Глава 30

Я не знаю як, та мені вдалося завершити зйомки. Вважаю це своєю особистою перемогою над почуттями. Так, було дуже боляче згадувати це все, але я витримала. Напевно, все завдяки підтримці Артема, що весь час був поряд, коли мені було важко. Аня, яка писала мені щодня, як тільки все дізналась, поривалась приїхати. Та я заборонила їй. Все-таки в них медовий місяць, і вона заслуговує на те, аби трохи відпочити. Подруга дуже хотіла прибити Матвія, не дивлячись на те, що він її друг. А ще вона постійно говорила про те, що має бути якась причина. Таке кохання не могло пройти просто так. А от для мене все очевидно. Просто, насправді, ніяких почуттів і не було. Принаймні, в нього.                                                                                                                                                                  

Матвія ж я бачила кожен раз на зйомках. І кожен раз моє серце боліло лише при одному погляді. Хлопець же був таким вбитим, що здавалось жив на автоматі. Ну не може ж він жалкувати про свої слова. Тоді він висловив все доволі чітко. А я звикла вірити тому, що мені прямо кажуть. Важко було грати сцени кохання Мел та Кайла, але нам вдавалося. Ще б, я його досі кохала, а він добре вмів вдавати. Але мене таки не покидала думка про те, що в хлопця щось сталося. Доводилося весь час придушувати дике бажання підійти та обійняти його.                                                                                 

Я очікувала, що Артем казатиме щось типу того, що він мене попереджував. Але хлопець просто мовчки був поряд в ті моменти, коли це справді було потрібною. І за це я йому була дуже вдячна. Тим паче, все частіше я ловила на собі його дивні погляди. Скоріш за все, я йому по-справжньому подобаюся. І от чому я не закохалась в милого та доброго Артема? На жаль, серцю неможливо наказати, як би я цього не хотіла.                                                                                                            

Завершивши зйомки першого сезону, де Мелоді отримала фінал своєї історії, я навіть не уявляла, що мені робити далі. Грошей за цей серіал вистачить на довго. І що, повертатись додому? Ні, адже тепер я точно цього не хотіла. Залишусь в Києві, знайду хоч якусь роботу, нехай і не пов'язану з акторством, а далі вже щось вигадаю.                                                                                                                            

Та сталось дещо неймовірне, наш серіал одразу вийшов в ефір. І буквально за кілька днів мені запропонували роль Єви у серіалі "Жорстоке кохання" знятому по мотивах бестселерів Ксани Рейлі. А Артура зіграє Артем. Та й те, що зйомки проходитимуть в Туреччині зіграло свою роль, і я погодилась. Хотілося втекти й відволіктись від своїх почуттів, нехай і не надовго.                                                      

Я повернуся, і тоді, сподіваюся, все вже буде по-іншому. Мені стане байдуже на Матвія, і я буду щасливою. Саме в це я вірю...                                                                                                            

***                                                                                                                                                                  

Вже шостий дзвінок у двері так і не міг вивести Матвія з цього стану. Він сидів у темній квартирі біля стіни, вдихаючи нічне повітря крізь відчинені вікна. Хлопець, вперше за останні шість років, курив, адже це його неабияк заспокоювало. Сигаретний дим, змішуючись із самотністю, створював атмосферу безвиході.                                                                                                                                       

Ще один дзвінок, на цей раз на мобільний, і знову повне ігнорування. Не хотілось нікого бачити чи чути. Просто тиша і сигарета — ось і все, що Матвію було зараз потрібно. Восьмий дзвінок, а потім ще, і ще...  

Викинувши недопалок через вікно, хлопець таки піднявся. І якби він ще вмів дивуватися, то обов'язково б це зробив. Адже за дверима його чекала Вероніка. Як завжди стильна та бездоганна. Колись він захоплювався цим.                                                                                                            

- Телефон брати не навчили тебе? Ми тут маємо хвилюватись за тебе, чи що? - одразу ж накинулась на нього вона, проходячи у квартиру. - Оксана відлетіла до Стамбула годину тому.                           

- Мене це не хвилює. - відповів Матвій, наливаючи віскі на кухні.                                                      

Вероніці він навіть і не запропонував, адже знав, що дівчина такого не п'є. Цікаво, він ще досі пам'ятає всі її звички.                                                                                                                                       

- Саме тому ти тут куриш і п'єш? - вона склала руки на грудях. - І не кажи, що святкуєш отримання свободи. Занадто добре я тебе знаю. До того ж, думаю, тобі все ж цікаво знати, що з Оксаною все в порядку.                                                                                                                                                     

- Мені байдуже на неї. Вона для мене лише колишня дівчина, як і одна з багатьох.                           

- Ці слова я вже чула раніше. - Вероніка обережно присіла на стільчик. - Саме так ти колись казав про... Одразу після того, як тобі розбили серце.                                                                                 

Матвій поставив стакан, стиснувши руки в кулаках.                                                                                 

- Тоді я кохав. І думав, що це було взаємно. - він повернувся до дівчини, не відводячи погляду. - Ти ж пам'ятаєш як це було, і хто саме розбив мені серце. Та не зараз. Я не кохав її.                           

- А мені здається, що кохав. І навіть сильніше, ніж попередній раз. Просто, тебе змусило щось покинути її. Чи хтось. - вона завжди казала лише те, що думала. - Ти дурень, Матвію. Адже ми обидва знаємо, що я кажу правду. Дивись, аби ти потім не пошкодував про це.