Розділ ІІ

Така знайома ситуація... Квартира, я та він, що стоїть поряд. От тільки зараз все зовсім не так. Зараз не я в ролі постраждалої сторони. Як все могло так швидко змінитись? Ще рік тому я була закоханою та мріяла про майбутнє весілля, а зараз моє серце не хоче нічого відчувати.                  

- Я кохаю тебе, Оксано. - сказав хлопець.

- На жаль, я тебе ні. - і це було абсолютною правдою. - Ти дуже хороший хлопець. І я справді намагалась бути такою дівчиною, на яку ти заслуговуєш. Але я не героїня твоє казки. Вибач...     

Він лише понуро опустив голову, дивлячись кудись в іншу від мене сторону. Я розуміла, що роблю йому боляче, проте не хочу більше вдавати з себе люблячу дівчину та давати йому марну надію. Весь цей час, що ми провели разом, я не відчувала абсолютно нічого. Лише провину за те, що обманюю його.   

- Тобто, це кінець... - він не питав.

- Так, але я не хочу втрачати тебе остаточно. Ти став для мене дуже близьким...

- Ти й не втратиш. - він несміливо посміхнувся. - Можливо не одразу, та я впораюся з цим і ми зможемо бути друзями. Все-таки, в нас одна компанія.                                                                                              

Я ж встала та міцно обійняла його. І справді, я зовсім його не заслуговую. Я впевнена, що він ще знайде дівчину, яка подарує йому своє серце. І саме тоді він стане щасливим. Але не зі мною...