. Та все ж була надія, що це хтось інший. Я би вже була згідна на будь-кого. Навіть на якусь бездарність.

І я так занурилась у читання сценарію, що не одразу помітила, як хтось мене кличе. Перше, що побачили мої очі — це Матвій. Він тримав у руках таку саму теку. Я помітила, що вони всі були різного кольору по дві штуки. Таким чином ми могли знайти свого партнера на знімальному майданчику. Але це ж не значить…

– Значить так, – сказала Аня, що випурхнула буквально нізвідки. – Ви всі знаєте свої ролі. І ті, у кого тека з таким самим кольором, — і є ваші партнери по серіалу. Знайомтеся. А я зараз маю бігти. Та потім обов’язково з усіма поспілкуюсь.

Вона посміхнулась і знову кудись побігла. А я стояла в шоці. Цього просто не може бути. Я не хочу… Не з Матвієм… Будь ласочка, нехай це все виявиться поганим сном чи чиїмось невдалим жартом. Але мене ніхто не збирався питати.

Я відчула, як серце почало битися частіше, коли він підходив до мене. Його очі — ті самі глибокі, темні, що колись бачили мої страхи і радощі — зараз дивилися прямо на мене. І я знала: це буде важко. Дуже важко.

– Тож ми партнери, – сказав він тихо, відчуваючи моє здивування. – Здається, це цікаво.

– Так… цікаво, – відповіла я, намагаючись не показати свого хвилювання. – Сподіваюсь, ми добре зіграємо.

І навіть цей короткий момент перетворився на внутрішню боротьбу: серце хотіло кинутися до нього, а розум кричав — «Відстань! Тримайся!».

Моє дихання стало уривчастим. Я відчувала, як коліна тремтять, і хотіла просто втекти. Навколо метушилися актори та знімальна команда, а мені здавалося, що час зупинився. Матвій посміхнувся краєм губ, і це змусило серце пропустити удар. Я трималася, намагаючись зосередитися на сценарії, на ролі, на чомусь реальному. Але все, що я бачила — це його обличчя, його погляд, його руки, які могли бути поряд, але не належать мені.

Я зрозуміла, що цей вечір буде справжнім випробуванням моєї сили та витримки. І навіть коли всі навколо сміялися і готувалися до сцени, моє серце залишалося на межі — між бажанням кинутися до Матвія та необхідністю відстояти власне життя.